WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Використання творчої спадщини В.О. Сухомлинського для розбудови національної освіти - Реферат

Використання творчої спадщини В.О. Сухомлинського для розбудови національної освіти - Реферат

освіті". Проводиться вона Міністерством освіти і науки України, Київським національним економічним університетом і Криворізьким економічним інститутом. Пропонуємо вашій школі взяти участь у цій конференції в секції "молодих науковців (студентів та учнів старших класів)". Це може бути або одна загальна доповідь, або декілька окремих у співавторстві одна з однією (не більш 3 співавторів у кожній). Доповіді будуть опубліковані в збірнику праць учасників конференції. Такого роду доповідь прирівнюється до наукової публікації і може дуже знадобитися при вступі до вузу і т.п."
Ось така пропозиція. Що скажеш?
В науково-практичних конференціях такого рівня ні я , ні жоден з наших вчителів участі не брав. Що вже говорити про дітей? А тематика доповіді? - Комп'ютерне моделювання, інформаційні технології, віртуальний підрозділ - все те, про що ми маємо найпримітивніші уявлення. Пройшов лише місяць, як отримали перші два комп'ютери. І з цього питання потрібно виступити з доповіддю на всеукраїнській науково-практичній конференції поряд з професорами, кандидатами наук, доцентами. Потрібно їхати аж у Кривий Ріг. Відряджень, звісно, не оплатять.
Перша думка, яка спала на голову: "Відмовитись". Та не давав спокою Сухомлинський: "Я завжди прагнув того, щоб учень вірив у свої сили". Як же я вселятиму учням віру у їх власні сили, коли сам такої віри не маю. І я сказав собі: "Потрібно погоджуватись. І зробити так, щоб погодилися діти".
Почалася напружена творча робота, від якої інколи ставало страшно, аби не осоромитись. Та ось ми з трьома ученицями одинадцятого класу вже на конференції. З усієї України знайшлося лише дві школи: наша і одна з Криворізьких, якій сам Бог велів. Дівчата хвилюються. Хвилююсь і я, та не подаю вигляду.
Другий день роботи конференції. Доповідь читає Яресько Марина. Поважна аудиторія уважно слухає. "Дякую за увагу", - говорить Марина в кінці виступу, але продовжує залишатися за кафедрою.
"Які будуть запитання до доповідача?" - чується голос ведучого. І раптом - дружній вибух оплесків всього залу. Я і дівчата в ту мить зрозуміли лише одне: не осоромилися. Адже жодну доповідь оплесками не вітали. Потім була і грамота. Грамоту отримали вісім учасників конференції, та найдорожчими для нас все таки залишились оплески. Тримайтеся, дівчата, так і далі. Життя аплодує лише активним і творчим людям.
Ми, мабуть, ніколи б не відважилися на подібний крок, якби цій перемозі не передувала інша.
Уявіть собі звичайну сільську школу, навіть не сільську, а хутірську, бо в селі дворів трохи більше за сотню. Не працює радіо, відсутній телефонний зв'язок. Які комп'ютери? Нормального магнітофону немає. Віддалені від обласного центру, та й до райцентру не просто дістатися.
І ось з'являється ідея відкрити вебсайт школи і підключитись до Інтернету.
" Ви що? - мене запитували. - Дійсно збираєтеся взятися за цю хворобливу ідею? Нам хоч би телефон провести." Та недивлячись на скептичні посмішки деяких колег, нашому колективу все таки вдалося це зробити. Комп'ютер позичали на день, на два, на тиждень у різних організаціях. Коли з'явився перший комп'ютер в райвідділі освіти, стало легше. Нам зажди давали зелене світло, дозволяли брати в школу. Для виходу в Інтернет доводилось їздити в Талалаївку. Оплата - позабюджетні кошти. Важко. Дуже важко. Але результат вартий зусиль. Який простір відкрився для педагогічної та дитячої творчості! Тепер вірші, казочки, які складають діти, можна виставити для всього світу на показ, отримувати листи з далекого зарубіжжя, шукати і знаходити потрібну інформацію.
Що для цього було потрібно? Віра у власні сили.
Візьмемо інше, на що Василь Олександрович звертає увагу: книгу, додаткове читання! "Повсякденна, на все життя дружба з книжкою. Дзюрчання струмочка, яке не припиняється ні на один день і поповнює річку думки. Читання не для завтрашнього уроку, а з органічної потреби, жадоби знань. Якщо хочете, щоб у вас було більше вільного часу, щоб підготовка до уроку не виливалася в одноманітне, нудне сидіння над підручником, читайте наукову літературу. Треба, щоб шкільний підручник з основ науки, яку ви викладаєте, був для вас азбукою. Щоб у морі ваших наукових знань, основи яких ви даєте школярам, підручник був краплею. Тоді на підготовку до уроків не йтиме кілька годин". Через декілька сторінок знову: "Інтерес до знань неможливий без повсякчасного читання наукової та науково-популярної літератури. Не може бути і мови про непохитний інтерес до знань, якщо учень не виходить за межі підручника". І знову: " Не додаткові заняття, не нескінченні "підтягування", а читання, читання і ще раз читання - ось що відіграє вирішальну роль у розумовій праці тих, кому важко вчитися." "В кожному класі, де працює вчитель математики з Богданівської середньої школи Кіровоградської області І.Г.Ткаченко немає невстигаючих. Окремі учні Івана Гуревича ніколи б не були встигаючими, якби не його чудова бібліотека: у ній не одна сотня книжок, які в яскравій, захоплюючій формі розповідають про найцікавішу в світі, за його переконанням, науку - математику.
Хто сміє заперечити цю істину Василя Олександровича? Але як бути нам у сільській школі, яка зводилась в період перебудови, а матеріальна база поповнювалась в період безгрошів'я та тотального дефіциту? Де брати нам книжки? Сухомлинський був щасливий тим, що в його часи цього добра вистачало. Цитую: "У шкільній чи особистій бібліотеці учителеві треба мати книжки, які розвивають знання програмового матеріалу. Таких книжок видано й видається багато."
Загляньте тепер в книжковий магазин, якщо його знайдете. Що стоїть на полицях? Яка ціна книжок? В яких достатках живуть мої односельці? Яка зарплата вчителя?
В Сухомлинського кожен учень на кінець навчання мав багатшу бібліотеку, ніж наша шкільна. Як бути? Де брати книжки? За що їх купувати? І вихід був знайдений. Крім того що ми врятували сільську бібліотеку і перенесли її в школу, підвезли книги з інших сільських бібліотек, що залишились без вікон і дверей, ми створили ще й шкільну електронну бібліотеку. Віднаходимо потрібні книги в Інтернеті, копіюємо їх і поміщаємо в свою електронну бібліотеку. Знаходимо не лише додаткову літературу, а й ті програмові книги, яких вдень з вогнем не знайдеш у нашому селі. Перш за все, це стосується уроків зарубіжної літератури. Але на цьому ми не зупинилися і зробили подальший крок. Ми не лише беремо книги з Інтернету, а й самі їх туди вміщуємо. Нещодавно світова спільнота на моніторах своїх комп'ютерів змогла побачити нову книгу "Здалекого краю" розміром на 250 друкованих сторінок. Все зробили діти самі. Разом написали лише звернення до читача, де можна прочитати наступне: " Шановний читачу! Книга, яку ти бачиш на моніторі свого комп'ютера, є спробою двох сільських хлопчаків, Андрія та Владислава Киричків, донести до широкого загалу творчість нашого славного земляка Григорія Вишневого.
Наше невеличке село Червоний Плугатар розташоване за десять кілометрів від Займища, села, в якому народився та виріс поет, яке він любить і пам'ятає до нині, хоча доля і закинула його багато років тому до далекої Австралії.
Думається, що земля, яку так любить Григорій Вишневий, якій віддає жар свого таланту, теж повинна пишатися ним, підтримувати його, пропагувати творчість.
Нам випадково потрапила до рук книга "З далекого краю" і стало шкода, що мало хто з українців має можливість її прочитати. Тож
Loading...

 
 

Цікаве