WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Ясна зоря нашого письменства - Сценарій

Ясна зоря нашого письменства - Сценарій

Ясна зоря нашого письменства

Сценарій лекторію, присвячений річниці від дня народження Марка Вовчка

Музичний фон. Перша пара ведучих. Проекція портрета Марка Вовчка.

Ведуча. Тарас Григорович Шевченко повертався із заслання, коли несподівано його затримали в Нижньому Новгороді. Це було прикро, тяжко і навіть страшно після десяти років солдатчини. Начебто і свобода, і нема її. А як хотілось побачити давніх друзів! Та при їхав на його прохання тільки старий щирий Щепкін, славетний актор, який привіз поету лист від Пантелеймона Куліша та книжечки. Серед них тоненька "Народні оповідання" якогось іще невідомого Тарасові автора - Марка Вовчка. Почав читати. Він не міг відірватись від цієї книжечки. Перед ним, як живі, проходили такі близькі, такі знайомі здавна образи дівчат, жінок, юнаків, сивих дідів, бабусь, немов усі вони жили десь поблизу його незабутньої Кирилівки, і він бачив їх, бачив, знав ще змалку й Одарку, й Олесю, й Горпину, усіх, про кого розповідав автор - Марко Вовчок.

Ведучий. А за кілька днів Тарас Григорович дізнався, що автор цієї книжечки - молода жінка, Марія Олександрівна Маркович (проекція портрета).

"Яке піднесене, прекрасне створіння ця жінка, - записав він у своєму щоденнику, ще не бачачи у вічі авторку, але пізнавши її душу з її творів, - конче потрібно написати їй листа і подякувати за завдану радість читання її натхненної книги."

Ведуча. І не тільки у щоденнику, у прекрасних віршах утілив він свої почуття. Під враженням цих оповідань пізніше він присвятив їй вірш "Сон", а на пам'ять про день знайомства, що відбулось уже в Петербурзі в січні 1859 року, Тарас Шевченко написав такі рядки.

Музичний фон. Проекція портрета Т. Шевченка.

Читець.

Недавно я поза Уралом

Блукав і Господа благав,

Щоб наша правда не пропала,

Щоб наше слово не вмирало;

І виблагав. Господь послав

Тебе нам, кроткого пророка

І обличителя жестоких

Людей неситих. Світе мій!

Моя ти зоренько святая!

Моя ти сило молодая!

Світи на мене, і огрій,

І оживи моє побите

Убоге серце, неукрите,

Голоднеє. І оживу,

І душу вольную на волю

Із домовини воззову.

І душу вольную... О доле!

Пророче наш! Моя ти доне!

Твоєю думу назову.

Проекція портрета Марка Вовчка.

Ведуча. Перед нами - класик, жінка дивовижної долі, тим більше гідна пошани, що сама зробила її, цю долю; людина рідкісного благородства й духовної чистоти. Спробуємо ж уявити деякі яскраві риси Марії Олександрівни, удаючись до кількох свого роду переломних моментів її життя.

Марко Вовчок. У всесвіті мені відомі лише дві прекрасні речі: зоряне небо над нашими головами і почуття обов'язку в наших серцях.

Ведучий. Ці величні та мудрі слова передають душу Марка Вовчка - видатної української письменниці, послідовниці ідей Кобзаря.

Ведуча. Народилась у Росії, але понад усе любила Україну. Хоч куди б її не закидала доля, вона серцем перебувала в Україні, думкою - в Європі, а руками обіймала весь світ - світ людської мудрості й гуманізму.

Ведучий. Виїжджаючи з України, душу свою залишала з нею. Одного разу під час перебування в Саратові свої почуття висловила метафоричними словами в листі.

Марко Вовчок. Увесь Саратов віддала б за єдину стеблинку чебрецю, який росте на берегах Росі.

Ведучий. Помираючи, марила, щоб її поховали поруч із Шевченком...

Ведуча. Сьогодні літературознавці, здається, цілком з'ясували проблему родоводу Марка Вовчка - Марії Вілінської.

Марко Вовчок. Я ж сама не написала жодної, навіть найкоротшої своєї біографії. Категорично переконана, що "доки живе людина, біографія передчасна".

Ведучий. Вона не заперечувала жодних вигадок про себе і не спростовувала публічно помилок у своїх біографічних даних. Мала переконання, що біографію людини варто писати тільки після її смерті.

Ведуча. І все ж таки - як стала вона, Марія Вілінська, українською письменницею Марком Вовчком?

Музичний фон. Друга пара ведучих.

Ведуча. 22 грудня 1833 року в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії в родині армійського майора Олександра Вілінського народилась донька Марія.

Ведучий. Маєтком Єкатерининське на той час управляла бабуся Марії - литовська княжна Радзівіл, яку в молодості викрав у батька її на речений, армійський офіцер Шаталов.

Ведуча. Батько майбутньої письменниці був людиною освіченою, добре знав німецьку та французьку мови, захоплювався музикою та співом, був композитором-аматором. Він кохався в українських піснях і навіть звів їх у збірник з нотами.

Звучить українська народна пісня. Проекція портрета матері.

Ведучий. Мати Парасковія Петрівна - добра вихователька своїх дітей - теж любила музику і знала кілька іноземних мов, досконало володіла французькою й добре грала на фортепіано.

Звучить музика фортепіано.

Ведуча. Дитячі роки Марії минали в Єкатерининському. Тут вона разом зі своїми братами Валеріаном і Дмитром здобула початкову освіту. Брат Дмитро згадує...

Ведучий. Сестра відзначалась допитливим розумом і великою жадобою до знань... З малих років вона тягнулась до науки, одягалась завжди просто, зачісувалась без химер, гладко або в коси короною, і це в неї зосталось на все життя.

Ведуча. Але щасливе дитинство було короткочасним, дівчинці виповнилось шість років, коли помер її батько. Рано овдовівши, мати вийшла заміж за поміщика Дмитрієва, який виявився п'яницею й картярем, розорив маєток і залишив сім'ю на призволяще.

Ведучий. Дванадцятирічна дівчинка стає вихованкою Харківського пансіону.

Зі спогадів подруги довідуємось, що Марія "мала одвертий вигляд, чимало природного, безпосереднього. І цим надто вирізнялася серед усіх інших. Крім того, в неї були чудові, густі русяві коси, що їх вона, всупереч пансіонським правилам, мала звичай часто спускати..."

Проекція будинку в Орлі.

Ведуча. Дівчина зростала тут у світі чарівних образів українського фольклору. Народну мову, живе українське слово їй доводилось чути й на вулицях міста, й у стінах пансіону, й у студентському товаристві.

Ведучий. Після закінчення пансіону Марія оселилась в Орлі, у своєї тітки К. Мордовіної. 16-річна дівчина Маша Вілінська, - красуня, розумниця, романтик і водночас людина, яка вміє міцно стояти на землі.

Проекція портрета Марка Вовчка.

Якби Маші хтось сказав, що через сім років вона стане знаменитою українською письменницею, та ще й із викликом підписуватиме свої твори чоловічим псевдонімом "Марко Вовчок", -вона, мабуть, тільки засміялась би.

Ведуча. Тут, у салоні тітки, вона зустріла й покохала (проекція портрета Опанаса Марковича) Опанаса Марковича - українського фольклориста. Він відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського братства. Ось що пише Марія Вілінська до Опанаса Марковича у вересні 1850 року.

Марко Вовчок. От чего это у меня...

Ведуча. Додамо тільки одне: на початку 1850 року Марія Вілінська й Опанас Маркович одружились і виїхали в Україну, у Чернігів.

Ведучий. Подружuжя Марковичів поселяється спочатку в Чернігові, а потім у Києві. Разом із чоловіком майбутня письменниця часто бувала в навколишніх селах, де збирала фольклорні матеріали, "цілі дні проводила на ярмарках серед жінок, все розпитуючи, до всього придивляючись та прислухаючись, - до мови, до убрання, - і все те собі занотовувала", - розповідав пізніше М. Лобач-Жученко. Деякі із записаних нею пісень друкувались у збірнику Амвросія Метлинського "Народные южнорусские песни" ("Ой Морозе, Морозенку...", "Не так тая Україна, ой, як молода дівчина...").

Звучить народна пісня "Ой Морозе, Морозенку...".

Третя пара ведучих.

Ведуча. "Вельми справедливо буде покласти на пам'ятну плиту Опанаса Васильовича значно рясніший пучечок безсмертників, ніж це робили деякі дослідники досі, адже зробив він для цього імені - Марко Вовчок - дуже багато", - так визначив вплив Опанаса Марковича на письменницький талант Марка Вовчка голова Спілки письменників України Юрій Мушкетик.

Ведучий. На Україні розпочинається й літературна діяльність Марії Олександрівни. У 1856-1857 рр. у Немирові були створені "Народні оповідання", що принесли їй славу в Росії та Європі.

Проекція титульної сторінки книги.

Ведуча. 1857 рік. Пантелеймон Куліш, прочитавши рукопис "Народних оповідань", пише Шевченку, який повертався із заслання: "Московка преобразилась в українку, да такі повісті вдрала, що хоч би й тобі, мій друже, то прийшлось би в міру".

Ведучий. Писались "Народні оповідання" з однією думкою: не можна принижувати людину, топтати її гідність; кріпацтво - ганьба для України і всієї Російської імперії.

Loading...

 
 

Цікаве