WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Оскар Уайльд - Урок

Оскар Уайльд - Урок

велич і вічність мистецтва;

самодостатність мистецтва;

мистецтво вище за істину і мораль;

замилування прекрасним;

естетична увага до почуттів, вражень людини;

зображення краси у всіх її проявах;

проголошення насолоди як вищого сенсу існування;

сила митця - у вмінні абстрагуватися від дійсності, оскільки зв'язок з нею руйнує мистецтво;

життя митця саме по собі є мистецтвом.

Вайльд закликав розпізнавати мистецтво навколо себе і більше уваги приділяти естетиці, духовності повсякденного буття: "Мистецтво - це не іграшка і не примха, це неодмінна умова людського життя. Навчитися любити Природу найлегше за допомогою Мистецтва. Воно облагороджує будь-яку польову квітку. І хлопець, який бачить прекрасного летючого птаха, вирізьбленого з дерева або написаного на полотні, мабуть, не буде жбурляти традиційного каменя в живого птаха".

Тож недаремно Вайльд одержав титул "Професор естетики". Його спосіб життя наслідували, його судження про красу і мистецтво ставали гаслами для творчої молоді кінця ХІХ століття.

Занепад брехні Вайльд вважав головною вадою творів своїх сучасників. На його думку, творчість - це мистецтво брехні, що письменник і намагався довести у своїх художніх працях. Його твори - сповідь про любов до творчості, до мистецтва.

Перші художні спроби Вайльда були досить вдалими: за поезію "Равенна" (1878) він був удостоєний ньюдігайтської премії. У 1881 році виходить перша збірка віршів Вайльда "Поезії", головною темою яких було критичне ставлення до сучасної поету дійсності. Вірші були образними, барвистими, декоративними, з імпресіоністськими мотивами.

У 1887 році з'являються його перші прозові твори: "Злочин лорда Артура Севіла", "Взірцевий мільйонер", "Сфінкс без загадки", "Кентервільський привид". Вони дають уяву про об'єкти критики письменника і формування його творчого методу.

Вайльд починає писати і казкові оповідання, які були видані у збірках "Щасливий принц та інші казки" (1888) та "Гранатовий будиночок" (1891). Головна тема казок англійського митця - вірність дружбі та любові. Вайльдівський естетизм в казках сповнений моральності. Мотив жертовності є провідним у чарівних оповіданнях "Щасливий принц", "Соловей і троянда"; трагізм життя відчутний у казці "Зоряний хлопчик"; проблема людських взаємостосунків наявна у "Відданому друзі".

Пробує свої сили Вайльд і у драматургії, створюючи вишукані комедії "Віяло леді Уїндермір" (1892), "Жінка, не варта уваги" (1893), "Ідеальний чоловік" (1895), "Як важливо бути серйозним" (1899) та ін. У цих п'єсах розкриваються таємниці "салонного" життя, духовна атмосфера англійського суспільства. Комедії Вайльда - це естетична гра автора з читачами (глядачами), викликана дотепністю і парадоксальністю ситуацій. Французькою мовою, спеціально для відомої актриси Сари Бернар, він пише драму "Соломія" на біблійний сюжет. Єдиним кумиром для героїні є краса, яка існує поза поняттям моральності. П'єса була заборонена в Англії.

У передмові до уславленого роману "Портрет Доріана Грея" письменник викладає своєрідний маніфест естетизму. І хоча вихідні положення свідчать про надморальний зміст мистецтва, своїм твором Вайльд стверджує зворотне. Фізична краса Доріана Грея не може бути сильнішою і важливішою за потворний портрет-совість.

Останні твори митця - "Балада Редінгської в'язниці" (1898) і сповідь "De Profundis" (вийшла посмертно) - це думки про істину в мистецтві, справедливість, Божий суд. "Боги щедро обдарували мене, - напише Вайльд у своїй останній книзі, - у мене був високий дар, славне ім'я, гідне положення у суспільстві, блискучий, зухвалий розум; я зробив мистецтво філософією, а філософію - мистецтвом; змінював свідомість людей і всі кольори світу; що б я не казав, що б не робив, - усе дивувало людей, я взяв драму - найбільш безособову з форм, відомих у мистецтві, і перетворив її у такий же глибоко особистий спосіб вираження, як ліричний вірш, я водночас розширив сферу дії драми і збагатив її новим тлумаченням; усе, до чого б я не торкався, - чи то драма, роман, вірші або вірші у прозі, дотепний чи фантастичний діалог, - усе освітлювалося невідомою до тих пір красою... я пробудив уяву мого століття так, що воно мене оточило міфами і легендами; усі філософські системи я зумів втілити у одній фразі й усе суще - у епіграмі".

Життя виявилося сильнішим за мистецтво у долі Вайльда, та він був і досі залишається провідною фігурою англійського естетизму, співцем краси - "однієї з великих істин світу, як сонячне світло, як весняна пора".

3. Принц Парадокс

Одного зі своїх героїв - Генрі Воттона ("Портрет Доріана Грея") - Вайльд наділив одним із власних талантів: здатністю створювати парадокси. Парадокс наближений до афоризму, де в стислій формі виражається якась оригінальна думка, часто з метою викриття хибного змісту загальноприйнятих понять. У англійській літературі майстрами парадоксу вважаються О. Вайльд і Б. Шоу, у французькій - А. Франс. Парадоксальність мислення є своєрідним розумовим гедонізмом, коли митець отримує насолоду від гострої гри думок. Вайльд казав про себе: "Я народжений для антиномій і винятків". Ось деякі з його перлів: "Я люблю сцену: на ній усе набагато правдивіше за життя"; "Мене цікавить лише те, що мене зовсім не стосується"; "Коли люди погоджуються зі мною, я бачу, що я неправий"; "Я можу повірити лише неймовірному"...

З приводу цих парадоксів М. Горький зазначав у своєму листі до К. Чуковського, відомого поета і чудового біографа Вайльда: "Ви безперечно маєте рацію, коли говорите, що парадокси Вайльда - "загальні місця навиворіт", але - чи не допускаєте ви за цим бажанням вивернути навиворіт всі "загальні місця" більш чи менш свідомого бажання насолити містрис Гренді, похитнути англійський пуританізм? Мені здається, що такі явища, як Вайльд і Б. Шоу, надто несподівані для Англії кінця ХІХ століття, і в той же час вони - цілком природні, - англійське лицемірство - найкраще організоване лицемірство, і вважаю, що парадокс в царині моралі - цілком законна зброя боротьби проти пуританізму".

Шокуюча поведінка Вайльда, його звички, смаки видавали у ньому справжнього англійського денді. Для митця такий спосіб життя означав гармонію душі, свободу від стереотипів, творчий імпульс. Вайльд зачаровував кожного, кому хотів сподобатись. Йому імпонувала дружба і повага міністрів, лордів, герцогинь. Йому подобались їхні похвали, улесливі слова, гарячі потиски рук. Він не уявляв свого життя поза цим колом, хоч і помічав зверхність, нещирість, схильність до пліток "салонних" відвідувачів.

Часто вранці, коли Вайльд тільки-но встигав прийняти ванну з фризом із оніксу, до нього приходив брат Віллі з проханням підкинути цікаві думки. Віллі працював журналістом, і нові факти, вислови, судження йому були потрібні завжди. Оскар, викурюючи одну за одною східні цигарки, надиктовував братові політичні статті, забавні світські історії, анекдоти тощо. За один такий ранок Віллі інколи запасався матеріалом на кілька тижнів уперед.

Після того, як комедії Вайльда були поставлені на сцені, він практично перестав писати. Тепер він творив усно. Його фрази передавалися з уст в уста, заучувались та переписувались письменниками-початківцями. Слово Вайльда було точним, барвистим, глибоким. "Шлях парадоксів - шлях істини", - стверджував він. Вайльд був майстром діалектики. Банальності, затерті вислови, відомі прислів'я він раптом освітлював, неначе блискавкою, новими, незвичними істинами, як-от: "Пунктуальність - крадій часу"; "Єдиний спосіб звільнитися від спокуси - піддатись їй"; "Душа народжується старою, але стає дедалі більш юною" та ін. Цей "Принц Парадокс" не мав собі рівних у бесідах, за що його прозвали також і "Шахерезадою салонів". Його вражаюча пам'ять дозволяла вільно оперувати у розмовах знаннями про мистецтво, дорогоцінні камені, про вина, вишукані страви, тютюн, про величних історичних діячів та маловідомі події, про сади готики, мармур музеїв тощо. Про митця казали: "Якщо коли-небудь існувала людина, що говорила, як боги, то це Оскар Вайльд". У англійському суспільстві того часу він був єдиним і незрівнянним носієм живого слова, котрий полонив такі уми і таланти, як Шоу, Жід, Реньє, Баррес, Бурже.

Хоча твори Вайльда у всій повноті не відбивають його мистецтва парадоксів, та все ж не можна не помітити, як неординарно, саркастично і водночас точно він мислить. У художній творчості Вайльда парадокс нерідко виступає самоціллю. Несподівані порівняння письменника неначе розривають логічні зв'язки, і тільки-но читач починає розуміти це, на нього виливається новий потік вивернутих навпаки ідей. У його творах не Нарцис милується своїм відображенням у річці, а навпаки, річка не може відвести погляду від юнака; закоханому Рибалці не потрібна його душа; Кентервільського привида залякали маленькі діти... Парадокс лежить у самому ядрі сюжету вайльдівських оповідань. Парадоксальні висловлювання присутні у мові головних і другорядних персонажів його творів. Парадоксальний спосіб мислення письменника робить його творчість унікальною та незрівнянною, такою, яку не можна копіювати.

4. Король Життя

Він узяв від життя усе, що тільки можна було взяти: славу, друзів, кохану дружину і дітей, художній талант, шанувальників, вишуканий дім... Вайльд був людиною, якою в Англії більше усього цікавилися і яку більше усього ненавиділи. Він обожнював самого себе. Період свого життя вважав знаменним часом в історії людства. Вайльд був взірцем і законодавцем примх аристократів. У жодному з палаців не вважали вечір, проведений з ним, приниженням для старовинних гербів. Сам принц Уельський (майбутній Едуард VII), котрий був ви-знаним королем моди, не один раз ходив у Опері під руку з Вайльдом. Митця називали King of Life - Королем Життя, і він по праву заслужив цей "титул".

Loading...

 
 

Цікаве