WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Оскар Уайльд - Урок

Оскар Уайльд - Урок

Конспект уроку з зарубіжної літератури у 10-му класі

Оскар Уайльд

Тип уроку можна визначити як урок-портрет. Необхідним обладнанням на уроці стануть фотопортрет письменника Дж. Гуггенхейма, портрет Вайльда художника Германа Страка (1878), а також численні карикатури на митця його сучасників Альфреда Томсона, Альберта Форда, Лінлі Сембурна, Макса Бірбома, Бернарда Картриджа, Джеймса Уїстлера та ін.

Щоб учні яскравіше уявили культурну добу, за часів якої жив і творив письменник, можна продемонструвати картини прерафаелітів Е. Берн-Джонса, Т. Жеріко, графіку О. Бердслея та Фр. Мазереля.

Десятикласники мають записати до словників наступні поняття:

Естетизм - суб'єктивно-ідеалістичний підхід до мистецтва, що ґрунтується на теорії "мистецтво для мистецтва" й протиставляє його дійсності, заперечує ідейність і соціальну спрямованість мистецтва; втеча від буденного існування у царину Прекрасного.

Естетика - філософська наука про красу.

Етика - філософська наука про мораль.

Моральність - вид суспільних відносин, направлених на ствердження самоцінності особистості, рівності всіх людей. Моральність регулює поведінку людини у всіх сферах суспільного життя - у праці, побуті, політиці, науці, сімейних і особистих стосунках.

Аморальність - дії, які суперечать загальноприйнятим у суспільстві нормам поведінки.

Імморалізм - повна відсутність будь-якої моральної оцінки того чи іншого явища.

Культ - релігійне вшанування якихось предметів або надприродної істоти; обрядовий бік релігії; надмірне возвеличення чогось або когось.

Парадокс (від грецького paradoxon - "несподіваний", "такий, що суперечить здоровому глузду") - думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами.

Метою уроку є розвиток у школярів естетичного сприйняття дійсності та висвітлення питання про неподільне злиття в людині її естетичних переконань і способу життя.

1. Апостол гедонії і фантазії

Демонструючи портрети Оскара Вайльда роботи кількох художників і фотографів, учитель розповідає про зовнішній вигляд письменника, що був творцем свого життя. Сучасники згадували, що у Вайльда було бліде, безкровне обличчя, широкі вилиці, виголене обличчя, хоча в ту пору модними були пишні вуса й бороди-еспаньйолки. З-під важких повік дивилися темно-сірі очі, в яких приховалася іронія. Одна леді казала, що вайльдівські очі "блищать, немов дорогоцінні камені". Годинами юний Оскар сидів перед дзеркалом, вивчаючи своє обличчя, рухи, жести. Він був високого зросту, вище шести футів. Сміючись, широко відкривав рота, і оточуючі бачили блискуче білі зуби.

Багато уваги митець завше приділяв своєму одягу. Треба було чимось відрізнятися від багатіїв-аристократів, і Вайльд відпускав каштанові кучері до плечей, носив оксамитовий, золотистого кольору піджак, бриджі, чорні довгі панчохи; вільну сорочку з відкладним коміром пов'язував бантом, часто мав велику квітку соняшника у руках. У такому костюмі, який Оскар вважав другою після Лютера великою реформою, він, ірландець, увійшов у доброчинне вікторіанське суспільство. Насолода життям і його радощами була головним завданням Вайльда. На вулицях митця супроводжували здивованими поглядами, шепотіли за його спиною. Про незвичайного юнака складали вірші, пісеньки, малювали карикатури. Щоправда, з роками Вайльд змінив свої смаки у моді і почав носити сюртуки, рединготи, циліндри. Незмінною залишалася лише свіжа квітка у петельці, але це вже був не соняшник, а орхідея або гвоздика.

Вайльд був дуже спостережливим і часто переймав звички відомих людей, копіював їхні жести і поведінку. Так, зачіску він робив а la Нерон, щоб посилити схожість рис обличчя з обличчям римських імператорів. Із напоїв замовляв у ресторанах абсент, бо його пив Ш. Бодлер. Його стіл був такий самий, як у Карлейля. Писати твори цей "апостол гедонії і фантазії" сідав у білій рясі з чорним капюшоном, бо саме такий одяг був на Бальзакові у часи художньої праці. Навіть голос у Вайльда був професійною імітацією голосу актриси Сари Бернар.

Однією з головних пристрастей митця була закоханість у коштовності, дорогоцінні камені і квіти, які він обирав залежно від пори року, погоди, настрою. Хтось із сучасників письменника жартома назвав його "мінералогом і ботаніком у літературі", на що Вайльд відгукнувся: "це не зовсім так: я, скоріше, ювелір і квітникар". Справді, мінерали більше цікавили його, коли майстри перетворювали їх на коштовні вироби, а квіти - коли вони ставали букетами у вазах чи прикрашали петлички його модних костюмів. Вайльд не міг намилуватися оксамитами, перлами, діамантами; годинами простоював біля вітрин ювелірів. Для нього у обручках, діадемах, намистах було втілено цілі світи, прадавні віки, священні перекази і легенди. Свої кімнати він прикрашав дорогими ковдрами, портретами відомих актрис, драпіруванням, книжками на полицях у вишуканих оправленнях.

Витоки такої схильності до усього незвичного, прекрасного, а також бажання виокремитися можна відшукати у дитинстві митця. Його батька, сера Вільяма Вайльда, найвідомішого у Дубліні лікаря, знайомі називали "найбруднішим чоловіком у всій Ірландії". Усе, за що б він не брався, він робив із пристрастю, був ненаситним у праці й ненавидів спокій. У молоді роки сер Вільям подорожував Середземним морем і описав це у книзі, що витримала кілька видань. Мати письменника, леді Вайльд, була екзальтованою, романтичною жінкою. Своє дівоче прізвище Елджі вона вела від Аліг'єрі й вважала Данте своїм предком. У юні роки вона писала вірші й політичні статті під псевдонімом Сперанца ("Надія").

16 жовтня 1854 року у них народився другий син, якому були дані імена Оскар, Фінгал, О'Флаерті, Уїлз (перше ім'я - власне ім'я хлопчика, інші - імена уславлених предків роду). Мати хотіла доньку, і от маленького Оскара вдягали дівчинкою й казали на нього "вона", допоки леді Вайльд не народила доньку Ізолу.

Батько нерідко брав Оскара із собою у подорожі по Ірландії. Хлопчик чув місцеві легенди про упирів, перевертнів, давніх королів і героїв. Сер Вільям будив сина на світанку, щоб показати йому схід сонця, а якщо були грози, милувався з Оскаром блискавками. Хлопець повертався додому застуженим.

Коли Оскару виповнилося десять років, його віддали до відомої Портора-скул у місті Енніскіл. Школа була суворою, серйозною, ворожою ірландським національним почуттям. Учнем юний Вайльд був неяскравим, пізно прокидався, спостерігав за птахами. З-поміж інших він хіба що вирізнявся акуратністю, охайністю, красивою зачіскою. Шкільний циліндрик носив не тільки щонеділі, як інші хлопці, а кожного дня. Оскар багато читав, і книжкове життя його цікавило більше за реальне. Він вірив, що на нього чекає велике майбутнє, хоча ще не вирішив: бути йому поетом чи художником. У останній шкільний рік Вайльд поринув у світ еллінської культури й літератури.

Повернувшись до Дубліна, юнак став стипендіатом у коледжі Трійці. Життя в інтернаті при коледжі було невеселим. Оскар усі три роки ні з ким не дружив і часто замикався у тісній, темній кімнаті. Вихідні дні він проводив удома з батьком і матір'ю, яку обожнював. Коледж Вайльд закінчив із золотою медаллю. Це відкрило йому дорогу до Оксфордського університету.

У Оксфорд майбутній письменник приїхав у двадцятилітньому віці. Старовинна будова університету, двори із фонтанами, дзвіниці, лебеді на озері - усе чарувало й нагадувало середньовіччя. Навчання не забирало в Оскара багато часу, проте почувався він не зовсім комфортно, бо в Оксфорді навчалося багато дітей аристократів. Сини лордів мали окремий стіл, власних коней, собак, човни. Хоча Вайльд жив скромно, але він завжди модно одягався і відпускав довге волосся, яке зачісував назад. Канікули Оскар проводив у Італії і побував у всіх музеях, галереях і палацах Мілана, Туріна, Флоренції, Падуї, Верони, Венеції, Равенни, Рима. Мистецтвом язичництва й Ренесансу він жив. Поїздки надихали його на створення поетичних творів.

Після виходу в світ збірки "Поезії" (1878) Вайльда запросили до Америки прочитати курс лекцій з мистецтвознавства. Неважко було зачарувати американців молодістю, гумором і манерами справжнього джентльмена. На виступи Вайльда у Нью-Йорку збиралося понад тисячу осіб. Він з'являвся у естетському костюмі з лілеєю у петельці та спокійно, без зайвого пафосу починав говорити про мистецтво для аудиторії, яка знала живопис лише за книжковими літографіями, а скульптуру - за фігурами у магазинах. За годину він встигав назвати близько п'ятдесяти імен від Гете до Суїнберна. Усе це справляло найкраще враження.

У Бостоні на лекції Вайльда прийшла чимала група студентів Гарвардського університету у фраках, коротких штанах, у перуках із зеленими стрічками, до того ж кожен ніс у руці лілею чи квітку соняшника. Вони зайняли місця в перших рядах. Вайльд уже був на естраді, одягнений у звичайний фрак, серйозний і спокійний, і читав лекцію про еллінське мистецтво. Оплески у залі не вщухали. Присоромлені студенти покинули аудиторію. Багато хто з них біля виходу ховали перуки із зеленими стрічками.

Вайльд також побував у Канаді, Франції. Скрізь його оточували шанувальники, більшість з яких були жінки. Оскар завжди вважав себе вродливим чоловіком, навіть тоді, коли для цього вже не було ніяких підстав. Він закохувався у актрис, у аристократок. І от з однієї із своїх подорожей митець привіз дружину, Констанцію Ллойд. Дівчина була дочкою адвоката і закохалася у Вайльда як у казкового принца. Одруження виявилося щасливим. Оскар майже не виходив з дому, а якщо зникав на кілька годин, посилав дружині листи і квіти. Гостям він показував Констанцію кожного місяця у нових сукнях і костюмах: грецькому, середньовічному, голландському, часів Директорії, давньовенеціанському та ін. Дружина народила Уайльдові двох синів - Сіріла і Вів'єна. Митець заробляв для сім'ї гроші, почав писати статті в журнал "Жіночий світ". Ніхто не міг зрівнятися з ним у рекомендаціях, як облаштувати й прикрасити житло, вибрати меблі, ювелірні вироби і парфуми.

Loading...

 
 

Цікаве