WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Присвячується поету-воїну Євгену Маланюку - Урок

Присвячується поету-воїну Євгену Маланюку - Урок

Ведуча. 20 січня 1897 року дружина Филимона Васильовича Маланюка, донька "чорногорця Якова Стоянова, військовика із сербських осадчих" народила сина. Цікаво відбилося у світогляді маленького Євгена життя "на дві хати": дідову і батькову. Якщо по батьковій лінії у роду були українці і дід усіх неукраїнців вважав "безсумнівними унтерменшами" , то мати виросла в "атмосфері якогось ... колоніального типу "дворянських гнізд" з клавесинами, балами та гостинами, демонічними гусарами, слідами спогадів про "южних" декабристів і байронічних, лермонтівських поручників, засланих на "погибельний Кавказ".

Ведучий. Отже, Євген змалечку всотав з одного боку - дух українства, з іншого - атмосферу уваги та поваги до представників інших національностей, якими багатий був південь Російської імперії, особливо його рідна Херсонщина.

Ведуча. Дитинство Євгенове було осяяне гарячим південним сонцем, тепло якого, перелите у тепло серця, пронизує всю подальшу творчість. З якою непідробною щирістю він згадує на чужині рідний Архангород (нині Новоархангельськ), блакитну прохолоду річки Синюхи, куди бігав хлоп'ям купатися, батькову хату, мамину ласку:

О, як прозоро й сяйвно вмер би ...

Але згадаю, як росте

Пшениця, як шумить крізь верби

Синюха, вітер, простір, степ.

Як рідна хата - з-попід стріхи

Очима дивиться з вікон

І крик той: "Сину мій! Приїхав!"

І ранній день, і ранній сон ...

Ведучий. Ні, не про міняв Євген Маланюк цю степову широчінь, цю стареньку під стріхою дідівську рідну хату на "паризькі бруки", "прастарі вулиці Праги", які для поета були лише "пустелями емігрантських Сахар".

7 учень. Не треба ні Паризьких бруків,

Ні Праги вулиць прастарих:

Все сняться матернії руки,

Стара солома рідних стріх ...

Десь сіре поле в чорних круках,

Що пророкують: кари, кар.

А я тут, на чужинних бруках,

Чужий - несу чужий тягар.

А я на полум'ї розлуки

Назавше спалюю роки,

І сниться степ твій, сняться луки

І на узгір'ях вітряки.

Там свист херсонського простору.

Там вітер з кришталевих хвиль.

А тут - в вікні опустиш штору -

І п'єш самотній, смертний біль ...

Ведуча. Після закінчення Єлисаветградського реального училища Маланюк вступає до Петроградського політехнічного інституту. Та закінчити його Євгенові не судилося - почалася перша світова війна, його мобілізували. Закінчивши Київську військову школу, поручик Маланюк їде до місця призначення, але довго служити у російській армії йому теж не довелося: революція, демобілізація, ревком, німці ...

Ведучий. Нарешті молодий офіцер царської армії став командиром армії УНР. Після падіння Української Народної Республіки разом з тисячами її бійців Євген Маланюк покидає українську землю. У Польщі, в Калішському таборі для інтернованих українських вояків (1922 - 1923) відбулася знаменна для української літератури подія: воїн-поет перетворився на поета-воїна. За його власним висловом, Маланюк змінив зброю воїна стилет - на перо поета - стилос:

8 учень. Напружений, незламно-гордий,

Залізних імператор строф -

Веду ці вірші, як когорти,

В обличчя творчих катастроф.

Шматками розпадеться морок,

І ти, нащадче мій, збагнеш,

Як крізь тисячолітній порох

Розгорнеться простір без меж.

Збагнеш усе чим серце билось,

Який цей зір нагледів мет.

Чому стилетом був мій стилос

І стилосом бував стилет.

Ведуча. Після табору Маланюк переїхав до Чехословаччини. У Подєбрадах закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії. У Подєбрадах утворився літературний гурт, який писав, дискутував, змагався. Той гурт літераторів мав свою інтелігентну аудиторію. До нього належали Юрій Дараган, Леонід Мосендз, Оксана Лятуринська, Наталія Лівицька-Холодна, Олег Ольжич, Юрій Клен. Згодом ця група отримала назву "празька поетична школа". Її безумовним лідером був Євген Маланюк. Творчість "пражан" була спрямована найчастіше в минуле України, набирала історіографічної наснаги, акцентувала вузлові періоди історії, перегукувалась із сучасністю.

ВедучийІ. Мандри по чужинах, емігрантські шляхи ... Скільки він їх пройшов. З Польщі повернувся до Чехословаччини. У 1945 році подався до Німеччини, а відтіля в 1949 році - аж до США. Недаремно його іноді називали українським Одісеєм. На жаль, до своєї Ітаки він так і не повернувся ...

Вчитель. Коли уважно перечитуєш твори Маланюка, впадають в око два стрижневих мотиви: самотність та дорога. Головною ж темою його творчості була Україна, її краса, сила, її уявна "державна бронза":

Знаю, - медом сонця, ой Ладо,

В твоїм древнім тілі - весна.

О моя степова Елладо,

Ти тепер антично-ясна.

Ведучий. Друга еміграція... далека Америка, ой, як далеко вона від України. Праця вантажником у порту, пізніше - в інженерному бюро у Нью-Йорку ніяк не могли врівноважити душевного стану Маланюка. Чужими були для нього "безсонячні щілини Манганату", "вузькі каньйони Бродвею", "брудний Бруклин" ... Лише вечорами та ночами, усамітнюючись, линув подумки до рідної України, Херсонщини, річки Синюхи ... Тужив, сподівався на повернення, сподівався без надії... Поет неодноразово картав Україну. Однак ці докори не йдуть ні в які порівняння з тими, якими він картав себе сам всю довгу еміграцію:

9 учень. Купив цей час фальшивою ціною:

Ісходом, втечею, роками болю й зла.

А треба було впасти серед бою

На тій землі, де молодість цвіла.

А треба було вдряпатись кігтями

Заклятих рук в той кревнорідний грунт,

Зерном лишитись - хай би в вочій ямі,ь-

Щоб виросли з землі і гнів, і бунт ...

Ведуча. Сьогодні може постати питання: чи не вичерпала себе поезія Маланюка з її наскрізною вірою в державність України, коли її незалежність стала самозрозумілим фактором? Впевнені, що ні. Віра поета в невичерпальні сили народу актуальна для всіх часів, для всіх епох:

10 учень. Тяжким хрестом лежать шляхи,

Ясні в ночах, вони сліпі вдень:

Рамено - з заходу на схід,

Рамено - з півночі на південь.

І так розп'ята - віки -

Вогонь буття не загасила,

Невичерпальний дух який!

Яка непереможна сила!

Гноблять, калічать, труять рід,

Здається, знищено вже й слід,

Лиш потурнаки й яничари.

І ось - Стефаник і Куліш,

Ось - Коцюбинський, Леся - квіти

Степів страждальної землі,

Народу самостійні діти!

А то підземно загуде

Вулканом націй ціла раса,

І даром божеським гряде

Нам Прометеїв дух Тараса.

Ведучий. Україна і справді була втрачена для Маланюка - і в плані особистому, і в плані національному, як і колись недосяжною була вона для Шевченка. Шевченковими тональностями пронизана вся його творчість. Маланюк - поет глибоко національний. Однак, як і його великий попередник, він належить сьогодні усій світовій культурі.

Ведуча. Упродовж історії доля ніколи не була милостивою і щедрою до геніїв. Не встеляла вона пелюстками троянд і дороги Маланюкового життя. Його стежки частіше були тернистими. Але ніколи не покидала його думка про рідну землю, сподівання бодай на мить повернутись додому ...

Ведучий. Ці мрії залишилися тільки сумними надіями, які поет забрав із собою. У лютому 1968 року Маланюка не стало. Ховали його "у тихому нью-джерському Бавнд-Бруку", який американські українці називають своїм пантеоном. Похорон його був скромний ... Політичного забарвлення, який десятками років величав Маланюка як ідеолога-прапороносця, на похороні не було. Повний келих полинового меду був випитий до краю.

Вчитель. Людиною прийшов У цей світ Євген Маланюк, людиною і відійшов. Митцем, поетом, князем духу залишився у пам'яті поколінь. Поет вже не міг відгукнутися "Ісходом ІІІ". Зробити це випало його побратимові Борису Олександріву:

11 учень. Обірвалася мить. Зупинилося серце козаче.

Тільки хмари і синь. І та сама гірка чужина.

А за милями миль, там, де степ вітровіями плаче,

Набрякає земля. Починається рання весна.

І гримить далина. Отрясається з криги Синюха.

Виривається в степ, де легенди і скитські боги.

Припливає з висот, із незвіданих меж виднокруча

Непокорена тінь, щоб на рідні лягти береги ...

Дні, вогні, переходи, ісходи.

Сонцеярі пожари - і серце поета-борця.

Із піднятим чолом, наче князь, він проходив негоди

Із пером і мечем - неухильно твердий до кінця.

Завершилася путь. Наче пісня - сувора і славна.

Відпливає поет. Залишає хвалу і хулу.

І затужить, заплаче за ним Ярославна.

Україна заплаче на древнім козацькім валу.

(Звучить пісня "На Україну повернусь")

Loading...

 
 

Цікаве