WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Смішне і трагічне в новелах А. П. Чехова - Урок

Смішне і трагічне в новелах А. П. Чехова - Урок

Смішне і трагічне в новелах А. П. Чехова

А. П. Чехов був одним із перших російських письменників кінця ХІХ - початку ХХ ст., хто звернувся до жанру малої форми

Л.Толстой зазначав у щоденнику, що Чехов, "як Пушкін, зрушив уперед форму. І це велика заслуга". У приватній бесіді з Б. Лазаревським у Ясній Поляні (1903 р.) письменник висловився про Чехова: "Чехов...Чехов - це Пушкін у прозі".

Форма малого епічного жанру з'явилася задовго до А. П. Чехова, втім, саме молодий письменник удосконалив її і зробив популярною.

У гумористичних тижневиках з'явилися перші чеховські оповідання, які одразу привернули увагу критиків, стали шедеврами. З іменем А. П. Чехова пов'язане проникнення художнього оповідання на газетні шпальти, а звідти - до "товстих" журналів. "Я щасливий, що вказав багатьом шлях до товстих журналів, і тепер не менш щасливий, що з моєї милості ті ж самі деякі можуть розраховувати на академічні лаври... Шляхи, мною прокладені, будуть цілі і неушкоджені - у цьому моя єдина заслуга".

Отже кінець ХІХ століття відіграв вагому роль у закріпленні жанру новели в літературному процесі, а А. П. Чехов сприяв розвиткові цієї форми творчості, хоча сам визначив свої газетні новели як "маленькі". Новела, коротке оповідання, що відображає певну подію з життя людини, характеризується стислою, напруженою дією. Автор уникає широких описів, подробиць, які уточнюють певні обставини життя героя та його вчинки. Новелі, про що ми вже не раз згадували, властивий несподіваний поворот, який приводить дію до розв'язки. Часто у новелі є оповідач, котрий обрамляє мотиви. Ця жанрова форма потребує простої фабули, обмеженого кола діючих осіб, скорочення діалогу, певної економії художніх засобів.

Чехов надав чимало порад письменникам-початківцям, котрі працювали у жанрі малої прози. Він вважав обмеження художніх засобів однією з головних вимог жанру, хоча не завжди міг це переконливо довести: "У маленьких ... оповіданнях краще недоговорити, ніж переказати, тому що... тому що... не знаю чому!..." (лист до І. Леонтьєва (Щеглова) від 22 січня 1888 р.).

Письменник як ніхто інший усвідомив суть оповідання як малої епічної форми, вдосконалив цей жанр, глибоко і правдиво висвітлив важливі життєві події.

На початку творчої діяльності А.Чехова лаконічність оповідання значною мірою залежала від вимог редакторів переважно гумористичних журналів.

Ще Гете у листі до Еккермана говорив про особливості розвитку подій у новелі, незвичайне закінчення, порівнюючи сюжет з рослиною: "Щоб пояснити вам порівнянням перебіг розвитку подій цієї новели ... візьму зелену рослину, яка над корінням виганяє сильну стеблину з міцним зеленим листям і зрештою увінчується квіткою; квітка є щось несподіване, вона дивує, але вона мусила з'явитися, і все зелене листя лише для цього й росло, без квітки не варто було б його ростити". Порівняння новели з квіткою, зі стрілою та краплею води, в якій переливається барвами світ, часто зустрічається в літературознавстві. "Новела, - писав К. Паустовський, - це коротке оповідання... ЇЇ можна порівняти з написом на камені чи персні. Такі написи робились у середні віки - на дуже маленькій площині... небагатьма словами треба було сказати дуже багато". Теорію Гете легко застосовувати до композиції чеховських оповідань. Сучасні літературознавці (І. О. Денисюк, В. В. Голубков) дотримуються думки, що варто зберегти термін "оповідання", який вжив А. П. Чехов і з цього приводу писав у листі до А. С. Суворіна: "Мережковський пише гладенько і молодо, але на кожній сторінці він лякається. Робить застереження та йде на поступки. Це ознака того, що він сам не з'ясував свої питання... Мене називає він поетом, мої оповідання - новелами, моїх героїв - невдахами, значить дує в рутину". В іншому листі до того ж Суворіна (18 серпня 1893 р.) Чехов писав: "Газетна белетристика не повинна повторювати того, що давали і дають журнали, для неї практика виробила особливу форму, саме ту, яку Мережковський, коли буває в мармеладному настрої, називає новелою".

Скажемо учням, що А. П. Чехов вважається класиком новели початку ХХ століття: "Навіть зарубіжні літературознавці схильні вважати нині, що російська новелістика виходить на цей час на передове місце у світовій літературі, що за останні п'ятдесят років жодна новела не була написана без впливу А. П. Чехова...".

Для російського письменника коротке оповідання було літературним жанром, який він, за визначенням Л. М. Толстого, "зрушив уперед" та удосконалив. Упродовж творчої діяльності Чехова цей жанр змінювався разом зі зміною його поглядів, настрою, задумів і тематики. Всі оповідання поділяються на три групи: гумористичні, сатиричні та лірико-драматичні.

Молодий Чехов, як і його сучасники, шукав себе у всіх комічних жанрах. "Крім роману, віршів і доносів, я все перебрав, - написав він у листі до Плещеєва. - Писав і повісті, й оповідання, й водевілі, й передовиці, й гумористику, й всіляку дурницю, включаючи сюди комарів і мух для "Стрекозы".

Для Чехова, як і для Мопассана та О. Генрі, характерною є випадковість. Їй відповідає і художня форма: коротке, інтенсивне за розвитком подій, сюжетно-чітке оповідання - "Смерть чиновника", "Хористка", "Шампанське", "Товстий і тонкий" тощо.

У вступному слові до зібрання творів Чехова у 12-ти томах М. Єремін писав: "Душа чеховського лаконізму - в безпомилковому співвідношенні засобів вираження з характером вибраного сюжету". Автор прямо веде читачів до несподіваної розв'язки, ні на що не відволікаючись. У подібних випадках стриманість - це ознака таланту письменника.

Розглядаючи оповідання А. П. Чехова, радимо звернути увагу учнів на такі особливості: гумор, іронію, лаконізм і відсутність відкритої авторської позиції. Вибір проблеми, назва оповідання, особливості його конструкції, підтекст - усе це чудово замінює широкі авторські висловлювання.

Назва оповідання "Смерть чиновника" спрямовує увагу читача на фінальну частину події. Чому ми з гіркою посмішкою сприймаємо її у цьому оповіданні? Тому що Чехов зумів зв'язати несерйозний вихідний момент (чиновник чхнув) із серйозним наслідком (чиновник помер). На початку оповідання автор знайомить читачів зі своїми героями, називає їх прізвища. Чиновник Черв'яков (корінь черв-) асоціюється з плазуном, і в уяві постає людина нікчемна; генерал Бризжалов кричить, тупотить ногами. Запитуємо в учнів, як автор розпочинає оповідання "Смерть чиновника". Разом з ними з'ясовуємо, що оповідання починається трафаретним зачином: "Одного чудового вечора..." Чехов змальовує спокійне, врівноважене життя: свято, вечір, театр, блаженний стан Черв'якова, який сидить "у другому ряді крісел" (цікава художня деталь - відсутність різниці між особами вищого рангу і маленьким чиновником).

Несподіване "апчхи" Черв'якова змінює його життя, і Чехов змушує читача замислитись над плинністю подій. Черв'яков чхнув, оббризкав "дідка", "сконфузився", "упізнав статського генерала Бризжалова, який служив у відомості шляхів сполучення".

Звертаємось до учнів із питанням: Як змінюється темп оповідання після такого випадку? Учні відмічають, що Чехов тепер веде розповідь у динамічній формі діалогу, а темп оповідання відповідає стану героя: неспокійному і тривожному.

З'ясовуємо внутрішній світ Черв'якова, звертаємо увагу на його мову. Учні доходять висновку, що мова героя бідна, він часто вживає одні й ті самі слова: "Я вчора приходив... не для того, щоб глузувати... я перепрошував за те, що, чхаючи, бризнув... а сміятися я й не думав. Чи смію я сміятися? Якщо ми будемо сміятися..."

Наступне запитання: Чи можна простежити авторське ставлення до своїх героїв? Учні "бачать", що автор багато чого приховує у підтексті, він спонукає читачів бути спостерігачами. Спочатку чиновник тільки "сконфузився", відчув себе непевно, бо "потурбував", хоч і чужого, "начальника". На повторне вибачення Черв'якова генерал уже відповів з прикрістю: "Ах, сидіть, будь ласка! Дайте слухати!"

У Черв'якова остаточно зникає почуття "як у раю", він страждає, під час антракту ходить поруч генерала. Нарешті, насмілившись, "бурмоче": "Пробачте... Я ж не те, щоб...". На що генерал сухо відповідає: "Ах, облиште, я вже забув, а ви про те саме!".

Запитуємо учнів: Яким чином ускладнюється обома героями дріб'язковий випадок?

Заключні рядки написані у формі гротеску: смерть чиновника через незначні обставини.

Працюючи з оповіданням А. П. Чехова "Смерть чиновника", вчитель наголосить, що воно відповідало вимогам журналу, в якому друкувалося (мала форма, сатиричний зміст), і вигідно вирізнялося художньою майстерністю серед оповідань інших авторів.

Така ж незначна подія та її учасники зображені в оповіданні "Хамелеон" (1884). Учні знайомі з текстом, а тому бесіду на уроці розпочинаємо з питань: Де відбувається дія твору? Які виразні деталі характеризують Очумєлова і городовика? Учні відповідають на поставлені запитання і роблять висновок про те, що вже з перших рядків оповідання письменник знайомить нас із персонажами, використовуючи іронічні прізвища: "Через базарну площу йде поліцейський наглядач Очумєлов у новій шинелі з клуночком у руці. Услід за ним ступає рудий городовик з решетом, вщерть повним конфіскованого агрусу" (підкреслядача Очумєлова та городовика Єлдиріна, "залагодження" всіляких непорозумінь у місті.

До перших вражень від знайомства з героями цього оповідання ми додамо решту, якщо разом вирушимо за Очумєловим та Єлдиріним.

Отже, базарна площа: "Навкруги тиша... На площі ні душі... Відчинені двері крамниць і шинків позирають на світ божий похмуро, як голодні пащі, коло них немає навіть жебраків".

Як змальовує Чехов життя обивателів цього міста? Учні знаходять у тексті епітети: "голодні", "сонні (фізіономії)", які визначають убоге життя людей.

У центральному епізоді автор оповідання надає перевагу голосу маси, залишаючи собі окремі репліки-ремарки: "глибокодумно зауважує городовик", "каже хтось із натовпу" тощо.

З'ясовуємо переносне значення назви оповідання "Хамелеон".

Хамелеон - невелика тварина з родини ящірок, яка живе на деревах і в кущах і здатна змінювати забарвлення шкіри при подразненнях, зміні кольору оточення (робимо запис у робочому зошиті). Перен. Людина, яка легко, безпринципно змінює свої погляди і думки (з міркувань власної вигоди).

Отже, йдеться про хамелеонівські перевтілення, які відбуваються не лише з поліцейським наглядачем, а й з іншими персонажами твору. Разом з учнями складаємо план послідовності перевтілень чеховських героїв.

У фіналі оповідання поліцейський наглядач Очумєлов погрожує Хрюкіну: "Я ще доберуся до тебе!". Він обіцяє розібратися з єдиним тепер винуватцем описаних вище подій, які могли б вилитись у великі для нього неприємності. Упоравшись зі справою, Очумєлов "запинається шинеллю" і прямує далі.

Наступне запитання: "Як реагує натовп на описані події? - надасть змогу виявити реакцію обивателів, котрі очікують, куди поверне "сила". Спершу юрба мовчки спостерігає за тим, що відбувається на площі, потім сміливішає, дехто намагається описати подробиці сутички. Відчувши поразку Хрюкіна, "натовп регоче", глузує з нього.

Цікаво спостерігати й за поведінкою Хрюкіна (також хамелеонівською), яку автор змальовує паралельно з перетвореннями Очумєлова. Хрюкін на правах сильнішого дражнив собаку, тицяв "цигаркою йому в морду для сміху". "Постраждалий" хоче заробити: "нехай мені заплатять". Він відчуває певну підтримку: "В мене самого брат в жандармах... щоб ви знали..." Та у фіналі оповідання Хрюкін переконується, що сила не на його боці, й замовкає.

Loading...

 
 

Цікаве