WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Сонети до орфея" Р.М. Рільке - Урок

Сонети до орфея" Р.М. Рільке - Урок

Мистецтво Орфея мислиться автором циклу як таке, що не тільки пізнає оточуючий світ, а й відкриває те самобутнє в ньому, що походить від людини. У художньому світі "Сонетів до Орфея" "речі" невід'ємні від людської душі, вони наповнені глибоким гуманістичним змістом. А якщо "речі" втрачають свою "людську сутність", це викликає у автора глибоку тривогу.

Спів Орфея відкриває неповторне й приховане в самих людях. Людина як найвища цінність, як непересічна особистість, наділена здатністю "оживлювати" все довкола, перетворювати "речі" у свій духовний досвід, стає головним об'єктом похвальної пісні Орфея. Проте людина тут не ідеалізується, письменник убачає в ній різні боки - як світлі, так і темні, однак мистецтво Орфея здатне долати недосконалість людської природи, допомагати людині перемагати самотність і жах буття і усвідомлювати свою вищу, нерозкриту вповні сутність: "І тільки пісня одна благословляє".

На думку Рільке, через мистецтво людство знаходить себе і своє справжнє буття. Воно знаходить шлях до єдності зі світом, духовний зміст усіх "речей". Мистецтво Орфея зображується у збірці як гуманістичне, людяне, бо воно слугує гармонізації життя людей. А образ Орфея стає символом культури, у центрі якої стоїть людина, котра здатна одухотворювати навколишній світ, наповнювати його теплом свого естетичного почуття, відкривати в ньому вищий смисл.

Образ Орфея також втілює думку про вічність мистецтва, про його непідвладність ні часові, ні тліні. Співець, згідно з міфом, помирає, але його спів розливається у світі, він переходить в інші "речі" - людей, рослини, тварин, він звучить у самому повітрі, у порухах землі. Смерть Орфея зображується як чарівна метаморфоза його мистецтва. Його пісні трансформуються в одухотворені образи, плоди природи й людських рук. А порівняння Орфея з Богом також підкреслює думку про те, що справжнє мистецтво не вмирає ніколи. Воно живе й після смерті і у такий спосіб перемагає її.

Ти ж, о божественний, ти й до останку співаєш,

хоч опав тебе глум знавіснілих менад.

З-поміж руїн, як будівлю, ти спів воздвигаєш

глушить гамори дикі чудовий твій лад.

Ні голови, ні ліри твоєї не вразять вони.

Скільки б гострим камінням у серце твоє не жбурляли -

з нападом кожним лише ніжніші ставали,

слух їм відкрило дрижання твоєї струни.

Нарешті вони тебе вбили в помсті сліпій,

але відлуння твоє і в левах і в скелях чути,

птаство і крона дерев слухають відгомін твій

О Боже загублений! - слід нескінченний в імлі,

а що роздерла тебе ворожнеча прелюта -

то придбали ми слуху й стали устами землі.

(Сонет 26 (I), пер. В. Стуса)

Поруч із темою Орфея у сонетному циклі розвивається тема духовного стану світу, який не міг не хвилювати письменника. Його час викликав у нього чимало болючих роздумів про долю людства, про долю всієї цивілізації. Понад усе прагнучи гармонії, поет бачив, як духовне начало полишає цей світ, як "речі" стають лише матеріальними знаками буття, позбавленого моральної мети. У листі до польського перекладача "Дуїнянських елегій" Рільке писав: "Еще для наших дедов "дом", "колодец", хорошо известная им башня, даже собственная одежда были бесконечно важнее и бесконечно ближе; почти каждая вещь - сосуд, в котором они обнаруживали человеческое и сберегали его. Теперь из Америки наступают на нас пустые равнодушные вещи, вещи мнимые, безжизненная бутафория. В американском представлении дом, яблоко или виноградная лоза не имеют ничего общего с домом, плодом или гроздью, в которые вошли надежды и размышления наших предков... Обжитые и пережитые, посвященные в наши тайны вещи приходят в упадок, и ничто не может заменить их. Возможно, мы последние из тех, кто такие вещи еще знает. На нас лежит ответственность сохранить не только память о них (это было бы слишком мало и ненадежно), но их гуманистическую ценность..."

Рільке турбував і внутрішній стан людини, яка не чує "розлиті в світі пісні" і надає перевагу двигтінню машин, техніки. Людина, за словами митця, перестає бути собою, втрачає свою справжню сутність. Про нівелювання людської особистості автор писав у романі "Мальте Лаурідс Брігге": "Желание умереть собственной смертью становится все реже. Еще немного, и оно будет таким же редким, как и собственная жизнь. О Господи, как все просто! Человек приходит и находит готовую жизнь, остается только надеть ее на себя..." У "Сонетах до Орфея" знаходимо сумні роздуми митця про атмосферу XX століття:

іБоже, новий це час?

Гамір, дрижання -

чуєш? Вони для нас -

як віщування.

(Боже, йде час новий?

Гамір, дрижання,

двигіт, грім горовий -

як віщування).

Цей знавіснілий плин

все поглинає,

кожна бо із машин

слави бажає.

Бачиш - навально

мчить той двигун повсякчас,

геть він спотворив нас,

силу людську пожер,

ось і жене тепер

й служить безжально.

(Сонет 18 (I), пер. В. Стуса)

У наступі техніки, машинного світу "речей" письменник убачає знак невідворотної трагедії. Цей "гамір" - "віщування" самознищення цивілізації, бо всяка цивілізація, на думку митця, має смисл тільки тоді, коли вона сповнена високого духовного змісту, коли вона слугує внутрішньому розвитку людини, а не її нівелюванню. Поет протиставляє "новому часові" позачасове, вічне, "дрижанню машин" - спів Орфея, силі двигуна - "силу людську". Рільке протестує проти підкорення людської особистості цьому "новому часові", "бездумній" техніці. З тривогою вдивляючись у життя свого покоління, він утверджує думку про повернення не тільки забутого обличчя "речей", а й про повернення особистості до своєї сутності, до самої себе - людяної, унікальної, індивідуально неповторної. Спів Орфея, тобто мистецтво, як уважає Рільке, повинно навернути людину на правильний шлях, надати цивілізації не руйнівного, а гуманістичного змісту.

Як відзначають дослідники, на творчість Рільке значний вплив справила філософія С. К'єркегора, у якій письменника приваблювало визнання цінності суб'єктивного, особистісного начала в людині, загострене відчуття власної індивідуальності. Головним завданням людини, на думку С. К'єркегора, є становлення особистості, пошуки "екзистенційної істини", що робить людину самою собою, особистістю у повній мірі. У "Сонетах до Орфея" теж відчувається прагнення автора повернути людині світ своїх "внутрішніх речей", тобто спроба спонукати людство до усвідомлення самоцінності особистісного життя, яке і є справжнім життям. Однак якщо у К'єркегора людина досягає істини лише у зверненні до глибин свого "я", то у Рільке пізнання власного "я" невід'ємне від пізнання і возз'єднання зі світом. Здобуття гармонії, на думку митця, неможливе тільки у внутрішньому світі, вона буде повною тільки тоді, коли людина відчує себе органічною часткою всього всесвіту. Прикладом цієї бажаної гармонії є образ Орфея, що відчуває спорідненість з кожною стеблиною і твариною, з усім живим, із землею.

Отже, міфічний образ Орфея у сонетному циклі Рільке набуває не тільки нового звучання, а й поставлений автором у зовсім інший контекст - не античний, а сучасний, у контекст духовної атмосфери XX століття, що викликала в письменника глибоку тривогу. Однак Орфей, тобто мистецтво, на думку поета, здатне повернути цьому світові гуманістичний зміст. І навіть смерть митця не може спинити чарівний вплив його творчості, що, як світло далекої зірки, яка вже давно згасла, ще довго лине у просторі й часі. Такий вплив має і спадщина самого Рільке, котра вже понад століття надихає людство і повертає його до духовних витоків буття.

Особливості жанру

У циклі "Сонети до Орфея" Рільке розвиває жанр сонета, надаючи йому надзвичайної гнучкості й пластичності. Його сонети звучать то трагічно, то пристрасно, то піднесено, то викривально. Їхня ритмомелодика змінюється відповідно до тем і мотивів. Поет пристосовує жанрову структуру сонета для вираження своїх філософських ідей. Сонети Рільке - це приклади інтелектуальних сонетів, де думка переважає над почуттям, ідея - над образністю. Однак письменникові вдається поєднати інтелектуальне з чуттєвим, емоційним. Хоча найбільше його цікавить сонет як "засіб втілення міркування" (Г. Кочур), у сонетах Рільке створені яскраві художні образи, що набувають багатозначності і за рахунок цього слугують вираженню цілого комплексу ідей (сам образ Орфея, образи дерев, квітів, храму, ліри, плодів тощо). За спостереженнями В. Стуса, котрий перекладав "Сонети до Орфея" у радянських концтаборах, Рільке є неперевершеним майстром версифікації, рими в нього ніколи не повторюються, а розмір постійно змінюється, надаючи віршам різного експресивного забарвлення. Ритм, за словами В. Стуса, то прискорюється, то уповільнюється, то нагадує "вітровій", то втілює "тихе й непомітне зростання дерева", то звучить "шелестом трав і квітів". "Через нього, співця, рури всесвіту... Це спів - вітер, саморушійна сила всесвіту, саморух - спів - усесвіт", - писав український поет в одному зі своїх листів. Художнім втіленням цих "рурів" всесвіту і є сонетна організація циклу Рільке. Не можна також забувати й про те, що в "Сонетах до Орфея"провідне місце посідає образ співу, що уособлює саме мистецтво, всевладне й безсмертне. Утвердженню думки про силу мистецтва, про його здатність вносити у світ гармонію допомагає музичність сонетів Рільке, що досягається різними засобами (алітераціями, асонансами, внутрішніми римами, ритмом, повторами, переносами тощо). Увесь цикл "Сонети до Орфея" сприймається як пісня, що звучить на різні лади, а призначення будь-якої ліричної пісні - висловлювати приховані думки й почуття особистості, її емоційне ставлення до світу. Сонети Рільке пройняті глибокими роздумами про Людину, Мистецтво, Життя, Смерть, Землю, Всесвіт. Вони сповнені гуманістичним змістом, вірою у можливості особистості одухотворити дійсність силою мистецтва.

Loading...

 
 

Цікаве