WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Сонети до орфея" Р.М. Рільке - Урок

Сонети до орфея" Р.М. Рільке - Урок

або бурхливих. Нехай в струмуванні свого обличчя

я ще дужче засяю. Нехай зацвітають невидні

сльози. І ви, ночі згорьовані, станете любі

серцю моєму...

(Десята елегія, пер. В. Стуса)

У "Дуїнянських елегіях" Рільке вперше порушив проблему ролі людської культури, мистецтва в одухотворенні світу. Митець і мистецтво, на думку письменника, є вищими формами людської культури, оскільки вони здатні проникати в глибинну сутність "речей" і відкривати їх людям. Однак якщо в даній збірці ця проблема вирішувалася в абстрактній формі, то в "Сонетах до Орфея" вона знайшла конкретне втілення в образі співця Орфея.

Основні теми й мотиви збірки "Сонети до Орфея"

Образ Орфея

Орфей - один із безсмертних образів давньогрецької міфології, котрий слугував у різних видах мистецтва вираженню цілого комплексу ідей. Передовсім Орфей, син річкового бога, фракійського царя Еагра (за іншими міфами - син Аполлона) та музи Калліопи, - музикант і співець, звуки ліри якого зачаровували не тільки людей, а й звірів, дерева, скелі. Від його пісень заспокоювалося навіть розбурхане море. За переказами, Орфей - учасник походу аргонавтів, який своєю чудовою грою на кітарі та співом багато чим допомагав їм у скрутні хвилини. Коли його дружина німфа Еврідіка померла від укусу гадюки, Орфей нібито спускався за нею на той світ. Старий Харон не хотів везти його до Аїду, але, почувши чарівливу гру на кітарі, переправив співця за Стікс. Розчулений натхненною музикою Аїд погодився відпустити Еврідіку, однак за умови, що Орфей не гляне на дружину, поки не ввійде до свого будинку. Орфей порушив заборону і назавжди втратив її. Тому у піснях Орфея звучала скорбота за втраченою ним Еврідікою. У міфах Орфей наділявся силою пророка, він умів розуміти й передавати волю богів, творити таїнства. За давніми переказами, він був засновником орфічної релігії, йому приписувалося авторство численних текстів орфіків. Він вважався великим магом і чарівником, котрий пов'язаний у своїх діяннях з потойбічними силами. У легендах Орфей також змальовувався близьким до божественних сил, котрі підкорялися силі його мистецтва. Нарешті це один із канонізованих раннім християнством образ, співець і миротворець, зображення якого зустрічалися у печерах, де збиралися перші християни.

Міф про Орфея надихав багатьох драматургів (Есхіл, Евріпід), художників (Рубенс, Кардуччі, Роден, Доменікіно, Канова та ін.), композиторів (Ліст, Глюк, Гайдн, Оффенбах, Стравинський та ін.). Як же зображує Орфея Рільке? Яке значення має цей образ у структурі циклу "Сонети до Орфея"?

У створенні цього образу письменник спирається на міфологічну основу. Грецька архаїка відчувається вже у першому ж сонеті, де змальовується величезна сила мистецтва Орфея - зачаровувати природу і весь світ. Перед звуками його ліри все замовкає - звірі, дерева, птахи. Спів Орфея наділяється автором великою перетворюючою силою: він змінює саму духовну атмосферу світу, створюючи новий храм - храм, збудований мистецтвом, де хаос відступає перед гармонією, рев і крики замовкають під впливом мелодії, і у світі народжується новий початок, новий рух усього.

Ось дерево звелось. О виростання!

О спів Орфея! Співу повен слух.

І змовкло все, та плине крізь мовчання

новий початок, знак новий і рух...

(Сонет 1 (I), пер. М. Бажана)

Хоча Рільке й спирається на міф, однак він відкидає всі нюанси міфічних перипетій Орфея (його сходження у потойбічний світ, кохання до Еврідіки, її втрата тощо), залишаючи лише основне зерно образу. Орфей постає у найсуттєвішій своїй міфічній іпостасі - як поет, співець, що має надзвичайну силу над усім. Водночас письменник надає цьому образу й риси, обумовлені його власною естетикою. Орфей причетний до світу "речей", він здатний прозирати їхню сутність, перетворювати їх силою свого мистецтва. Орфей Рільке - це втілення пісні, яка розлита у природі, у світі "речей", і разом з тим узагальнений символ мистецтва, його "вічна метаморфоза", що скеровує рух усього, показуючи напрям духовного зростання.

Орфей змальований у "Сонетах до Орфея" як Бог, що має справу з процесом творення, точніше - одухотворення світу. Його мистецтво - втілення божественної сутності і божественної сили, перед якою відступає все суєтне, тлінне, брутальне, жорстоке і навіть сама смерть.

Божественне призначення співу Орфея, на думку Рільке, полягає в тому, щоб вносити в цей світ гармонію, красу, ясність. Письменник був добре обізнаний з роботою Ф. Ніцше "Походження трагедії", з якою він певною мірою полемізував у "Сонетах до Орфея". Якщо Ніцше вимагав від мистецтва "діонісійського" призначення - сп'яніння та екстазу, яке звільняє приховані інстинкти людини й слугує злиттю особистості з хаосом життя, то Рільке утверджував у своєму циклі прямо протилежний тип мистецтва. Мистецтво, за словами поета, має орієнтуватися не на Діоніса, а на Аполлона - бога ясності, чистоти, міри, розуму, тобто воно повинно впорядковувати життя, надавати йому певний смисл, прояснювати темні сторони буття, давати існуванню людини й природи етичне пояснення. Мотив подолання хаосу засобами гармонії - один із основних мотивів збірки "Сонети до Орфея". Мистецтво, яке утверджує Рільке з допомогою образу Орфея, - це втілення начала, що цивілізує цей світ, упорядковує його за законами краси й моралі, що невід'ємні одне від одного (тут варто згадати, що за античних часів існувало поняття "калагатія", що означало поєднання "прекрасного" з "добрим"), перетворююча сила, яка не віддаляє, а навпаки - долучає людину до світу, даючи їй вище знання про нього з позиції досвіду духовної культури.

Мотив сходження Орфея в царство Аїда більше не цікавить автора, однак сам факт перебування співця в обіймах смерті, себто його знання смерті, прихованих основ усього сущого, підкреслюється як таке, що духовно збагачує героя. Шлях Орфея до царства мертвих, за Рільке, - це шлях до витоків життя, до коріння. І це запорука його зростання, як дерева, вгору, бо тільки те дерево може тягнутися вгору, яке має міцне коріння. Завдяки пізнанню таїни смерті й життя творчість Орфея отримує особливу глибину, здатність бачити у "речах" безкінечне, позачасове.

Хто понад тіньми здолав

ліру здійняти,

найсокровеннішу з слав

може співати.

Хто від померлих поїв

маку, той нині

вловить найнижчий з тонів

і в безгомінні.

Образ пізнай, що майне

і пощезає

в темних ставках.

Лиш на небесне й земне

царства лунає

голос в віках.

(Сонет 9 (I), пер. В. Стуса)

Пізнавши смерть, Орфей ще сильніше відчуває силу життя і його красу. Йому в усій повноті відкриваються всі земні цінності. Те, що він побачив у світі тіней, не зломило його волю, жагу до життя, гостроту почуттів, а головне - прагнення гармонії, яку він протиставляє невідворотному плину буття до смерті, хаосу, руйнації. Через досвід смерті йому по-іншому відкривається кожна "річ" - велика чи мала, яку він славить своїм співом.

Справжній цей образ потьмити не в силі

жоден із тих, що живі чи в могилі.

Славить він застібку, перстень і дзбан.

(Сонет 6 (I), пер. В. Стуса)

Мистецтво Орфея зображується як спосіб його існування. Без ліри немає Орфея, без співу він не уявляє свого життя. Однак і світ без нього, на думку Рільке, неповний, бо світ, в якому не лунають пісні, позбавлений гармонії, він не має свого "здійснення", "пояснення", "мети". Тому мистецтво Орфея належить як світу буденному, земному, реальному у своїй щоденній коловерті, так і вічному, оскільки мистецтво - то є шлях до вічності, до того, що непідвладне часові, до глибинної таїни буття: "Орфей іде, куди шляхів немає".

Емоційне забарвлення співу Орфея у циклі змінюється порівняно з віршем "Орфей. Еврідіка. Гермес". Якщо у згаданому вірші весь світ був заповнений лише скорботою, плачем, і сама пісня Орфея мислилася як плач, то у "Сонетах до Орфея" його спів звучить на повну силу, він має життєстверджуючий характер. Хоча спів Орфея і не позбавлений трагічних тонів, все ж таки пісня митця тут уже змальовується як хвала всьому сущому, визнання цінності буття, вираження любові до землі, природи, людей. Спів Орфея життєдайний і дзвінкий, він призначений для людства, щоб вдихнути в нього нові сили до життя.

Славлення! Той, кого ти вподобило,

вийшов, мов мідь із руди, мовчазний.

Серце його, це зужите чавило,

людям неспинно цідило напій.

Тлін над тим голосом буде не владний,

скоро він волю Господню явив...

(Сонет 7 (I), пер. В. Стуса)

Світ, у який спускається Орфей, на думку Рільке, це не тільки світ смерті. Якщо врахувати цілість сонетного циклу, то можна зрозуміти надзвичайну широту даного образу, що відзначається всеосяжністю й різноплановістю. У поняття "світ", де блукав Орфей, входить не тільки царство мертвих, а й царство живих, все розмаїття людського життя. Водночас "світ тіней" - це ще й віковічна духовна культура, в якій знайшов утілення досвід тих, хто пішов, а мистецтво Орфея "оживлює" цей досвід, його мистецтво стає ланкою між різними шарами культури. Разом з тим "світ" у розумінні Рільке вміщує й увесь світ "речей", справжню сутність яких здатне виявити тільки мистецтво.

Loading...

 
 

Цікаве