WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Національно-визвольна війна українського народу проти польського панування - Урок

Національно-визвольна війна українського народу проти польського панування - Урок

Перемога козаків була остаточною. Козацьке військо вступило в Білу Церкву.

Робота з картою

Ці дві перемоги через такий короткий проміжок часу мали важливе значення для дальшого розгортання визвольної боротьби; вона приголомшила поляків і водночас надихнула українців на подальшу боротьбу.

Спочатку на Право-, а згодом і на Лівобережжі козаки, селяни і міщани почали створювати полки, або приставати до козацького війська, або ж під проводом місцевих ватажків підніматися на повстання. На боротьбу піднялася вся Україна.

V. Заключна частина уроку. Обговорення проблемного питання ( Документ №4).

Закріплення нового матеріалу.

Проведення брейн-рингу.

Які причини національно-визвольної війни?

Який характер цієї війни?

Коли почалася національно-визвольна війна і хто її очолив?

Хто входив у військо Б.Хмельницького?

Де і коли козацьке військо здобули перші перемоги?

VІ. Підбиття підсумків уроку, оцінювання результатів уроку.

VІІ. Домашнє завдання.

Вивчити дану тему з підручника, конспекту.

Почати складати хронологічну таблицю подій Визвольної війни.

Скласти „Історичний портрет Б.Хмельницького".

Написати твір-есе „За що боровся Б.Хмельницький протягом років свого гетьманства?"

Ознайомитися з документами підручника.

Джерела

Документ 1.

Гійом де Боплан про Україну

„Їхня нечисленна шляхта походить з польської і, здається, почуває сором за те, що вона не католицької віри; повсякчас горнеться до католиків, хоч усі їхні магнати й усі ті, що титулуються князями вийшли з грецької віри... Одне слово, селяни змушені віддавати своїм панам усе, що тим заманеться вимагати. Не дивно, що цим злидарям у тяжких умовах не залишається нічого для себе. Але це ще не все: пани мають безмежну владу не тільки над селянським майном, а й над їхнім життям; такою великою є необмежена свобода польської шляхти ( яка живе наче в раю, а селяни наче в чистилищі), що коли селяни попадають в ярмо до такаго пана, то опиняються у гіршому становищі, ніж каторжники на галері".

Документ 2

З листа козаків до польського короля

„...вони (феодали) поводяться з нами не так, як годиться чинити з лицарським людьми, гірше знущаються з нас, ніж зі своїх невільників, і роблять нам усіляки кривди. Не тільки в майні своєму, а й самі собі ми не вільні".

Документ 3

Козацький полковник М.Кривоніс про Я.Вишневецького

„...немилосердне тиранство творив... Мучив людей, стинав голови й сажав на палю. Скрізь у кожному місті серед ринку поставлено шибениці Тепер стає явним, що посаджені були на палі невинними люди. Рідним братам моїм свердельцем вивертів очі".

Документ 4

Уривок з твору „Помста" Юрія Киричука ( Український образок із середини ХУІІ ст.)

Коні мчали з гори як блискавки. Близько двох десятків вершників навально ввірвались в невелике містечко. Пилюка застелила вулицю, перелякано загеготіли гуси і кури, заскавуліли собаки, дітим кинулись вростіч з під копит коней та їх шалених їздців. „Ляхи"! „Ляхи"- в будинках швидко закривались вікна, жінки спавучено хрестились тремтячими пальцями. Кіннотчики промчались через все селище і швидко повернулися назад, зупинившисьпри в'їзді у містечко. Від них відділився один і зник за горою.Через деякий час вниз потягнулося військо. Повільно хитались в сідлах крилаті гусари, пихато споглядали на шлях шляхтичі, тримаючи правиці на повфіддях коней, розмірено і спокійно крокували німецькі рейтари, безладно поспішали піхотинці-жовніри, воли, важко стогнучи, тягли гармати. Довгий хвіст аійська замикали вози обозу, на яких були навантажені мішки з порохом і харчами, бочкасми із солониною, покотом лежали поранені.

Всередині третього ряду крилатих гусарів їхав старий чоловік , вдягнутий у простий сфрий кунтуш, закіптюжений пилюкою. Про високість його чину свідчила лише догоцінна шабля, вся оздоблена діамантпми. Року 1664, на другий день після пасхи польське військо гетьмана Стефана Чарнецького вступило в Суботів.

Невже Суботів!??!

Батьківщина Хмельницького!!!!

....Спогади холодною змією вповзли в серце Чарнецького.... Це він після погрому під Жовтими Водами стоїть на колінах із пов'язаними руками перед веселими переможцями. Бажає лише одного-смерті. І тому з ненавистю хоче висловити у вічі Хмельницькому і його полковникам всю свою зневагу. Натомість із горла виривається лише шипляче, істеричне харчання: „Лотри, здрайці, всі ви будете корчитись на варшавських палях, з вас живцем будуть дерти шкіру". У відповідь байдуже презирство Хмельницького: „Красивої смерті хоче! Віддайте гарячого пана татарам". До сьогодні відчуває холод ординського аркана на шиї, ніколи не забуде дорогу до Криму, біль татарських нагаїв на плечах і голові. Сотні кріпаків, десятки возів із різноманітним добром коштував йрму викуп із ханської неволі...

Чарнецький нервово стрепенув головю. Геть лихії думки. Гетьман і його охорона уже були в центрі Суботова біля Іллінської церкви. Чарнецький по-молодечому зіскочив з коня, за ним спілими грушами посипався на землю почет. Рушили до храму. Переляканий священик намагався осінити їх хрестом. „Геть з дороги, бидло, ми не схизмати". Жовнври, схопивш попа за бороду, відтягли до дверей. Ковані солдатські чоботи голосно загупали по дерев'яній долівці. Наблизились до великої кам'яної плити в кутку церкви.

- Тут похований Хмельницький і його син Тиміш?-зловісно запитав Чарнецький.

- Тут- ствердно кивнув своїм кістлявим тілом священник.- Побійся Бога, ясновельможний пане.

- Підняти плиту.

Враз з'явилися ломи, і з скреготом, нехотячи, опираючись, плита повільно, поволі пішла в сторону, звілдьняючи місце темній поржнечі ями. Косі промені сонця освітили склеп, дві темні дублові труни. „Вийняти"-уривчасто наказав Чарнецький. Жовніри плигнули вниз,обливаючись потом від жаху і ваги, піднесли домовини до краю склепу і обдираючи підлогу підсунули до ніг гетьмана. „Де він?" Чарнецький впив лютий погляд в очі священика. Обличчя нещасного пересмикнула судорога, потекли сльози, губи то відкривалисяя, видаючи нікому незрозумілий шепіт. Чарнецький інстиктивно зрозумів, що йому потрібно: „Відкрити цей гріб". Жовніри голосно сопли, сокирами підважуючи віко домовини. Нарешті воно впало на долівку. Відлуння глухо прокотилося по церкві. Всі перелякано зіщулившись відступили від труни. Лише один Чарнецький жадібно схилився над нею. Обличчя покійника заросло широкою сивою бородою, на зхрещених на грудях руках напівзотлілу шовкову тканину підносили великі нігті. Невже це Хмель?! Невже той самий Хмельницький? За одним велінням якого йшли на смерть або на славу тисячі людей! Перед ним тремтіла Польща? До голосу якого прислухались у Москві і Стамбулі, Лондоні і Стокгольмі? Всі ми тлінні. Чарнецький відчув, як його огортає глибокий смуток.Йому вже теж шістдесять п'ять. Недовго лишилося топтати ряст на цій грішній матінці-землі. Однак нервово загупала синя жилка біля виска, знову почувся насмішкуватий голос: „Віддайте татарам". Лице Чарнецького побагровіло, шрам на правій щоці від татарської стріли різко розширився.

Розізлившись на свою хвилинну слабкість гетьман видихнув: „викинути падло звідси і віддати собакам". Стрімко повернувшись, пішов до виходу. Потім, щось пригадавши, бігцем повернувся назад. „Не забудьте й про його синочка",- пальцем ткнув у другу домовину.

Вийшовши з церкви, жадібно ковтав свіже весняне повітря. Почув себе знесиленим і розбитим.Вже байдуже споглядав як жовніри, прив'язавши до хвостів коней тіла Богдана і Тимофія Хмельницьких, з вереском і галасом волочили їх по вулиці. Відчув, що не зможе стати на постій у Суботові, наказав розбити шатро за містом.

...Почет повільно рухався за Чарнецьким. Його улюбленець Ян Собєскій задеркувато і навмисне голосно говорив: „Я не думав, що перемжець шведів, герой багатьох битв, уподібниться гієні". В інших випадках наказав би нещадно покарати зухвальця, але зрозумів, що так дкмає все військо. Натомість люто потягнув нагаєм свого араського жеребця.Кінь образливо зиркнув кривавим червоним оком на господаря і зірвався в галоп. Почет кинувся наздоганяти гетьмана.

Loading...

 
 

Цікаве