WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Народознавча пам'ятка випускнику - Урок

Народознавча пам'ятка випускнику - Урок

До власне весільного періоду входять: запросини, виття вільця, випікання короваю, виряджання до шлюбу, зустріч батьками після шлюбу, посад, покривання, поділ короваю та дарування, комора. На весіллі неодмінно діяли так звані весільні чини, кожний з яких виконував свою певну обрядову роль:

молодий і молода або наречений, наречена (вони ж князь і княгиня) - хлопець і дівчина;

весільні батьки - весільний тато, весільна мати - батьки молодих;

бояри - найближчі неодружені друзі молодого;

дружки - незаміжні подружки молодої;

староста - статечний одружений чоловік, який веде весілля; посли від нареченого;

дружок (дружки) - одружений чоловік, розпорядник на весіллі;

свати - одружені чоловіки, родичі молодого та молодої у стосунках між собою;

свахи - заміжні жінки, родичі молодого та молодої у взаєминах між собою;

світилки - маленькі дівчата, сестри з боку молодого.

Кожний учасник весільного поїзда, виконуючи свою роль, ніс якусь річ: дружок - горілку та хліб; свашки - чоботи (подарунок для тещі); старости - барило та борону батькові, а матері - прядку, усім гостям - шишки...

Перед кожною весільною дією слід просити благословення на її виконання.

Запросини. Запрошують на весілля хлопець і дівчина окремо кожний своїх родичів і друзів: наречений зі старшим боярином, наречена зі старшою дружкою. Для цього беруть із собою спеціально випечені хліби - шишки або маленькі калачики, які залишають у хаті запрошеного. При цьому примовляють: "Просили батько, просили мати і я прошу: прийдіть до нас на весілля". Уважається неповагою, якщо людину запрошують при випадковій зустрічі. Нині практикується запрошеним давати або пересилати поштою листівку-запрошення.

Вільце (гільце, різка, прут або древко) - невід'ємний атрибут у весільному обряді. Це невелике зрубане деревце або гілка плодового чи хвойного дерева (сосна, ялина, вишня). Його заготовляють бояри, а прикрашають дружки квітами, стрічками, калиною, кольоровим папером. Установлюють вільце на весільному столі. Воно символізує започаткування нової родини.

Коровай - це основний обрядовий хліб на весіллі. Випікають із білого борошна. Оздоблюється фігурками з тіста у вигляді пташок, квітів, колосків. Назва "коровай" найпоширеніша в Україні. В окремих регіонах випікають спеціальні калачі, хлібці, шишки тощо. Випікається коровай напередодні весілля. Цю роботу доручають жінкам, у яких добре склалася сім'я, які щасливі у шлюбі. Як весільний ритуальний атрибут випікається різної форми печиво (у вигляді півників, коників, корівок тощо) для частування дітей.

Ніні, особливо в містах, короваї замовляють у пекарнях.

За законами народної етики, починати весілля серед тижня - непристойно, тому найчастіше їх проводять у вихідні або на свята. Традиційно основним весільним днем в українців здавна була неділя.

До шлюбу молоді їдуть нарізно: молодий зі старшим боярином, молода зі старшою дружкою. Перед від'їздом матері благословляють своїх дітей іконою Богородиці з немовлям і посипають зерном, горіхами та грошима, що символізує добробут, багатодітність. Традиційно вбрання наречених - національне. Наречена має бути обов'язково у віночку. Вінок символізує первісність, чистоту та незайманість дівчини. Капелюшок, що нині практикується замість віночка, має протилежну символіку.

Від шлюбу наречені їдуть разом. За звичаєм, якщо молодим переливають дорогу або вони переїжджають міст, або переступають поріг, то молодий має брати молоду на руки. По приїзді молодих від шлюбу батьки зустрічають їх хлібом-сіллю. Попід хлібом, що його батьки тримають угорі на рушнику, утворюючи ворітечка, молоді заходять до хати або весільного залу.

Важливою складовою весільної обрядовості є вінчання - церковне освячення шлюбу, упроваджене церквою відповідно до указу Синоду 1843 р. Воно повинно проводитись в один день із народним весіллям, але за традицією відбувалось переважно до посаду - центрального дійства в народній весільній обрядовості.

У міру органічного входження вінчання у традиційну весільну обрядовість складалася своєрідна ритуалізована система, що поєднувала і церковні, і суто народні елементи. Крім вінчання вона включала церковні оповіді - освячення згоди молодих на шлюб, а також прощі - прохання молодими батьківського благословення. Батьки, виряджаючи дітей на вінчання, благословляли їх "прощівним" хлібом, бажаючи "ніколи не знати нужди та жити в мирі". Під час вінчання весільна матка тримала на плечах у молодого свічку та калачі, а весільний батько - свічку на плечах молодої.

Наступною обрядовою дією є посад молодих у хаті або весільному залі. Цей весільний ритуал складається з кількох частин:

посад молодого та молодої нарізно вдома в кожного з них;

посад є спільним для обох молодих на весіллі;

посад молодої після шлюбу, так звані "покривання" або "очіпини".

На посад нареченого та наречену заводять мати, брат, староста, боярин, подавши до рук молодих хустку. Нині перед посадом практикують вітання молодих. Місце для посаду молодих відповідно до традиції застеляється кожухом, подушками або хутром. Під кожух кладеться солома. Посад охороняє сторожа молодої, брат (брати), як правило, найменший. Він пропускає молоду на місце, а з молодого править викуп. Коли торги закінчуються, молоді цілуються і починається частування. Основні весільні страви: борщ із курятиною та пампушками, каша (символ продовження роду), голубці, тушена капуста із птицею, млинці (налисники), кисіль. На весіллі обов'язковим є частування гостей аж до поділу короваю. Частування супроводжується переспівами гостей та заздоровними на честь молодих із гучним скандуванням "Гірко!". Частування завершується останнім таночком молодих, танцями та розвагами.

Важливою частиною весілля є "покривання", що символізує перехід молодої до жіночої громади. Це - обряд покриття голови молодої наміткою. Намітку приносить мати молодої. Намітка - це біле полотнище, з обох кінців вишите червоними нитками. Перед покриванням молода ховається. Її шукають. Знайшовши, ведуть покривати. На долівці розстеляють біле полотно, на нього ставлять хлібну діжу, зверху кладуть подушку, на все це садять молоду. Зараз замість хлібної діжі використовують стілець. Свашки або мати молодого (як де ведеться) підходять до молодої, щоби покрити її голову наміткою. Молодий знімає віночок. Молода слухає поради своїх дружок і захищається від намітки: борониться руками, плаче й тричі скидає покриття. А потім їй пов'язують хустку, а її вінок (фату) надягає старша дружка.

У сучасній весільній обрядовості молода після так званих "очіпин" танцює з дівчатами, одягаючи їм на голови вінок (фату), а потім, повернувшись до них спиною, кидає весільний букет квітів. Хто впіймав, має готуватись до весілля.

У молодого також є цікавий сучасний весільний обряд, коли він вустами з ноги нареченої знімає підв'язку, а потім, повернувшись спиною до неодружених хлопців, кидає її. Хто впіймав, той скоро одружиться.

Вершиною весілля є поділ короваю. Це головна обрядова дія, без якої немислиме весілля як таке. Коровай ділять після того, як покриють молоду. Крає коровай дружок, а роздає весільний староста. Перш ніж піднести цей священний хліб, він урочисто викликає на коровай, при цьому називає ім'я та ким він є для молодих (батько, дядько, товариш). Перших на коровай викликають молодих. Їм вирізають середину короваю. Потім їхніх батьків, потім найближчих родичів, друзів, решту гостей. Опісля цього підошва з короваю дається музикам. На завершення коровай дають тим, хто не бере участі у весіллі, але присутній на гулянні, так званим "запорожцям". За давньою традицією, кожний після отримання короваю в алегоричній формі виголошує про те, що він дарує молодим, незалежно від того, чи він віддав свій дарунок, чи ще ні.

Після закінчення весільного обіду, покриття голови молодої та частування короваєм молоді повертаються додому. У хаті їх зустрічає мати у вивернутому кожусі або батьки разом благословляють наречених. Після цього молодих готують до шлюбної ночі, яка має назву "комори". Молоду вдягають у нову сорочку, свахи стелять постіль. Коморою називають місце весільного шлюбу молодих. Після "комори" викидається червоний прапор на ознаку збереження молодою цноти. Якщо ж дівчина виявлялась нечесною, то вивішувався білий прапор. За давнини кожна дія у весіллі супроводжувалась обрядовими піснями.

До післявесільного періоду належать обмивання молодих, перезва, цигани та різні інші забави.

У народі є така приказка:

П'ятниця - починальниця,

Субота - коровальниця,

Неділя - вінчальниця,

В понеділок - їсти та пити,

У вівторок - порядок чинити,

У середу - похмелятися,

А в четвер після обіду

Та й додому поїду.

Обмивання. У понеділок відбувався ритуал очищення водою, який із часом змінився принесенням молодою води з криниці та вмиванням молодих і всіх гостей. Незважаючи на те що цей ритуал був започаткований ще за часів язичництва, він і сьогодні є атрибутом весільної обрядовості. У цей день відбувалось багато веселощів із переодяганням, співами - "циганщина". Святкували виключно дорослі - діти й молодь не брали участь у цих розвагах.

Українське традиційне весілля має свої регіональні особливості, проте об'єднує їх спільна традиція давнього походження, яка в Україні розвивалась протягом віків. Час, звичайно, вносить свої корективи та новизну, проте варто зберегти людські цінності, які виробив народ, і шанування Роду, пам'яті покоління Предків, пошану до жінки, дбайливого ставлення до дитини та літніх людей. Усе це неможливе без глибокого знання світоглядних основ, народних норм моралі, звичаєвості свого народу.

Loading...

 
 

Цікаве