WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Жанр танка в ліриці Ісікава Такубоку - Урок

Жанр танка в ліриці Ісікава Такубоку - Урок

"Наче камінням гнаний", Такубоку вирушив на острів Хоккайдо: він був менш заселений у порівнянні з іншими місцями, і там було більше можливостей знайти пристойну роботу. Узявши з собою молодшу сестру, 4 травня 1907 року він перетнув Сангарську протоку. Спочатку поет оселився у місті Хакодате. Члени місцевого товариства поетів допомогли Хадзіме влаштуватися вчителем початкової школи. Згодом з'явилися й інші джерела заробітку: його запросили завідувати редакцією місцевого поетичного журналу, пізніше знайшлася робота і у газетному видавництві. Життя потроху налагоджувалося. На початку липня 1907 року Такубоку викликав до себе дружину й дочку, а через місяць - матір.

Втім доля не була прихильною до Ісікава. В ніч на 25 серпня трапилося нещастя: величезна пожежа знищила дві третини міста Хакодате, де жив Такубоку з членами своєї родини. Згоріло все: і школа, і редакція, і видавництво, де він працював. Ця пожежа зруйнувала й усі надії поета на краще майбутнє.

Покинувши Хакодате, Такубоку переїжджає у Саппоро, де прожив усього два тижні, оскільки робота коректора в газетному видавництві не давала більш-менш пристойного заробітку. Про творче задоволення від роботи не могло бути й мови. Недовго затримався Хадзіме і в місті Отару. Влаштувавшись у редакцію нещодавно відкритої газети, він незабаром був змушений звільнитися через постійні суперечки з начальством. Врешті-решт Такубоку переїжджає до Кусіро, місто на півночі острова Хоккайдо.

Я на останній станції зійшов.

Від снігу видно...

В містечко глухе

Йду я

Тихими кроками.

У Кусіро Хадзіме посів посаду головного редактора місцевої газети. І хоча майже в кожному номері з'являються його матеріали, писання статей для провінційної газети, надзвичайно пригнічувало Хадзіме. Та й загальна атмосфера на Хоккайдо не влаштовувала його. Сюди приїздили люди, які не могли прогодувати себе на давно обжитих островах Японії, але замість бажаного достатку вони зустрічали тут нові біди.

Невесело

На вулицях Отару.

Ні, ніколи не співали ці люди!

Які грубі

Голоси в них!

Так писав про переселенців Ісікава Такубоку. Важкі долі доводили багатьох до останньої межі. Люди опускалися, спивалися, покінчували життя самогубством. Трударі бідували, а нечисленна інтелігенція мріяла про революційні зрушення.

Хадзіме мріє про Токіо. Там, на його думку, вирує справжнє життя, є простір для творчості. "У пошуках хліба насущного я забирався далі на північ, - згадував митець, - але й там до моїх вух долинув голос молодого руху, який захопив і громадську думку, і літературу. Пересит поезією порожніх мрій і деякий життєвий досвід, що його я здобув, допомогли мені сприйняти дух цього нового руху". Новий рух, про який писав поет, - це натуралізм, нове явище у японській літературі. До того часу романтизм як напрям вичерпав себе. Митці все більше починають звертатися до проблем реального життя, зображують дійсність у всій її складності й суперечливості. Популярності набувають твори натуралістичного та реалістичного спрямування. У японську літературу приходить талановите покоління письменників, що утверджували нове демократичне мистецтво: Нагаї Кафу, Сімадзакі Тосон, Кунікіда Доппо та ін. Ісікава Такубоку у статті "Гілка на столі" радісно вітав появу нових тенденцій у літературі: "Натуралізм народився, щоб змінити літературу, величезною вадою якої є виключна увага тільки до формальної майстерності". У сінтайсі, що писав поет під час мандрів по Хоккайдо, теж з'являються реалістичні мотиви, які стануть провідними в останній період творчості митця, коли він переїхав до Токіо.

Наприкінці квітня 1908 року, перевізши сім'ю з Отару до Хакодате і залишивши її під опіку свого приятеля Міядзакі Ікуу, Хадзіме знову прибув до столиці.

Кіндаїті Кьоске, товариш Такубоку юнацьких років, дав притулок бідному поетові. Кіндаїті Кьоске був студентом Токійського університету і ввів Хадзіме у коло талановитої молоді, що мріяла про розвиток рідної культури. Такубоку багато працює. Майже не виходячи зі своєї маленької кімнати у дешевому готелі, він за півтора місяці написав п'ять нових повістей, але видавці не взяли їх до друку, і всі надії на отримання гонорарів були марними. Борги зростали, допомагати сім'ї було нічим, віра у власний талант похитнулася... У Такубоку з'являються думки про самогубство. Однак його геній витримав і це випробування.

Багато розмірковуючи безсонними ночами про своє мистецьке призначення, Такубоку знову звернувся до поезії. І з його зболілої душі полилися вірші, що були не схожі на його ранню лірику. Вони були простими, щирими, невигаданими роздумами про своє життя, про дитинство і прикрощі долі, про своїх сучасників і Японію, яку поет любив понад усе. За дві доби Такубоку написав понад п'ятсот танка. Його приятель Кіндаїті Кьоске, котрий став першим читачем нової поезії Такубоку, був у захопленні від віршів друга, він порадив не припиняти творчості й віднести написане до редакції. За кілька днів деякі з п'ятивіршів Такубоку були надруковані.

У душі поета відбувся перелом. Він тепер остаточно зрозумів, що людям потрібні вірші, але такі, що могли б стати духовною їжею у повсякденному житті людства. Невипадково одну зі своїх статей він назвав: "Вірші, котрі можна їсти" (1908). У ній він писав: "Треба писати вірші, міцно стоячи обома ногами на землі, ось про що я хочу сказати. Треба писати вірші, маючи відчуття нерозривного зв'язку зі справжнім життям. Треба писати вірші, від яких ішов би не аромат вишуканих трав, а запах нашої повсякденної їжі. Треба писати вірші, в яких ми відчуваємо потребу. Можливо, це означає спустити поезію з установлених позицій на якісь нижчі, але мені здається, що поезію, від наявності чи відсутності якої в нашому житті нічого не змінюється, треба перетворити на предмет першої необхідності. Це єдина змога утвердити право поезії на існування".

Такубоку став провідником реалізму у японській літературі, він розкривав почуття простих людей, розповідав про долю бідних і знедолених. Повсякденне життя стало основним предметом його поезії. Але про що б не писав Такубоку, він завжди шукав смисл у всьому, що бачив довкола. Його лірика сповнена глибоких роздумів про існування людини у світі і ідеями перетворення реальності. Його ліричний герой живе так, як усі, але він завжди прагне кращого. Це світло високого ідеалу надає поезії Такубоку життєствержуючого пафосу.

З липня 1908 року вірші поета постійно з'являються у різних періодичних виданнях Японії. 1910 року вийшла його збірка "Жменя піску", а 1912 року (посмертно) - збірка "Сумні іграшки". Саме ці книги зробили письменника найулюбленішими поетом Японії й принесли йому заслужену славу.

Значний вплив на світогляд Такубоку справили соціалістичні ідеї. Він разом з іншими прогресивними діячами культури шукав реальні засоби перетворення життя. "Нині епоха вивчення соціалізму вже минула, настала епоха вивчення способів утілення його в життя. Цей рух не є лише визволення нещасних робітників від капіталістів. Ідеалом цього руху треба зробити визволення всіх людей від страждань, які походять з безглуздості життя", - таке завдання висував митець перед своїми сучасниками.

В останні, токійські роки життя письменник багато працював. У цей час написано кілька повістей, десятки літературно-критичних і публіцистичних статей, сотні віршів. Завдяки зростанню його популярності матеріальний стан Такубоку покращився, він навіть зміг викликати до себе в Токіо матір і дружину з дітьми, трохи згодом приїхав і батько. Але здоров'я поета значно похитнулося. Через напівголодне існування попередніх років у сім'ї з'явився туберкульоз. Спочатку помирає маленький син, який народився у жовтні 1910 року. Потім померла мати Хадзіме. Ці втрати наблизили смерть і самого Такубоку. Він помер 13 квітня 1912 року. Друга донька Такубоку народилася через два місяці після його смерті, а через рік вона стала круглою сиротою - у травні 1913 року померла Сецуко, вірна дружина поета.

Доля подарувала Такубоку лише 26 років життя. Він назавжди лишився у пам'яті японського народу юнаком. Але скільки випробувань випало на його плечі! "Він жив і дихав разом зі своїм народом, вдихаючи повітря мандрів, біди й недолі", - писав про митця Кіндаїті Кьоске. Але смерть і прикрощі долі не владні над поезією Такубоку, котрий вивів японську літературу на новий рівень, збагативши її темами реального життя і справжніми переживаннями.

Питання і завдання для учнів

Схарактеризуйте соціальне становище Японії на межі XIX-XX століть.

Як розвивалася література того часу?

Які напрямки були провідними в той період?

Яке значення мало подолання "самоізоляції" Японії для розвитку культури?

Розкажіть про віхи життя Ісікава Такубоку.

З яким напрямом пов'язана його рання діяльність як поета?

У якому журналі з'явилися його перші вірші?

Loading...

 
 

Цікаве