WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Жанр танка в ліриці Ісікава Такубоку - Урок

Жанр танка в ліриці Ісікава Такубоку - Урок

Жанр танка в ліриці Ісікава Такубоку

Для письменника не було заборонених тем, він сміливо вводив у свої танка і факти реального життя, і свої почуття, і враження

28 жовтня 1885 року у сім'ї священика Ісікава Іттея народився син, якого назвали Хадзіме ("перший"). За деякими японськими джерелами, днем народження Такубоку вважається 20 лютого 1886 року - дата реєстрації його народження. Ісікава - прізвище поета, Такубоку - літературний псевдонім. Псевдонім у Японії замінює разом і прізвище, і ім'я, але досить часто згідно з традицією перед псевдонімом ставиться ще й прізвище.

Такубоку був першим і єдиним хлопчиком у родині. Його сім'я жила на північному сході острова Хонсю, в префектурі Івате, у селищі Сібутамі, де батько майбутнього поета служив настоятелем у буддійському храмі. Саме із Сібутамі пов'язані перші дитячі враження Хадзіме. Це селище Хадзіме назве своєю батьківщиною (хоча народився він у сусідньому селі - Тамаяма). Хлопчика любили й балували у сім'ї. У п'ять з половиною років Хадзіме висловив бажання вчитися в школі, і батько не заперечував. Хоча Хадзіме й не досяг шкільного віку, був досить хворобливим і слабким хлопчиком, він навчався блискуче. Крім природних талантів, він відрізнявся винахідливістю, гостротою думки, швидкістю реакції, тому чотирирічну школу майбутній поет закінчив із відзнакою. Вчителі та односільчани називали його "дитиною із Божою іскрою".

Наступні три класи початкової школи Хадзіме закінчив у столиці префектури - місті Моріока, де він жив у будинку свого дядька. У квітні 1898 року Хадзіме успішно склав іспити до гімназії префектури. Батьки надзвичайно пишалися своїм сином і покладали на нього великі надії, оскільки стати гімназистом щастило зовсім не кожному сільському хлопцеві, це був рідкий успіх для того часу.

І в гімназії Хадзіме продовжував дивувати вчителів та однолітків своїми здібностями, пам'яттю, судженнями. Одного разу старшокласник Кіндаїті Кьоске (у майбутньому - видатний філолог) дав почитати йому журнал "Ранкова зірка", який видавало "Товариство нової поезії". Ісікава Хадзіме й раніше цікавився літературою, але після знайомства з ідеями Йосано Теккано та новинками романтичної поезії на все життя захопився лірикою. Завдяки Хадзіме у популярних тоді рукописних шкільних часописах стали все частіше з'являтися переписані ним від руки статті й вірші з "Ранкової зірки", а також перші п'ятивірші й сінтайсі самого Хадзіме. На жаль, захоплення поезією завадило опануванню Хадзіме інших наук, він став часто пропускати заняття, мав далеко не кращі оцінки. До того ж юний поет палко закохався. Його серце та уяву заполонила дівчина, що жила по сусідству, - Хоріаї Сецуко. У майбутньому він одружиться з нею.

Романтичні мрії та нестримне бажання стати обов'язково поетом були, напевне, причиною невдачі на чергових іспитах у гімназії, і Хадзіме полишає навчальний заклад, хоча йому лишалося лише півроку до закінчення освіти. Втім, сімнадцятирічний поет був сповнений надій на майбутнє. Один із його віршів надрукували у "Ранковій зірці", і це надихало його на подальшу творчість. Ось які рядки вважають початком поетичного шляху Такубоку:

Полишивши пісні,

Политі кров'ю,

На згадку світу,

Йду мертвими полями.

Як голосно стогне осінь!

Упевнений у собі та своїй щасливій зірці, Хадзіме у жовтні 1901 року їде в Токіо.

Талант Ісікава, справді, був помічений. Схвальні відгуки відомих поетів надзвичайно вплинули на юнака. Йому здавалося, що перед ним відчиняються двері у велику літературу. Познайомившись із подружжям Йосано, Хадзіме здобув можливість регулярно друкувати свої вірші у "Ранковій зірці". Проте необхідних для життя прибутків улюблена поетична справа не давала. Для Ісікава настали важкі дні: напівголодне існування, втрата житла за несплату боргів, тривалі хвороби. Дізнавшись про негаразди Хадзіме, його батько приїхав до Токіо і забрав сина у рідне село. Перебуваючи у Сібутамі й відновлюючи здоров'я, що похитнулося, Такубоку наполегливо займається самоосвітою, багато читає, а головне - багато пише. Ще в Токіо Йосано Теккан порадив йому писати довгі вірші - сінтайсі. П'ять сінтайсі, опубліковані на сторінках "Ранкової зірки" у грудні 1903 року, вперше були підписані псевдонімом Такубоку (буквально "клюйдерево"), що також запропонував Йосано Теккан.

1904 рік став роком стрімкого злету популярності Такубоку. Його вірші друкуються майже у кожному номері "Ранкової зірки", а його ім'я стало широко відомим у літературних колах Японії. Натхненний, сповнений нових планів і надій, Такубоку знову вирушає до Токіо.

Через кілька місяців після повернення поета до "Східної столиці", у травні 1905 року, побачив світ його перший поетичний збірник - "Жадання". Вірші, що увійшли до книги, написані в дусі мрійливого романтизму. І хоча вони не відзначалися оригінальністю ні в тематиці, в якій переважали мотиви туги й самотності, ні в мові, переобтяженій архаїзмами й декоративними засобами, написані вони були все ж таки натхненно й щиро, від усього серця. У віршах поета відбивається велике бажання осмислити навколишній світ, знайти своє місце в ньому. Такубоку чутливо сприймає природу, намагається осягнути тлінне й вічне, визначити призначення мистецтва. Наприклад, у вірші "Зозуля" він пише:

Ах, в бесконечной вечности лишь миг,

Короткий миг в ночи перед зарей

Звучал кукушки перелетный крик

И скрылся в даль падучею звездой.

Что из того? Из глубины лесов

Ты мне, печальному, далекий друг,

Послала свой звенящий смелый зов,

И я, душой воспрянув, понял вдруг:

И жизнь и песнь бессмертны на земле!

Вовек за ними смерти не поспеть.

Как ты, я буду в предрассветной мгле

Навстречу бесконечной жизни петь.

Як бачимо, поезія і життя у сприйнятті Такубоку невід'ємні одне від одного. Для нього без життя немає поезії, бо тільки життя дає поезії реальну основу, а поезія - ще один засіб жити й одухотворювати життя, долати смерть. Життєстверджуючий пафос стане однією з головних ознак лірики митця.

У збірці "Жадання" привертає увагу прекрасна ода "Пам'яті адмірала Макарова", у якій поет славить ім'я "доблесного ворога" у передчутті "зорі незгасного життя", що колись освітить шлях усьому людству. Твір, написаний під час російсько-японської війни, свідчить про мужню громадянську позицію Такубоку, котрий виявив неабияку сміливість, оспівуючи російського героя. Закликаючи вшанувати пам'ять адмірала Макарова, поет утверджує думку про необхідність подолання ворожнечі й встановлення миру на землі:

Ви, духи злоби, до землі схиліться!

І друзі, й вороги, відкиньте геть мечі!

Через деякий час після написання оди "Пам'яті адмірала Макарова" Такубоку прочитав у журналі "Дзідай Сітьо" англійський переклад знаменитого антивоєнного памфлету Льва Толстого "Схаменіться!". Цей твір справив велике враження на поета, і він став ще більш активно виступати проти війни. "Вражений, я широко розкритими очима дивився на сяючі, наче зорі, відверті, полум'яні, сміливі слова", - писав митець у статті "Памфлет Толстого" (1911).

У червні 1905 року Такубоку отримав із дому нерадісну звістку: батько, щоб морально підтримати сина, продав кріптомерії (вічнозелені хвойні дерева), що належали храму, за це його обурені прихожани відсторонили від посади настоятеля. Сім'я втратила засоби для існування. Токубоку знову довелося полишити Токіо. Ситуація була надзвичайно складною: вже був призначений день весілля із Хоріаї Сецуко, його першим коханням, а тут на його руках фактично опинилася вся сім'я: батьки й сестри. Він був єдиною надією для своєї родини. Доля молодого поета різко змінилася, настали важкі часи й для всієї сім'ї Ісікава. Незважаючи на всі спроби, Такубоку до самої смерті так і не зміг подолати злидні.

Ісікава Такубоку повернувся у рідне селище Сібутамі і став учителювати в місцевій школі. Мізерного заробітку - вісім ієн на місяць - не вистачало на сім'ю з п'яти осіб, і тому з надією на великий гонорар Такубоку пізніми вечорами пише роман про життя сільських учителів. Але опублікувати свій перший твір у прозі йому не вдалося. До того ж робота у школі принесла нові проблеми. Директорові школи не сподобалося, що молодий учитель збирав у себе вдома учнів і довірливо, як старший брат, вів із ними бесіди про французьку революцію, про революційні події в Росії, виконував для них на скрипці мелодії, що надихали на боротьбу. "Мене вважали бунтівником, а я був будівничим душ", - напише пізніше Такубоку, згадуючи про ті часи. Врешті-решт Такубоку звільнили з посади вчителя. Перед тим як піти зі школи, у квітні 1907 року Хадзіме організував страйк учнів, що викликав неабиякий переполох у селі.

А матеріальний стан сім'ї ставав дедалі гіршим. До того ж у молодих Ісікава народилася дочка. Батько Хадзіме, щоб позбавити родину зайвого рота, пішов з дому, не маючи ніяких шансів вижити у далеких мандрах. Незабаром батька знайшли й повернули додому, але для Такубоку ця подія стала великим потрясінням. Він зрозумів, що ніхто, крім нього самого, ніхто не зможе дати рідним матеріальний достаток, але розбагатіти літературною працею було неможливо. Він мусив шукати інші засоби для існування.

Loading...

 
 

Цікаве