WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Голодомор в Україні - Урок

Голодомор в Україні - Урок

Голодомор в Україні

Позакласний захід вшанування пам'яті тих, хто загинув в 1932-1933 роках

Радянський уряд, яким керував Йосиф Сталін, вимагав від робочих все більше хліба, м'яса, молока. Бідні селяни перебивались з хліба на картоплю, але згодом і цього не стало. Люди ховали картоплю, зерно в ями, де тільки можна, та нічого не втаїли від ока збирача. Одного разу збирачі знайшли трішки картоплі в погребі однієї сім'ї. Ті якраз обідали. Збирач побачив у трьохлітньої малечі картоплинку, відібрав її, розтоптав ногою. Дитя заплакало і лишилося голодним. Ось яке страшне лихо - цей голодомор.

Приходько Люда, 3-Б клас, 2002 рік

Голодомор

Голодомор, ой, як це страшно,

Це помирали люди із села.

Все це було на Східній Україні,

Де влада будує нове їм життя.

І люди вступали у їхні колгоспи,

А хто не вступив - виганяли із сіл,

В Сибір, до Уралу, геть на чужину,

Назавжди покинувши рідну Вкраїну.

Там люди гинули в нужді і злиднях

Мільйони із них не вернулись назад.

Ті люди страждали, ті люди вмирали:

І мати, і батько, і донька, і брат.

Вже 70 років минуло, відтоді

Та біль той не вщухне, і рани болять

Про це не забудьмо!

Про це пам'ятаймо!

Ми мусимо всі ті часи пам'ятать!

Перший ведучий. Шановні друзі! Сьогодні ми зібралися в цій залі для того, щоб увіковічнити пам'ять по тих, хто прийняв мученицьку смерть 70 років тому - в 1932-1933 роках. І день проведення нашого вечора пам'яті вибраний не випадково. 22 квітня - день народження вождя пролетаріату саме В. Леніна. Бо основними ініціаторами знищення українців голодом були саме Ленін і Сталін. І ми сьогодні тавруємо пам'ять про Леніна і підносимо пам'ять поро невинних мучеників.

У цей час учні-читці проходять до своїх місць за столом, на якому розламана хлібина, поруч - кетяг калини, гілочка зеленого барвінку, букет свіжих квітів, перев'язаних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику. Лунає музика („Реквієм" В.-А. Моцарта). Упродовж композиції вона лунатиме то тихіше, то гучніше.

Перший ведучий під звуки музики підходить до столу і запалює свічку.

Перший ведучий. Літа 7441 від сотворення світу (літа 1933 від Різва Христового) був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу - старих, молодих і дітей, і ще не народжених - у лонах матерів.

Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, земля - перевернутися - від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся, Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі совами тривогами і надіями. Ми - єдині спадкоємці всього, що було.

То ж пом'янемо хоч сьогодні, із запізненням у декілька довгих десятиліть мовчання тих великомучеників нашої тяжкої історії - мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.

Хвилина мовчання. Звучить музика.

Не звільняється пам'ять

Відлунює знову роками

Я зітхну. Запалю обгорілу свічу

Помічаю. Не замки-твердині, а храми

Скам'янілий чорнозем - потріскані стіни плачу.

Піднялись. Озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам'яної гори.

Надійшли. Придивляюсь:

„Вкраїна. ХХ століття".

І не рік, а криваве клеймо „33".

Рік 33-й. Клятий холодний,

З голоду пухне село.

Вже чиясь мати встати не годна:

- Смерть опустила крило.

Була весна, був 33-й рік.

Оракули, і ті чомусь замовкли.

Хоча б десь блимнула нічна сова,

Судомних днів стражденна оркестровка.

Зникала новороджена трава.

Засідання в Кремлі. Сценка

Хоч якою очевидною була зумисність голоду 1932-1933 років, правду про нього більшовики ретельно приховувати. За часів, коли Україна входила до складу СРСР, тоді було почути бодай слово про найбільшу з несправдливостей, заподіяних нашому народові за всю історію. Застрашені українці, яким пощастило пережити голод, мовчали про нього, щоби вберегти себе і свої сім'ї. Та забути жахи голодомору люди не могли. Спогади сотень очевидців оприлюднені тільки зараз, коли Україна здобула незалежність.

Все таємне стає колись явним.

Як би вже і куди не ховав!

Тую істину знають спрадавна

Архіваріуси всіх держав.

Та і як заховати той голод?!

Не поміститься в жоден архів.

Він тече через страдницький жолоб.

І ні дна в нього, не берегів.

Та і як заглушити той стогін?

Його, врешті, почув цілий світ.

Ні зрівняння, і ні аналогій.

Втаємничений весь небозвід.

Не забути ні болю, ні гніву.

Чоловіче, собі помелись!

Що таємні посли і архіви?!

Час усе проявляє колись.

Ведуча. Історична довідка.

Історик. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор. У 1933 році Сталін, говорячи про підсумки першої п'ятирічки, говорив: „Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас із року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади". Після такої заяви мало хто міг наважитися висловити іншу точку зору.

Не наважувалися сказати правду не тільки при Сталіні, а й при інших вождях-генсеках цілих 60 років. У жодних підручниках історії не можна було знайти жодного слова про голодомор.

Ось перед вами таке колись шановане видання „Історія Української РСР" 1981 року видання. На сторінках 329-329 читаємо: „В останні роки першої п'ятирічки внаслідок труднощів реконструктивного періоду стався тимчасовий спад рівня сільськогосподарського виробництва. Знизилися врожайність і валові збори сільськогосподарських культур, скоротилося поголів'я худоби, мали місця істотні продовольчі труднощі. Особливо ускладнилася господарська обстановка восени 1932 року у зв'язку з необґрунтованим завищенням хлібозаготівельних планів. Щоб виправити становище, з державних фондів колгоспам видали продовольчу, насіннєву і фуражну позики. Було скасовано попередню систему заготівлі зернових культур і встановлено для колгоспів і одноосібних господарств тверді зобов'язання перед державою. Заборонялося давати додаткові завдання колгоспникам і одноосібникам, які виконали обов'язкову поставку зерна державі. Лишки продукції вони могли реалізувати в колгоспній торгівлі за високими цінами, які складалися на ринку". І все. За 1933 рік - ні слова. далі йде мова вже про другу п'ятирічку.

Ось бачите, як добре тоді було! Ніхто не забирав у селян останньої зернини, не було ніякого голоду, а ще й позику селянам давали, а лишки продуктів дозволили продавати за ринковими цінами.

Яке лицемірство! І написано це нашими шановними істориками-академіками через 50 років після голодомору. Сталін давно був уже на тому світі, а вони все брехали і обдурювали народ. І найжахливіше в цій брехні було те, що всі щиро вірили в те, що їм „подавали" і не думали підозрювати радянський уряд у брехні.

Так ось чому по голодомор не знають ні вчителі, ні наші батьки, ні дідусі з бабусями. Звідки ж модна було про це дізнатися, якщо не було ніякої інформації, бо правда приховувалася, і то дуже пильно!

Справді інформацію про голод 1933 року було віднесено до розряду державних таємниць особливої значущості.

Схоже, що не дуже поспішають оприлюднювати цю тему і тепер. Минуло 70 років від тої страшної трагедії, а діти в школі й досі не знають про це.

Займаються цією проблемою хіба що поодинокі ентузіасти, а решта „хранит гордое молчание". Уже й Президент України підписав Указ про широке висвітлювання голодомору 1932-1933 років, а віз і нині там. Засоби масової інформації чи не соромляться висвітлювати ті події. Чи банан ви читали, чи чули по радіо, чи бачили по телебаченню щось про голод? Тільки студія „1+1" показала фрагменти історичного фільму про ті страшні роки.

Отже, давайте про це говорити голосно ще і ще, і не тільки в цій залі.

Вірш „Жалива правда"

В жахливий час зникає раптом жах

Аби не збожеволіти завчасно!

Збирає Пам'ять на гірких полях

Людську зневагу, що вродила рясно!

І каменіє з нелюдського страху!

Куди не глянеш - скривджені мерці.

А як же ті живі?! Під смертним дахом.

...На цвинтарі розкажуть чебреці

Та цвинтарів якраз-то і нема.

...Ні сповіді, ні навіть домовини.

Без тризни поховала всіх зима.

Ніхто, ніде - і кущика калини.

І півстоліття правдоньки - ні з вуст.

Чи, Господи, то не страшна крамола?!

Та ж мусить скрізь дзвонити Златоуст,

Щоби не повторилося ніколи!

Вірш „Дівоча сльоза"

Плаче Таня.

На возі з мерцями.

Вона, людоньки, ще ж бо жива...

А везуть вже до смертної ями.

Забарилися десь перезва.

І нема кому косу розплести.

Повмирали і дружби, й дружки.

Отака українська сієста.

Отакії московські стрічки.

Дочекалася свого весілля.

Мертві хлопці...

Усі женихи!

Наречена поверх, як неділя.

А ще вище - чужії гріхи.

Серед білого дня стало темно.

Що, гробарю, ти Богу сказав?!

Покотилась, як сонце, на землю

Та остання дівоча сльоза.

Сценка „Хлопчик

Вірш „Вічний монолог"

Я ще не вмер...

Ще промінь в оці грає.

В четвер мені пішов десятий рік.

Хіба в такому віці помирають?!

Loading...

 
 

Цікаве