WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → В. Сухомлинський. Людина. Учитель. Солдат - Урок

В. Сухомлинський. Людина. Учитель. Солдат - Урок

Перший ведучий. Сухомлинський був призначений директором школи в селищі Ува.

Перший читець. Одержавши в райвідділі народної освіти призначення, він із хвилюванням переступив поріг школи. Знайомство з учителями було коротким. Здебільшого це були жінки й тільки два чоловіки, уже зовсім старенькі. Вони з цікавістю дивились на молодого військового в шинелі й ніяк не могли второпати, що цей солдат буде в них директором. Зате діти зустріли його захоплено. Як же, перед ними був справжній політрук, який воював із фашистами, у боях одержав важкі рани й тепер ось буде в них директором.

Другий читець. Він поселився у школі, на другому поверсі, у маленькій кімнаті. Вона йому чимось нагадувала онуфріївську... Після уроків стомлений заходив до кімнати. Страшенно нила права нога: за цілий день і не присядеш. Лівиця німіла. Випивав склянку чаю, прилягав на ліжко, заплющував очі. Але вже за півгодини зводився, сідав до столу. Треба було готуватись до педради, адже він директор і його слова ждуть учителі.

Третій читець. Вересень почався дзвоником, як і колись на далекій Україні. День видався сонячний, лагідний, здавалось, високі небеса дзвеніли блакитним кришталем, скликаючи дітей до школи. На широкому подвір'ї поміж бронзовостволих сосен зібралися школярі - хлопчики й дівчатка. Старшокласники юрмились осторонь, зосереджені й поважні. Їх було не густо. Багатьох суворе життя змусило кинути школу, податись на завод, де так були потрібні робочі руки. Подих війни відчувався й на цьому шкільному подвір'ї.

Другий ведучий. І потекли дні за днями: звичайна праця вчителя. Щодня уроки, задушевні розмови з учнями та вчителями, педради... І обов'язково щоденне слухання повідомлень із фронтів. А ще Василь Олександрович запропонував проводити концерти учнів і вчителів у шпиталі.

Читач. Сьогодні учасники художньої самодіяльності Увинської середньої школи давали у шпиталі концерт. У тісну залу набилось повно солдатів, були такі, що й на милицях придибали - одне слово, прийшли всі так звані "ходячі", щоби послухати живе слово та пісню, розвіяти тугу.

Учень читає вірш К. Сімонова "Чекай мене".

Ансамбль виконує пісню "В землянці" (музика К. Лістова, слова О. Суркова).

Другий ведучий. А душа рвалась на далеку Батьківщину, холодними зимовими ночами тужила за рідними: "Де вони? Що з ними?" Бачив у думках поневолену, але нескорену Україну, своє рідне, дороге Подніпров'я і чекав листів.

Перший ведучий. Листи, листи... Як приємно одержувати їх від друзів і добрих знайомих. От коли би сталось чудо, і він одержав листа від своїх батька й матері, від сестри Маланки, братів Івана та Сергія. Коли б озвались вони зі свого далека. Яка б то була радість!

Другий ведучий. "За Харковом воскрела і Полтава" - цей рядок Павла Тичини, почутий одного разу по радіо, бринів у душі Сухомлинського, як урочиста музика. Полтава вільна! День 23 вересня став днем її другого народження. Він слухав наказ верховного головнокомандувача й невимовно радів за місто, в якому йому були знайомі кожна вулиця та стежина. А коли передали по радіо про звільнення Кременчука, мало не танцював з радості.

Перший ведучий. Усі вчителі та й діти гаряче вітали його з цією доброю новиною. Над землею стояли теплі сонячні дні. Удмуртські ліси купались в осінньому золоті, тяглись у високому небі пташині ключі на південь, до вирію. Як йому хотілося стати птахом, пристати до журавлиної зграї!

Другий ведучий. Весною 1944 року, одразу ж після звільнення Кіровоградщини, Василь Олександрович повернувся в Онуфріївський район.

Перший ведучий. "Додому, додому!" - співало його серце, і стелилась дорога до Дніпра на зруйновану, але нескорену Україну, яка зводилася зранена, але горда у своїй нездоланності та красі.

Читець.

На росах, на водах, на всіх переходах...

Моя Україна, любима країна,

Ясні небеса в материнських очах.

З тобою розлука, гірка моя мука,

Печаль журавля без гнізда в чужині.

Моя Україно - білявко-хатино,

З твойого вікна світить сонце мені.

Другий ведучий. Над зруйнованими хатами, над печами й попелищами цвітуть вишні, яблуні та груші, наполовину всохлі від страхітливого вогню. Василь Олександрович із болем у серці дивився на спалені села, як на пожарищах і руїнах цвіли сади - одвічна невмируща краса України.

Перший ведучий. Але дивовижна жага життя вражала на кожному кроці. Україна зводилась, як неопалима купина. Воскресали з пожарищ міста, то тут, то там над спаленими хатами вився димок з якимсь дивом уцілілої печі, у білому квіті п'яніли сади.

Читець.

...Знов Україна перед нами -

Не в снах, не в мріях - наяву,

З долонь ми спраглими вустами

Пили водицю дніпрову.

Другий ведучий. Одразу ж по приїзді Сухомлинський їде в Онуфріївку, де йому запропонували посаду завідуючого районним відділом освіти, який він очолював протягом чотирьох років. Новий завідуючий часто відвідує школи. І скрізь на нього чекали вчителі, учні і, звісно, клопоти: не вистачає або й зовсім немає парт (дощенту спалили німці), підручників, книжок, зошитів.

Перший ведучий. Прагнучи безпосереднього спілкування з дітьми та зважаючи на стан здоров'я (давалися взнаки воєнні рани), Василь Олександрович просить призначити його директором однієї зі шкіл району. З 1948 року й до останньої хвилини життя він очолює Павлиську школу. "Ось тут моє місце, моя школа, моя висота", - думав Сухомлинський.

Читець.

Для нього бій під Ржевом був останнім...

Та скільки ще було отих боїв?

Тяжких, запеклих і звитяжних,

В післявоєнні мирні дні.

Були бої на освітянській ниві

За погляди, думки і просто за буття.

Відстоював в боях нові ідеї,

Звитяжний бій - усе його життя.

Н. Луц, учениця 10-го класу

Другий ведучий. Він здолав смерть під Ржевом, щоб жити. Але жити активно. Як девіз були для нього слова Ушинського: "Треба знати, який шлях обрати, і вкласти у працю всю свою душу. Ось у чому сенс життя". Він вибрав нелегку долю - учительську.

Дует учителів виконує пісню "Учительська доля" (музика М. Богданова, слова Г. Мельничук).

Перший ведучий. Він творив Добро і вірив у Добро. Він став на захист Добра в червні 41-го року. Він був Добротворцем.

Учитель. Розповісти про те, що пережив і переніс у роки війни Василь Олександрович, майже неможливо. Він дуже мало писав про цей час свого життя. Він узагалі ніколи не писав про свої труднощі і про те, як він їх переборював. Можна подумати, що все йому давалось легко і просто, усе виходило само собою. Але треба зрозуміти, що перед нами характер незвичайний.

Другий ведучий. В. Сухомлинський говорив: "Кожному з нас, чоловіків, потрібно твердо пам'ятати: у мене дві спеціальності: перша - чи то учитель, чи то агроном, інженер..., а друга у всіх одна - захисник Батьківщини". І коли було треба довести це, він довів без зайвих слів справжнім ділом.

Учитель. Людські долі... Вони в чомусь схожі між собою, у чомусь відмінні... 1942 рік. Януш Корчак - вихователь "Будинку смерті" у Варшавському гетто на пропозицію гітлерівців, які прирекли нещасних дітей на загибель у газових печах, вибрати життя без дітей чи смерть разом з дітьми, без вагань вибрав смерть. "Я не торгую совістю", - такою була його відповідь. І він разом з дітьми переступив поріг газової камери, заспокоюючи їх, до останнього турбуючись, щоб у серця малюків не увійшов жах очікування смерті.

Звучить "Ave Maria" Ф. Шуберта.

У сценарії використані матеріали книги І. Цюпи "Добротворець".

Loading...

 
 

Цікаве