WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Я є рушниця, радістю набита, якою вистрілю на честь життя - Урок

Я є рушниця, радістю набита, якою вистрілю на честь життя - Урок

"Я є рушниця, радістю набита, якою вистрілю на честь життя"

Тема: "Я є рушниця, радістю набита, якою вистрілю на честь життя" (до 100-річчя з дня народження Богдана-Ігоря Антонича)

Мета: ознайомити учнів з творчістю поета, його світобаченням, поповнити знання школярів позапрограмовими творами автора, розвивати і удосконалювати навички виразного читання, виховувати естетичні смаки

Хід заняття:

(Учні, підготовлені заздалегідь, читають поезії, додають літературознавчі коментарі, повідомляють окремі факти життя і творчості поета)

1 учень:Ще гори куряться від снігу,

сім стріл неначе сім пісень,

і юнака вітає день

окриленим найменням: Ігор.

Горять скрипки в весільній брамі,

на ній стобарвний прапор дня.

Іду в захопленні й нестямі,

весни розспіваної князь.

2 учень: Львів, половина 30 х. При письмовому столі сидить юнак, а з його пера на папір скапують слова, натхнені спогадом неначе вчорашнього дитинства:

Мов свічка, куриться черемха в побожній вечора руці.

Вертаються з вечірні лемки, до хат задумано йдучи.

Моя країно верховинна, — ні, не забуть твоїх черемх,

коли над ними місяць лине вівсяним калачем!

3 учень: Так, це Богдан-Ігор Антонич, який "в горах, де ближче сонця, перший раз приглянувся небу", дописує черговий вірш до збірки "Книга Лева". Заголовок поетичної книги асоціюється із Львовом, але автор її у цьому місті пришелець, адже він уродженець "країни верховинної" — Лемківщини-Лемковини, яка барвистою мережкою розкинулася на верхах і долинах західного Бескиду.

Корови моляться до сонця,

що полум'яним сходить маком.

Струнка тополя тонша й тонша,

мов дерево ставало б птахом,

Від воза місяць відпрягають.

Широке, конопляне небо.

Обвіяна далінь безкрая,

і в сивім димі лісу гребінь.

З гір яворове листя лине.

Кужіль, і півень, і колиска.

Вливається день до долини,

мов свіже молоко до миски.

4 учень: Поета народжує край його дитинства. Богдан-Ігор Антонич говорив про це так: "Проти розуму вірю, що місяць, який світить над моїм рідним селом в Горлицькому повіті, є інший від місяця з-над Парижа, Рима, Варшави чи Москви... Вірю в землю батьківську і в її поезію".

Співучі двері, сивий явір,

старий, мальований поріг.

Так залишилися в уяві

місця дитячих днів моїх,

Квітчасте сонце спить в криниці

на мохом стеленому дні.

Кущем горючим таємниці

виходить ранком з глибини .

Співає пуща сном кудлатим,

прадавнім шумом загуло.

На схилі гір, неначе лата,

пришите до лісів село.

Широкий світ, від серця ширший

і ширший вітер на селі.

Не помістити в цьому вірші

ні зір, ні неба, ні землі.

Шляхи широкі у безкрає,

поїхав хлопцем я у світ.

Насправді стриму час не має,

хоч важко це нам зрозуміть.

Співуча тінь, крислатий явір

і тесаний, дзвінкий поріг.

Отак змальовує уява

місця хлоп'ячих мрій та втіх.

5 учень:

Весна — неначе карусель,

на каруселі білі коні.

Гірське село в садах морель,

і місяць, мов тюльпан, червоний.

Стіл ясеновий, на столі

слов'янський дзбан, у дзбані сонце.

Ти поклоняйся лиш землі,

землі стобарвній, наче сон цей!

6 учень: Такою землею для Антонича була Лемківщина, де він народився 5 жовтня 1909 року. Батько його священик Василь Кіт перед народженням сина змінив "неблагозвучне" прізвище на Антонич – за іменем батька Антона. Любов до віршів прищепила хлопчикові вихователька, проста селянська дівчина, яка знала багато пісень, казок, віршів.

Тешуть теслі з срібла сани,

стелиться сніжиста путь.

На тих санях в синь незнану

Дитя боже повезуть.

Тешуть теслі з срібла сани,

сняться веснянії сни.

На тих санях Ясна Пані,

очі наче у сарни.

Ходить сонце у крисані,

спить слов'янськеє Дитя.

Їдуть сани, плаче Пані,

снігом стелиться життя.

Народився бог на санях

в лемківськім містечку Дуклі.

Прийшли лемки у крисанях

і принесли місяць круглий.

Ніч у сніговій завії

крутиться довкола стріх.

У долоні у Марії

місяць — золотий горіх.

1 учень: Сама атмосфера сільського життя, світ уявлень, звичаїв, ритуалів – усе це ввійшло в його душу, щоб згодом постати у поезії. Антонич від няні наслухався Кобзаревих віршів.

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,

на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.

Моя країно зоряна, біблійна й пишна,

квітчаста батьківщино вишні й соловейка!

Де вечори з євангелії, де світанки,

де небо сонцем привалило білі села,

цвітуть натхненні вишні кучеряво й п'янко,

як за Шевченка, знову поять пісню хмелем.

2 учень: Початкову освіту здобув удома, середню – в Сяноцькій польській класичній гімназії. У 1928 році Б.-І. Антонич закінчив Сяноцьку гімназію і вступив до Львівського університету і закінчив навчання у 1933 році зі ступенем магістра філософії.

Крутиться світ весняний і зелений.

Ясень співає, і серце співа.

Пісня натхненним кружля веретеном,

на веретені срібляться слова.

Ясень, осяяний сонцем, упився,

перстень натхнення на серці тремтить.

Гей же, п'яний, і лети, і крутися,

пісне моїх двадцятьох і трьох літ!

3 учень: Після закінчення університету Б.-І. Антонич працює як літератор і журналіст, заробляючи на хліб пером. Він друкує у газетах і журналах вірші, статті про літературу і мистецтво, якийсь час редагує молодіжний журнал "Дажбог". Активне творче життя Антонича тривало всього сім-вісім років, але вони були сповнені такої внутрішньої напруги, що здавалося, в них вмістилися десятиліття. Бог щедро обдарував Богдана-Ігоря Антонича талантами: він малював, грав на скрипці, писав музику і мріяв стати композитором.

Крилата скрипка на стіні,

червоний дзбан, квітчаста скриня.

У скрипці творчі сплять вогні,

роса музична срібна й синя.

В квітчастій скрині співний корінь,

п'янливе зілля, віск, насіння

та на самому дні три зорі,

трьох перстенів ясне каміння.

В червонім дзбані м'ятний трунок,

зелені краплі яворові.

Дзвони, окриленая струно,

весні шаленій і любові!

Підноситься угору дах,

кружляє дзбан, співає скриня.

І сонце, мов горючий птах,

і ранок, спертий на вориння.

4 учень: Загалом за коротке, але яскраве літературне життя Богдан-Ігор Антонич видав три збірки поезій – "Привітання життя", "Три перстені" та "Книга Лева". Одночасно з "Привітанням життя" поет готував книжку релігійної лірики під заголовком "Велика гармонія" (знаменно те, що він не опублікував її.) Ця книжка — рудимент класичного виховання молодої душі священицькому середовищі.

5 учень: "Привітання життя" позначене енергією віршованого експериментування,

6 учень: "Три перстеиі" захоплюють глибиною осмислення єдності розмаїтого життя.

7 учень: "Книга Лева" пройнята духом християнського яснобачения.

1 учень: Устиг підготувати до друку ще дві – "Зелена євангелія" і "Ротації". Однак вони побачили світ уже після смерті поета, 1938 року.

2 учень: "Зелена Євангелія" вражає сонячною стихією залюбленого в життя поганина.

3 учень: "Ротації" (1938) дивуюють фантастичними видіннями сучасного міста, де прекрасне й потворне сприймаються як рівнозначні поняття.

4 учень: Написано лібрето опери "Довбуш", розділи повісті "На другому березі", незавершеною лишилася новела "Три мандоліни". Задумано цикл новел, наближаються до завершення книги нових віршів... Але задуманого не вдалося здійснити. Антонич захворів на апендицит, а після операції, коли вже став одужувати, дістав запалення легенів і помер 6 липня 1937 року, на двадцять восьмому році життя.. Молодий організм переборов запалення кишки, згодом легенів, однак не витримало серце...

5 учень: Йому було всього 28. Мав на той час добру славу і високий літературний авторитет.

В горах, де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,

тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,

і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені.

Тепер — де б я не був і коли-небудь,

я все — п'яний дітвак із сонцем у кишені.

А як зійшов із гір гамірливих міст,

у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив,

глядів спокійно на хвиль противних гурагани.

Мої пісні — над річкою часу калиновий міст,

я — закоханий в життя поганин.

6 учень: Поезії Антонича не підпорядковані одному якомусь мистецькому напрямові, завжди глибоко ориґінальні й виявляють широкий тематичний діапазон лірика-філософа Для багатьох композиторів вони стали поетичним матеріалом для створення пісень На початку жовтня в Києві відбувся фестиваль сучасного мистецтва "Антонич-фест", куди були запрошені скульптори, художники, музиканти, письменники з усієї України. Захід поділявся на три умовні частини: візуально-літературна, музична та скульптурна. Скульптурний симпозіум, під час якого створювалися Антонич-скульптури. Візуально-літературна частина прикрасила територію фестивалю, зібрала найкращих молодих художників. Діти створили мультфільм за мотивами поезій Антонича. І звичайно ж звучали пісні на слова поета.

7 учень: Страдальна мати Слова: Богдан-Ігор Антонич

Музика: Марія Бурмака

Три самотні зорі,

Наче сльози три,

Наче перли в морі...

Віяли вітри...

1 учень: Пісня про незнищенність матерії Слова: Богдан-Ігор Антонич

Музика: Віктор Морозов

Забрівши у хащі, закутаний у вітер,

Накритий небом і обмотаний піснями

Лежу, мов мудрий лис, під папороті квітом |

І стигну, і холону, і твердну в білий камінь. | (2)

2 учень: Молитва Слова: Богдан-Ігор Антонич

Музика: Степан Козак

Молитва людська є немов тополя,

на небо дивиться над ланом жит,

струнка, тонка, самітна серед поля

хитається від вітру та дрижить.

3 учень: Весна Слова: Богдан-Ігор Антонич

Музика: Василь Жданкін

Овес, метелик і присяги коханців

Весна закрутить хмільно веретена травня.

6 учень: Я, сонцеві життя продавши

За сто червінців божевілля,

Захоплений поганин завжди,

Поет весняного похмілля, —

такий автопортрет створив Богдан-Ігор Антонич

7 учень: Богдан-Ігор Антонич — яскрава, оригінальна мистецька постать в українській літературі, поет-новатор, чия творча доля переконливо засвідчує: великий талант обов'язково пробивається крізь тернові хащі ідейних манівців і хитань на шлях передових думок свого часу, шлях, поєднуючий серце художника і серце його народу.

Підсумки заняття

Loading...

 
 

Цікаве