WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Порівняльний аналіз драми І. Франка „Украдене щастя” та саги в новелах М. Матіос „Майже ніколи не навпаки” - Урок

Порівняльний аналіз драми І. Франка „Украдене щастя” та саги в новелах М. Матіос „Майже ніколи не навпаки” - Урок

1. Групова робота (3 групи визначають фактори моральної деградації героїв, руйнуванняїх сімей):

  • Кирило + Василина + Маринька = ♥.

  • Кирило + Маринька + Німий = ♥.

  • Петруня + Іван + Дмитро = ♥.

  • Кейван Грицько + Теофіла + черкес = ♥.

VІ. Колективне обговорення одержаних результатів

1. Презентація результатів групової роботи

Застосування аналітичної теорії К.-Г. Юнга дає можливість усвідомити, що причиною руйнуючої поведінки персонажів саги є неможливість ego спрямувати енергію тіні у більш сприятливе русло. Так, незадоволена потреба в коханні та сексі Василини виражається в егоїзмі, агресивному ставленні до невістки, ревнощах до сімейного щастя її сина („Свекруха не дуже святкувала першу невістку. І то не через що інше, як через мовчазну, але тверду, мов камінь, любов до Доці свого найстаршого й найдобрішого сина Павла" [1;10]) . Маринька діє відповідно до колективного безсвідомого – архетипів пам'яті предків: може передбачати події, ворожити на основі вроджених спогадів, здібностей (латентні сліди пам'яті оприявлюються в дорослому віці), прагне спрямувати „тінь" людей у конструктивному напрямку („вона знала, що чекає будь-яку людину з їхнього села на день наперед" [1;138]). Аморально-злочинна поведінка Німого (убивство Кирила-суперника) зумовлена незадоволеною потребою в коханні до Мариньки, ревнощами. Інстинктивне начало актуалізувалось через десятки роки на безсвідомому рівні („Тоді, в Іванцевій колибі, чорна ревність і безпам'ятство роздерли Олексу – й пустили курок неначищеної рушниці в білу хмарку, що обгортала Чев'юка" [1;168]). На відміну від інших учасників подвійного любовного трикутника, Кирило усвідомлює свою роль „голови патріархатної родини": має бути сильною особистістю, лідером, справедливим батьком, свекром, в усьому шукає користь („Ослухатися чоловіка в їхній фамілії не було права"[1;12]. „Свекор у неї хоч і був твердий дуже, але ніколи не давав зобидити невісток" [1;67]).

Таким чином, основною причиною нерозділеності почуттів є слабкість характеру, зневіра у своїх силах, невміння боротися за своє щастя.

Патріархатний уклад життя не створює повноцінних умов для побудови щасливої родини. Неврахування думки дочки при виборі батьками її чоловіка, примусове одруження, оприлюднення цнотливості / нецнотливості наречної на весіллі, емоційне й фізичне пригнічення дружини у шлюбі – основні ознаки ґендерної дискримінації, зображеної в тексті. Так, незадоволена потреба в материнстві, віднайденні справжнього кохання, зрада, брехня чоловіка спонукають Петруню зруйнувати встановлені суспільством норми – зрадити із сусідом („У мене є чоловік??? То ж кат, а не чоловік. Хіба ти не видиш?"[1;102]. „Лиш не віддай мене знов у руки того звіра, – раптово схлипує хлопцеві в груди, і він чує, як холодна її сльоза котиться його гарячим тілом" [1;103]). До цього моменту домінування аніми (жіночого начала) не давало їй можливості реалізуватись як особистість, бунтувати проти ґендерного насилля („Вона майже не борониться, тільки схлипує від болю й закриває руками лице" [1;105]). Ігнорування патріархатних стереотипів дружиною та ревнощі Івана через неспроможність виконання сексуальної функції, захоплення „чужинцем" його „території" спонукало до відновлення статусу „хазяїна" шляхом застосування фізичної сили (емоційно пригнічував, „заборонив Петруні показуватися поза ворота обійстя"[1;115]). Його суперник Дмитро став жертвою своїх почуттів, завдяки яким трансформував інфантильне начало на маскулінне. Неможливість стримати імпульси id та відчуття справжнього кохання до одруженої жінки призвело до трагічної розв'язки "любовного трикутника" – каліцтва й смерті („Любилися ми, поки Іван був на войні" [1;25]. „Місили зверху ногами бідного Дмитрика так, ніби „гуцулку" на ньому гуляли" [1;20]).

За часів панування Австро-Угорської монархії на території України жінки через відсутність чоловіків у зв'язку з воєнними подіями виконували подвійні функції. Подружня зрада в тогочасному суспільстві розцінювалася двояко: недопустима для жінок та прийнятна для чоловіків. Тому прояв ґендерної інверсії зустрічав опір із боку чоловічого світу. Так, Теофіла Кейванова не змогла конструктивно розв'язати конфлікт між ego („треба") та тінню („хочу"): потребу зберегти моральну й фізичну чистоту у шлюбі подавило безсвідоме начало (статевий зв'язок із черкесом) („Не було ні думки... ні страху... лиш дивне біле розп'яття миготіло їй у голові, немовби в тумані" [1;157]). „Чужинець" керується тінню без контролю свідомості: не зважає на бажання жінки, її національність, сімейний стан, не відчуває потреби бути відповідальним за свої вчинки. Чоловік Теофіли інтерпретує свою розпусту як біологічну необхідність, норму існування. Реакція Грицька (побиття, зневага, неприйняття байстрюків) на подружню невірність дружини зумовлена пробудженням колективного безсвідомого – уродженою установкою помститися за свою заплямовану честь („і збожеволілий Грицько несамовито рвав її розплетене волосся, що жабуринням намотувалося на руки"[1;152]. „Він бив Теофілу, коли тільки міг, наче приблудного пса, що вкрав із господарки найкращий шмат буженини" [1;164]. „Проте спати з нею спав і не на своїх дітей руками не посягав" [1;164]). Його ґендерно некоректна поведінка виражається в аморальності по відношенню не лише до Теофіли, а й інших (безсвідоме проектування агресії на оточуючих – участь у каліцтві свого хрещеника). Усвідомлення своїх безсвідомих учинків у період геронтогенезу, прагнення досягти „самості" (особистісної цілісності) спонукало Грицька до прийняття „чужих" дітей у свою сім'ю, зізнання у своїх гріхах.

Отже, жінка внутрішньо не приймає патріархатний уклад життя („У цім краю жіноча тяжба споконвіку належала до діла буденного. Можна сказати, майже другорядного" [1;9]), проте не здатна виробити конструктивної стратегії протесту проти пригнічення її як особистості. Тому нереалізована енергія Тефіли, Петруні, Василини знаходить вихід в аморальній поведінці, що здійснюється паралельно з виконанням ролі покірної дружини.

Анна

Михайло

Микола

Ґендерний світогляд Анни

У поглядах на місце жінки у тогочасному суспільстві спростерігається еволюція: зразково-покірна дружина → борець за особисте щастя шляхом руйнації патріархальних традицій. На початку драми постає турботливою, дбайливою господинею, що позитивно відгукується про чоловіка, заступається за нього („Як же ж ви могли його самого лишити в таку страшну негоду?" „Він такий добрий, він хробака дармо не розтопче, не то щоб чоловіка вбив!" [4]). Поява „померлого" Михайла породжує у її душі внутрішній конфлікт – між потягом до кохання та неможливістю особистісного щастя в патріархальному суспільстві. Тому здійснює самоустановку „забути треба" („Ні, не хочу про се думати. В мене є чоловік, шлюбний. Я йому присягала і йому додержу віри"[4]). Важко протистояти почуттям, але Анна відштовхує Михайла, не даючи йому надії „(з переляком відпихає його від себе) Мовчи, мовчи! Що ти говориш? Не смій до мене так говорити. Я шлюбна жінка, я чоловіка маю[4]"). Докорінні зміни Гурмана викликають страх можливих його дій. Нездатність протистояти психологічному впливу Михайла призводить до гріхопадіння (Жандарм . Дурниці! Говори, любиш мене? Анна (ледве чутно). Люблю. Жандарм . Ще раз скажи! Голосніше! Анна. Люблю. Жандарм . Пам'ятай же. І будеш моєю? Стій просто, не трясись! Знай, що від мене не втечеш! О, я не такий, щоб тебе пустити з рук! Раз мені щастя всміхнулося по тільких роках, то вже я тепер не випущу його! [4]). Але емоційне начало бере верх над раціо: проаналізувавши все, усвідомивши свої почуття, кидається у світ вседозволеного вільного кохання (привселюдно обіймаються, танцюють, ходять разом до церкви, розважаються у будинку її чоловіка). Порушення моральних законів патріархального суспільства викликає різкий осуд селян („огидниця", „погане зілля", „осина"). Незважаючи на розпусну, вседозволяюючу поведінку Анни, у душі вона залишилась такою ж духовно слабкою, нездатною на протест (лише поруч із сильним Михайлом почувається впевненою у собі) („(побачивши його [Миколу], скрикує) Господи! Пропала я! Микола!" [4]). На арені життя бачить лише себе та Михайла: інші втратили для неї будь-яку цінність. Звідси й ненависть до Миколи як до основної перешкоди на шляху до її щастя („Обрид він мені. Лучче б був гнив собі в криміналі"[4]). Після закінчення пристрасного періоду Анна замислюється над сенсом життя, подальшим майбутнім, домислюючи в ньому присутність Михайла („Михайле, Михайле! Що буде з нами? До чого воно дійде? Чим воно скінчиться?" [4]). Смерть коханого означало для героїні втрата сенсу існування, але Микола протягає їй руку допомоги („Анно, вспокійся, хіба ти не маєш для кого жити?" [4]). Проте вбивство Михайла не може принести омріяного щастя ні Анні, ні Миколі.

Loading...

 
 

Цікаве