WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Всьому початок є любов - Урок

Всьому початок є любов - Урок

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання?

Дише тихо і легко в синяву вона,

простягає до зір свої руки?

В день такий на землі розцвітає весна

і тремтить од солодкої муки?

( Володимир СОСЮРА )

***

Очима ти сказав мені: люблю

Очима ти сказав мені: люблю.

Душа складала свій тяжкий екзамен.

Мов тихий дзвін гірського кришталю,

несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон.

гукала тиша рупором вокзальним.

Багато слів написано пером.

Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.

Не раз хитнула доля терезами.

Слова як сонце сходили в мені.

Несказане лишилось несказанним.

(Ліна КОСТЕНКО)

***

Спини мене, отямся і отям.

Така любов буває раз в ніколи.

Вона ж промчить над зламаним життям,

За нею ж будуть бігти видноколи.

Вона ж порве нам спокій до струни,

Вона ж слова поспалює вустами...

Сини мене, спини і скамени,

Ще поки можу думати востаннє,

Ще поки можу, але вже не можу.

Настала черга й на мою зорю.

Чи біля тебе душу відморожу?

Чи біля тебе полум'ям згорю?

(Ліна КОСТЕНКО)

***

Я хочу знати, любиш ти мене,

чи це вже сон, який уже не сниться?

Моєї долі пекло потайне,

моя сама від себе таємниця!

Чи ти за мене душу віддаси,

чи розміняєш суєтно і дрібно?

Краса – і тільки, трішечки краси,

душі нічого більше не потрібно.

Чи, може, в цім калейдоскопі літ,

де все нещадно звичне і щоденне,

ти просто мені дивишся услід

і трохи любиш сни свої про мене?

(Ліна КОСТЕНКО)

***

Моя любове!

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не присни, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в гробницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена,

та що поробиш,— тільки до воріт.

А там, а там... Жорстокий клекіт бою

і дзвін мечів до третьої весни...

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

(Ліна КОСТЕНКО)

***

Нащо, нащо тобі питати,

Чи я люблю тебе, чи ні...

О, легше серце розірвати,

Ніж знати відповідь мені.

Чи я люблю тебе, — не знаю, —

Спитай вночі у срібних зір,

Весною вслухайсь в шелест гаю,

Вдивися в даль з зелених гір.

Спитай у чайки, що голосе,

Спитай у хмар, що сльози ллють,

Піди на спалені покоси,

Що в раз останній роси п'ють, —

Спитай, бо я сказать безсила...

Я знаю, знаю тільки те,

Що підеш ти — і вирита могила,

І згасло сонце золоте.

( Олександр ОЛЕСЬ )

***

Люблю. Без пам'яті люблю...

Хай, може, більше проклинаю.

Я знаю - сам себе гублю,

Але не можу і кохаю...

Хто ти? Ти квітка без краси,

Ти літній ранок без проміння,

Ти в щасті жити не даси

З душею, повною каміння.

І все ж люблю! За що люблю,

І сам не бачу і не знаю...

Я знаю - сам себе гублю,

Але не можу і кохаю.

( Олександр ОЛЕСЬ )

***

Я закоханий... Люблю!

Не признаюся нікому...

Навіть місяцю ясному,

Тільки, може... солов'ю.

І сказав... а солов'ї

Вітру, хмарам розказали.

І тепер думки мої

Вся земля і небо взнали.

( Олександр ОЛЕСЬ )

***

Коли хочеш знать, серденько,

Як тебе люблю, -

Єсть тут гай один близенько, -

Там щебече соловейко

Про любов мою.

( Олександр ОЛЕСЬ )

***

Квітки любові розцвітають

Єдиний раз, єдиний раз.

Вони ніколи не вмирають

І вічно в серце ранять нас.

Їх поє сонячне проміння,

Годує чиста пахощ піль.

В глибинах серця їх коріння:

Торкнеш квітки, а в серці біль.

Зламаєш їх, потопчеш в муках -

І хочеш їх навік забуть,

А кров тече і плаче в звуках,

А ніжні парості ростуть.

( Олександр ОЛЕСЬ )

***

Що є любов? – Порив, єднання, біль?

Що є любов? – без права на спочинок?

Що є любов? – життя первісна сіль?

Вогонь душі і вічний поєдинок?

Що є любов? Цілунки і печаль?

Тонких парфумів трепетні хмарини?

Безсонні ночі, місячна вуаль?

Жінки – як мрії? Красені-мужчини?

Що є любов?

Любов?

Любов!

Любов...

О, як слова тремтять, переливають!

То мруть самі, то мертвих воскрешають!

Я вмер? О ні, живий навіки знов.

Ну хто зберіг в устах своїх пилок

У п'ятдесят, у сто, у триста років?

Пориви мруть, і мруть вогні високі.

І попіл скрізь, де йшов життя урок.

"Що є любов?" - питаєш. Не мовчу.

Я просто відповідь, як відповідь, не знаю.

І кожен раз напам'ять я учу.

І кожен раз не так відповідаю...

( Григорій ЛЮТИЙ)

***

Є в коханні і будні і свята,

Є у ньому і радість і жаль,

Бо не можна життя заховати

За рожевих ілюзій вуаль.

І з тобою було б нам гірко,

Обіймав би нас часто сум,

І, бувало б, темніла зірка

У тумані тривожних дум.

Але певен, що жодного разу

У вагання і сумнівів час

Дріб'язкові хмарки образи

Не закрили б сонце від нас.

Бо тебе і мене б судила

Не образа, не гнів - любов.

В душі щедро вона б світила,

Оновляла їх знов і знов.

У мою б увірвалася мову,

Щоб сказати в тривожну мить:

  • Ненаглядна, злюща, чудова,

Я без тебе не можу жить!.. ( Василь СИМОНЕНКО)

***

Ти знаєш, що ти - людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя - єдина,

Очі твої - одні.

Більше тебе не буде.

Завтра по цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди -

Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе -

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба -

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі - людина,

І хочеш того чи ні -

Усмішка твоя - єдина,

Мука твоя - єдина,

Очі твої - одні. ( Василь СИМОНЕНКО)

***

Чи зумієш ти кохати,

Щоб за все, про все забути,

Щоб усі зірвати пути,

Щоб усі зламати грати?

Чи зумієш ти літати,

Щоб зі мною в парі бути?

Чи здолаєш ти в кохання

Всі скарби душі вложити,

Щоби знов перетворити

Їх огнем свого страждання?

Чи здолаєш без вагання

Так же вмерти, як і жити?

Коли так, летімо разом

В неосяжні високості,

Вище, дужче... аж до млості!

Душі, збурені екстазом,

Як раби, не гнуться плазом, -

На землі вони лиш гості!

В світовий процес творіння

Влиймо всі духовні сили.

Будьмо, як громові стріли:

Дві душі - одно горіння!

Щоб згадали покоління,

Як жили ми, як любили. ( Микола ВОРОНИЙ )

***

А жінка в світ приходить для любові!

Любити маму — поки ще мала.

Любити лялю — тільки підросла.

А коли вперше стала на поріг —

Любити небо і м'який моріг,

Дім батьківський і квіти чорноброві,

Бо жінка в світ приходить для любові.

Вона росте — росте її любов,

Ростуть її бажання і надії.

І от приходять роки молодії,

І по землі вона не йде — несеться,

І прислухається до свого серця,

Що в гулі міст чи в шелесті дібров

Підкаже їй: — Прийшла твоя любов!

Це ж та любов, що перша і остання!

Такої ще ні в кого не було!

До неї підступить не сміє зло!

Вона яркіш, як сотня сонць, сія!

Вона твоя! Вона лише твоя!

Ії тобі на сотню років стане!

Це та любов, що перша і остання!

І відшумить весільний водограй,

Та як же знову світу не радіти,

Коли народжуються в тебе діти!

І ночі всі недоспані дарма,

Коли воно лепече вперше: — Ма...

І ти — свята, і в тебе в серці — рай,

Хоч відшумів весільний водограй.

І от ідуть літа, літа, літа...

Годуєш всіх, сама, бува, голодна

І часом нерви стримати не годна,

Та будеш захищати, як в бою,

Оту домашню каторгу свою,

Хоч сум торкає очі і уста,

І хоч ідуть літа, літа, літа...

А якби все те розпочати знов?

Але ж обід — щоденний — то любов!

Сорочка, чисто випрана, — любов.

І ночі, що не спала ти, — любов.

І пісня, що співала ти, — любов.

І квіти, що посіяла, — любов.

І очі правнуків ясні — любов.

Було б все так, якби почати знов.

Жіноча доля в світі — це любов. ( Галина ГОРДАСЕВИЧ )

***

ЛЮБОВ

Дзвенять німою тугою ліси,

Коли їх ніч тремтлива обнімає

І від очей у ревності ховає

Принади їх первісної краси.

Бринять живою радістю ліси,

Як ранок спалахне на небокраї,

Як сонце огняне завісу піднімає

Із їх первісної і чистої краси.

Мені здається, — може, я не знаю, —

Було і буде так у всі часи:

Любов, як сонце, світу відкриває

Безмежну велич людської краси.

І тому світ завжди благословляє

І сонце, що встає, і серце, що кохає. ( ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО )

***

Loading...

 
 

Цікаве