WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Нікопольщина в роки другої світової війн - Урок

Нікопольщина в роки другої світової війн - Урок

5 грудня 1943 року після важких кровопролитних боїв частини 4-го гвардійського стрілецького корпусу під командуванням генерал-лейтенанта В.О. Глазунова вступили на територію сучасного Нікопольського району і звільнили с. Менделєєвку. На шляху наступаючих став опорний пункт німецької оборони – висота 167,3 або так звана Нечаєва Могила. Атаки 57-ї гвардійської стрілецької дивізії на цей 17-ти метровий скіфський курган захлинулися кров'ю. Наступний штурм Нечаєвої Могили розпочав 19 грудня 1943 року 4-й гвардійський стрілецький корпус. Протягом кількох днів йшли жорстокі кровопролитні бої за цю висоту, під час яких були вбиті, поранені і пропали безвісти кілька тисяч бійців та командирів Червоної Армії. Проте добитися рішучого успіху радянським військам не вдалося: Нечаєва Могила залишалася за противником.

Внаслідок цих боїв німецьке командування 29 грудня 1943 року відвело частину своїх військ з правобережної частини м. Запоріжжя і закріпилося на рубежі Томаківка – Біленьке. Війська 8-ї гвардійської армії швидко просунулися вперед. На правий берег Дніпра почали переправлятися частини 6-ї армії генерал-лейтенанта І.Т. Шльоміна. Сталін наказав посилити наступ і добитися 8-й гвардійській армії успіху на Апостоловському напрямку. Але німецькі війська чинили тут запеклий опір і тому бої 29 та 31 грудня 1943 року не привели до значних наслідків, хоча після багатоденних боїв радянські війська зайняли с. Островку. 3 січня 1944 року Сталін наказує командуванню 3-го та 4-го Українських Фронтів провести підготовку до нового наступу на 10-12 січня 1944 року. У призначені дні український степ здригнувся від важких артилерійських та мінометних залпів. Під прикриттям вогневого валу в атаку пішли дивізії 8-ї гвардійської армії та 46-ї армії в районі с. Новомиколаївки (в 6-ти км на північ від села Лошкарівки). А проти Нікопольського плацдарму німців – 28-а, 5-а ударна, 3-я гвардійська армії 4-го Українського Фронту. Кровопролитні бої йшли кілька днів. Радянські війська зуміли лише вклинитися в оборону німців на 6-7 км, але прорвати її не змогли. Відсутність необхідної кількості танків не давала розвинути перші успіхи. Тому 17 січня 1944 року наступ радянських військ припинився. 3-й та 4-й Українські Фронти почали підготовку до нового наступу: війська поповнилися живою силою, бойовою технікою, боєприпасами. Під Новомиколаївку був перекинутий з лівобережжя 4-й гвардійський механізований корпус. На той час лінія фронту 8-ї гвардійської армії, у складі якої були 9 стрілецьких дивізій, 1 танкова бригада, 2 танкові полки, 3 артилерійські дивізії, 1 протитанкова бригада, 13 окремих артилерійських та мінометних полків, проходила по рубежу с. Ново-Ковно – с. Межуєвка – с. Головкове – с. Іванівка – с. Дружба; 6-ї армії у складі якої було 4 стрілецькі дивізії, 7 артилерійських та мінометних полків, по рубежу с. Дружба - с. Охотниче – Могила Нечаєва – с. Миролюбівка – с. Сергіївка – с. Виводово – с. Біленьке. Проти них оборонялися частини 6-ти німецьких дивізій 17-го та 30-го армійських корпусів. На південь від Нікополя проти 3-ї гвардійської армії, що мала 10 стрілецьких дивізій, гвардійську мотострілецьку бригаду, танковий полк, 3 артилерійські дивізії, 12 окремих артилерійських та мінометних полків оборонявся 4-й німецький армійський корпус у складі 4-х піхотних дивізій.

30 січня 1944 року дивізії 8-ї гвардійської армії розпочали розвідку боєм. Це дало можливість радянським військам виявити вогневу оборону противника в напрямку головного удару. Вранці 31.01. після 50-хвилинної артилерійської підготовки в рішучий наступ перейшли частини 29-го та 4-го гвардійських стрілецьких корпусів. Успішними виявилися дії підрозділів 47-ї гв. стрілецької дивізії та 57-ї гв. стрілецької дивізії, які оволоділи опорним пунктом в с. Сорочиному. Після жорстокого нічного бою полки 57-ї гв. стрілецької дивізії у взаємодії з бійцями 88-ї гв. стрілецької дивізії (генерал-майор Б.М. Панов) оволоділи с. Лошкарівкою. Зустрівши запеклий опір противника під хутором Звєзда, командування 47-ї гв. стрілецької дивізії відмовилося від фронтальних атак. Обхідним маневром гвардійці напівоточили позиції німців. Рішучою атакою цей населений пункт був зайнятий.

Наслідком пешого дня наступу 8-ї гв. армії було її вклинення у ворожу оборону вглиб до 4-х км. Вранці 1 лютого 1944 року після 15-ти хвилинної артпідготовки наступ радянських військ відновився з новою силою. В бій були введені додаткові резерви. Особливо жорстоко німці оборонялися під с. Приют. Кілька фронтальних атак успіху не мали. Село переходило із рук в руки. Тоді новий командир 74-ї гв. стрілецької дивізії полковник Д.Є. Баканов прийняв рішення відбити опорний пункт противника. Користуючись низовинами, батальйони почали обходити позиції ворога, незважаючи на його сильний артилерійський та мінометний обстріл. О 7-й годині ранку почалася загальна атака. Гвардійці увірвалися в село і після рукопашної сутички опір німців був зламаний. Частини27-ї гв. стрілецької дивізії з боєм зайняли с. Красноє; а 35-та гв. стрілецька дивізія – хутір Петровський, де було знищено до 100 німецьких солдатів і офіцерів. До кінця дня війська 8-ї гвардійської армії зайняли з боєм ще кілька населених пунктів, у т.ч. дуже важливу в системі оборони противника залізничну станцію Павлопілля і розширили прорив до 14 км вглиб. Частини німецької 16-ї моторизованої, 123-ї та 46-ї піхотних дивізій понесли тяжкі втрати і були деморалізовані. Щоб закріпити успіх, командування 3-го Українського фронту ввело в бій 4-й гв. механізований корпус генерала Т.О. Танасчишина, що мав 120 танків і самохідних гармат. Маючи броньовану підтримку, дивізії 8-ї гв. армії наступного дня оволоділи 22 населеними пунктами, серед яких с. Марин-Дар, хутір Семенівський, с. Христофорівка, с. Петрівка, хутори Зелений та Головко, с. Войково, селище Будьонівське. Ці наступальні дії відбувалися у важких умовах раннього потепління і бездоріжжя.

Танки 36-ї гв. танкової бригади під командіванням майора Івлева з десантом піхоти увірвалися в с. Миронівку і до кінця дня досягли північної околиці с. Шолохового та с. Кам'янки.

З виходом радянських військ до цих населених пунктів німецькі війська під Нікополем та Марганцем потрапили під загрозу повного оточення, тому Гітлер був змушений віддати наказ зруйнувати райони видобутку марганцю, вивезти всіх спеціалістів, а командуванню 6-ї німецької польової армії зайняти військами рубежі по р. Кам'янці та р. Солоній. Безперечно, успішні дії військ 8-ї гв. армії та 4-го гв. механізованого корпусу 2 лютого 1944 року стали вирішальними у боях за Нікополь і Нікопольський район.

На інших ділянках фронту також точилися жорстокі бої. Протягом 30 січня – 2 лютого 1944 року частини радянської 6-ї армії вели наступ у районі сіл Красендорф – Сергіївка. Ворог неодноразово переходив у контратаки піхоти за підтримки танків і стримував просування радянських військ. Активно вели наступ на Нікопольському плацдармі війська 28-ї, 5-ї ударної, 3-ї гв. армії 4-го Українського фронту. В деяких місцях майже 120-ти км фронту вони вклинилися в оборону німецької оперативної групи "Шернер". Командування 8-ї гв. армії, отримавши повідомлення розвідки, що ворог відступає в західному та південно західному напрямках, почало нарощувати силу ударів на південь, щоб досягнути Дніпра та оточити і знищити Нікопольське угрупування противника. 3 лютого 1944 року бій вели вже всі 9 стрілецьких дивізій армії та її артилерія. З великими труднощами 57-а гв. стрілецька дивізія вибила гітлерівців із с. Олександрівки та Рудничого селища, 4-й гв. механізований корпус намагався пробитися вздовж залізничої колії Олександрівка – Чортомлик на Нікополь. Протягом ночі та наступного дня, долаючи опір противника та вогонь його важкої артилерії, радянські солдати увірвалися в с. Перевізькі Хутори, з боєм зайняли Богданівку, Ольгоіванівку, хутір Хмельницький та інші населені пункти. Жорстокі бої продовжувалися в районі сіл Олександропіль та Криничувате, селища Дружба і Могили Нечаєвої. Проте ворог тут почав відступати. Прикриваючись шаленим артилерійським вогнем, частини 125-ї та 294-ї німецьких піхотних дивізій відходили на Марганець. Набагато складнішим було становище у смузі наступу 4-го гв. стрілецького корпусу. Противник, перекидаючи свої частини з Нікопольського плацдарму через Нікополь, вводив у бій все нові сили. Контратаки німецької піхоти за підтримки танків йшли одна за одною в районі Перевізькхуторів та ст. Чортомлик. Долаючи опір противника, чатини радянських військ зайняли села Олександрівку, Мар'їне, Катерино-Михайлівку. Переслідуючи відступаючого противника, частини 6-ї армії генерала Шльоміна, повільно рухалися вперед. 60-та гв. стрілецька дивізія зайняла села Охотниче, Томаківське, Лебедине, Могилу Нечаєву, Миролюбівку, Пахар, хутір Орлов. Розвиваючи наступ, бійці 203-ї стрілецької дивізії з боєм зайняли с. Борисівку, де захопили у полон 50 гітлерівців та 15 автомашин. Полки 203-ї та 333-ї стрілецьких дивізій розгорнули бої за м. Марганець. Сильні бої відбулися за с. Миколаївку та хутори Максимові, поки на їхній території не були знищені повністю ар'єргарди противника. 6 лютого 1944 року накал боїв не вщухав. Ось про що свідчать оперативні документи штабу 8-ї гв. армії: "57-я гв. с. д. встретив ожесточенное сопротивление противника и отбив (с 6.00 до 16.30) одиннадцать контратак противника из напрпавления хутора Перевизские и ст. Чертомлык, силой от роты до батальйона пехоты и 5 танков каждая, успеха не имела". "39-я гв. с. д. (с 9.00 до 14.30) отбила четыре контратаки противника и овладела с. Шевченково и хутором Покровским". "79-я с. д. Встретила сильное сопротивление противника и овладела хутором Новоселовка".

Loading...

 
 

Цікаве