WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Нікопольщина в роки другої світової війн - Урок

Нікопольщина в роки другої світової війн - Урок

Виступ 3

Боротьба з гітлерівцями йшла і в самому місті Нікополі. Багато трагічних сторінок в історії Нікопольського підпілля.

У жовтні 1941 року була створена перша підпільна організація "Правда". В ній були задіяні учні педагогічної шкрли. Очолив її Микола Олександрович Хілінський. Учасники групи змогли дістати радіоприймач і друкарський шрифт, за допомогою яких вони друкували і поширювали листівки зі зведеннями Радінформбюро про події на фронті. Проіснувало це підпілля до лютого 1942 року і було розпущене через те, що за членами організації німці встановили спостереження.

У березні 1942 року була створена нова підпільна організація "За Радянську Батьківщину". На засіданні організація обрала свій керівний орган – комітет, до складу якого увійшли: Микола Хілінський (перший секретар), Лілія Назаренко, Семен Резников, Василь Лома, Микола Шпак, Валентина Слєпєнцова. Всього група налічувала 39 чоловік. Учасники групи поширювали листівки, розклеювали по місту антигітлерівські карикатури, зривали мобілізацію молоді на роботу до Німеччини. Підпільники передавали продукти харчування та одяг радянським військовополоненим, а також збирала зброю для ведення відкритої боротьби з ворогом у майбутньому. На жаль, німцям вдалося натрапити на слід підпільників. Організація " За Радянську Батьківщину" була розкрита за допомогою агентів німецької служби безпеки: колишнього військовослужбовця ЧА Рябих Тимофія і Книр Максима. Рябих Т., перебуваючи влітку 1942 року в Нікополі, зупинився на квартирі у своїх племінниць Слєпєнцових – учасниць організації, від них довідався про існування у місті підпілля. Слєпєнцови, не підозрюючи про справжню діяльність агентів, познайомили їх з іншими підпільниками, і з самим Хілінським. У жовтні 1942 року Рябих вдруге прибув до Нікополя з іншим агентом Книрем М., якого представляв як керівника молодіжного підпілля в місті Дніпропетровську на прізвище "Зорін". Начебто для спільної співпраці Зоріну був наданий повний список учасників групи зі всіма даними та перелік зброї, якою володіла організація. Після цього Рябих і Книр більше не з'являлися. А 17 грудня 1942 року всі активні учасники підпільної організації були заарештовані німцями. Підпільникам довелося перенести допити, катування, знущання. 7 січня 1943 року підпільників повезли на розстріл. По дорозі на місце страти заарештованим вдалося розв'язати одне одному руки. Вони напали на охоронця, зав'язалася бійка, арештовані почали вистрибувати з машини. Німці відкрили вогонь по втікачах. Більшість підпільників було вбито або поранено на місці. І лише трьом вдалося втекти: Олександру Шведову, Петру Орлову, Лілії Назаренко. Пізніше, вже в лютому німці розстріляли М. Хілінського, сестер Слєпєнцових та В. Кулика.

Після короткого затишшя, коли німці вже заспокоїлися, в районі станції Нікополь і Новопавлівки з'явились листівки, в яких повідомлялося про перемогу Радянських військ під курськом і Орлом. В Нікополі почало діяти нове підпілля – група "Месник". Організатором і керівником його був відомий у місті спортсмен Лев Федорович Хлястіков. На початку війни він пішов на фронт і служив у морській піхоті. В боях під севастополем був поранений і потрапив у полон, але по дорозі до Німеччини втік і незабаром з'явився у Нікополі. Тут він самовіддано поринув у підпільну діяльність. У квітні 1943 року в місті розгорнула діяльність ще одна підпільна організація А.Я. Кардашова. У липні цього ж року групи Хлястікова Л.Ф. і Кардашова А.Я. встановили між собою зв'язок і вийшли на підпільні організації Нікопольського району. Разом вони вели активну діяльність по підготовці збройного повстання в тилу ворога, збирали зброю та переправляли десятки людей до партизанської бази загону імені Сталіна, який діяв у Покровських плавнях.

У серпні 1943 року був створений партизанський загін і у місті Марганці у складі 80 чоловік на чолі зі Шкондою Г.А. Ризикуючи життям, підпільники здійснювали задумане.

У вересні 1943 року учасник групи А.Я. Кардашова П. Бояринов, який працював на ст. Нікополь, спрямував у тупик німецький ешелон з технікою. В результаті головний шлях був закритий на довгий час. Учасники групи М.П. Золотухін та О.І. Сапіга під час польоту радянської авіації подали сигнал льотчикам – запалили вогонь на поворотному колі депо, внаслідок чого були пошкоджені кілька ворожих потягів і саме поворотне коло.

Існує багато прикладів боротьби підпільників проти гітлерівців, коли влаштовувалися сміливі диверсійні заходи.

У Нікополі також діяло і націоналістичне підпілля. Його заснували українські інтегральні націоналісти, які поставили собі за мету, скориставшись війною, поширити свій вплив по всій Україні.

30 червня 1941 року українські націоналісти у Львові спробували відродити Українську Державу. Початок діяльності націоналістів в нашому краї пов'язаний з прибуттям до Нікополя восени 1941 року представників похідної групи ОУН на чолі з У. Тимченко. Вони брали участь у створенні місцевого управління особисто і залучали до нього місцевих жителів. Осередок ОУН розгорнув роботу з пропаганди ідеї відродження самостійної Української держави, створив легальну організацію "Просвіта", через яку вів виховну роботу з дітьми та підлітками, запобігаючи їхньому онімечуванню. Спочатку німці не чіпали активістів ОУН, оскільки в перші дні війни її керівництво заявило про намір організувати боротьбу з комуністичною диктатурою. Проте, отримавши дані, що українські націоналісти в підпільній пропагандистській роботі закликають населення до антифашистської боротьби, гітлерівці заборонили "Просвіту" й почали переслідувати оунівців. У. Тимченко була заарештована і вислана до Німеччини. Але нелегальна діяльність ОУН тривала: створювалися підпільні осередки в Нікополі, Марганці, селах Нікопольського і Томаківського районів, розповсюджувалися антифашистські листівки, роз'яснювалися завдання національного руху. Одним із видних провідників ОУН – бандерівців у Нікополі був Ф.І. Вовк – "Тиміш", який працював до війни директором школи № 9, а під час окупації - головним агрономом району і мав широкі зв'язки з місцевим населенням. У Нікопольській окружній організації ОУН було на той час до 100 чоловік.

Восени 1943 року німецька поліція розгромила її головну конспіративну квартиру в Нікополі по вулиці Шевченка, 73. Але регіональному керівнику "Тимошу" разом з іншими підпільниками вдалося втекти. Частина членів ОУН за наказом керівництва виїхала на захід, ті ж учасники підпілля, які залишилися на Нікопольщині, у 1944-1945 роках були викриті і репресовані органами НКВС.

Для посилення організації антифашистського опору на території Нікополь-Марганецького басейну, в червні 1942 року в районі с. Шолохового таємно було скинуто з літака зв'язкових ЦК КП(б)У Ф. Наумова і Н.Т. Гурову. Їм вдалося закріпитися у с. Червоногригорівці і створити підпільну антифашистську групу. Її учасниками стали: М.І. Колондьонок, М.І. Писаревич, А.Д. Писаревич, Ю.М. Писаревич, В.Я. Стегнієнко. Підпільники вели агітаційну роботу, сприяли втечам радянських військовополонених, яких потім переправляли у Марганецький партизанський загін, здійснювали саботаж заходів окупаційної адміністрації.

Виступ 4

До осені 1943 року радянські війська визволили Донбас, майже всю Лівобережну Україну. Восени 1943 рокувійська 3-го Українського фронту під командуванням генерала армії Р.Я. Малиновського розпочали активні бойові дії з форсування Дніпра та розгрому німецьких військ на території правобережної частини Дніпропетровської області. 25 жовтня 1943 року ворг залишив Дніпропетровськ. Бої точилися на Криворізькому та Нікопольському напрямках. Головною силою, що вела бойові дії з розгрому Нікопольського угрупування німців у листопаді 1943 року була 8-ма гвардійська армія генерала-полковника В.І. Чуйкова за підтримки частин 17-ї повітряної армії генерала-лейтенанта В.О. Судця. Німецькі генерали пропонували Гітлеру відвести війська з-під Нікополя внаслідок невигідної стратегічної позиції, але це було ним відхилено, оскільки він розраховував якнайдовше зберегти за собою родовище Криворізького залізорудного та Нікопольського марганцевого басейнів для промисловості Німеччини та через зовнішньополітичні причини.

В листопаді 1943 року на південь від Нікополя на лівому березі Дніпра утворився плацдарм німецьких військ проти військ 4-го Українського фронту. Відхід німців від Марганця і Нікополя означав і ліквідацію Нікопольського плацдарму, разом з тим і кінець надіям на деблокаду Кримського угрупування німецько-румунських військ та остаточного падіння авторитета Гітлера в Румунії та Болгарії.

У спогадах генерала Вальтера Варлимонта є такий епізод: " 27 грудня 1943 року у ставці Гітлера. "Прочитайте ось тут, Йодль", - сказав фюрер, простягаючи телеграму Манштейна, з якої стало зрозумілим, що Нікополь та Кривий Ріг будуть втрачені. Для підсилення військ на Нікопольському плацдармі з групи армій "Північ" було перекинуто 12 дивізій. Щоб підняти бойовий дух солдатів та офіцерів, Гітлер встановив для захисників Нікопольського плацдарму подвійну оплату та додаткові відпустки. В свою чергу командування Червоної армії зосередило на Нікопольському плацдармі десятки дивізій.

Loading...

 
 

Цікаве