WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Український народний одяг – складова духовної культури - Урок

Український народний одяг – складова духовної культури - Урок

Український народний одяг – складова духовної культури

Мета: познайомити учнів із декоративно – ужитковим мистецтвом

на прикладі національного костюма; художніми особливостями

народного одягу, його обереговим значенням, важливим

елементом матеріальної та художньої культури; дати історичні

відомості про розвиток національного костюма; розвивати

інтерес до українського народного одягу як складової частини

духовної культури українців; виховувати любов до українського

мистецтва.

Обладнання: плакати " Український народний одяг",слайдові

матеріали; відео ряд: репродукції картин видатних

українських художників.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань, узагальнення та закріплення

вивченого.

Хід уроку

І. Організаційний момент

Оголошення теми та завдань уроку.

ІІ. Мотиваційний аспект

Учитель . Кожен народ має своє неповторне індивідуальне обличчя як у духовній культурі, так і в побуті. Ця індивідуальність знайшла своє відображення і в традиційному народному одязі, який формувався протягом багатьох століть. Характерною рисою українського одягу є його декоративна мальовничість, яка віддзеркалює високий рівень культури, володіння різними технологіями виробництва матеріалів та оздоблення.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Україна – колиска талантів, народного мистецтва.

М. В. Гоголь писав російською мовою, але героями його творів були українські хлопці та дівчата – складові етносу України, і велике значення він надавав саме опису українського костюма.

Інсценізація учнями уривку твору М.В. Гоголя "Ніч перед Різдвом".

Діалог Оксани і Вакули.

Завдання: назвати інсценізований твір та героїв.

Учитель. Давайте подивимось та назвемо, у що вдягнуті Оксана і Вакула.

( Відповіді учнів.)

Учитель. Основні елементи українського одягу мають давньослов'янське походження і беруть свої витоки з культури Київської Русі. Статусу національного символу український одяг набув у XVII – XIX ст. З того часу традиційний одяг українців став складатися з кількох комплексів – натільного, поясного, нагрудного і верхнього вбрання. Обов'язковою приналежністю комплексів були пояси, головні убори, взуття та прикраси, що сукупно створювали образ етнічного вбрання.

До нашого заняття кожна пошукова група готувала опис окремих елементів народного одягу і презентуватиме свою роботу.

Перша група познайомить нас, з яких же елементів складався жіночий одяг українців.

Творча лабораторія

( Перша пошукова група демонструє слайди за допомогою комп'ютера, супроводжуючи показ розповідями.)

Учень 1. Узор вручну, широка планка,

Легенький запах ковили,

Моя сорочка вишиванка,

Вся ніби сплетена з трави.

Дніпра потоки, степ, простори,

По лівій й правій стороні.

Червоно – чорні всі узори

мережив ряд на полотні.

Учень 1. Жіноча сорочка – належить до найдавнішого одягу наших предків. Білий колір – це найхарактерніша їх особливість.

Жіноча сорочка довша за чоловічу, шиється із двох частин(верхня до пояса – з тонкішого полотна, нижня з грубішого, коли вона зношувалася, її відпорювали і пришивали нову). У молодих жінок зазвичай сорочки були краще та щедріше розшиті. У літніх жінок сорочка була такою самою як, у молодиць, але вишивка була скромнішою, стриманішою.

Учень 2. Як шотландський кельт, грузинська черкеска чи індійське сарі, українська сорочка – вишиванка є знаковим національним одягом. Існує багато різновидів української сорочки : волинські, слобожанські, полтавські тощо. Але все ж є у них щось спільне, що усіх

їх єднає.

Перш за все справжня сорочка шиється із саморобного полотна льняного чи конопляного. Полотно для буденних сорочок було грубішим, сірим, а для святкових – тонше, вибілене. Святкова сорочка обов'язково мала вишивку (тому вона і називається вишиванка).

Учень з. Сорочка була провідником магічної сили, прихованої у людині, тому що безпосередньо облягала її тіло, оберігала від холоду і від злого ока. Вишивка також виконувала оберегову функцію, вишивали комір або смужку, яка облягала шию, манжети рукавів та поділ сорочки, щоб людина була захищена з усіх боків.

Сорочка, вишита матір'ю оберігала від зла, служила згадкою про рідний дім, нагадувала про тепло материнських рук і любов матері, яку вона вкладала у кожен візерунок, вишиваючи довгими вечорами.

( Учні прослуховують пісню "Мамина сорочка.)

Учень 4. Поверх сорочки жінки колись одягали в будень до роботи запаску, а в свято плахту і попередницю (фартух).

Запаска складалася із двох вузьких пілок вовняної тканини, яка прикрашалася тканим орнаментом, або вишивкою. Передню частину часто заміняв фартух із парчі, шовку.

Ще одним цікавим різновидом жіночого одягу є плахта. Плахта – святковий стегновий одяг із вовни. Плахта зовсім проста – це два полотнища, зшити до половини разом. Плахту перегинали через пояс таким чином, щоб зшита частина обгортала стан, а незшиті "крила", звисали з боків. Плахти, запаски та інше вбрання зазвичай підперезувалося крайкою – тканим, або плетеним поясом.

Учень 5. Ще українські жінки поверх сорочки одягали різного роду безрукавки: керсетки (безрукавки з фабричної тканини),яка декорувалася вишивкою або аплікацією.

Кептар – хутряна безрукавка, яку носили і жінки, і чоловіки Карпат та Прикарпаття. Кептар завжди був дуже рясно прикрашений: вишивкою, аплікацією зі шкіри, китицями та смужками.

Стоїть смерічка на горі

В снігу, неначе в кептарі.

І ми до неї в гості йдемо –

Вона росте, і ми ростемо.

Кептарі увійшли до жіночого одягу в середині ХІХ ст.

Учень 6. Верхній одяг у жінок складав – кожух – зимовий одяг із овечого хутра. Жінки носили і короткі кожухи, їх називали – кожушанками. Перевагу надавали – білим кожухам.

Ще один поширений вид одягу – був – свита – плащеподібний одяг

із саморобного сукна чорного або сірого кольору. Носили його в негоду. Свити й кожухи оздоблювалися вишивкою та аплікацією.

Жіноче взуття, типове як для Слобожанщини так і для Полтавщини – кольорові чоботи – чорнобривці, пізніше – високі шнуровані черевики. Бідніші носили постоли – м'яке селянське взуття, що робилося з одного шматка товстої, м'якої шкіри. Постоли стягувалися навкруг стопи за допомогою мотузки або шкіряного шнура.

Учень 7. Червонясте, променясте,

Розквітає, як вогні.

Дай хоч трішечки намиста,

Калинонько і мені...

Обов'язковим додатком до жіночого одягу було гарне намисто, яке прикрашало шию. Найбільш цінним вважались намиста із гранату, перлин, та коралів. Носили його і в будень і в свято. Та зовсім без намиста бути не можна, бо існує повір'я, що намисто оберігає дівчину від застуди.

Серед традиційних прикрас використовували і монети. Їх скріплювали між собою і носили разом із намистом. Називали їх дукатами.

Великою популярністю у жінок користувалися вироби з бісеру. Їх називали – ґердани. Ґердани – шийна бісерна прикраса у вигляді вузької стрічки, виготовленої з різнокольорових намистин, нанизаних на нитяну основу, що утворюють строкатий геометричний, а часом рослинний орнамент.

Учень 8. А волошок, маку скільки!

Материнка, сокирки,

І дзвіночки, й васильки –

Все нам добре на вінки.

Адже сам вінок – є найкращою оздобою голови української дівчини.

Український віночок – не просто краса, а й оберіг, "знахар душі",бо в ньому є чаклунська сила, що біль знімає, здоров'я береже. Всього в українському віночку – 12 квіточок. І кожна лікар, оберіг. У віночок вплітали різнокольорові стрічки. Кожний колір мав свій символ. (Дівчата по черзі чіпляють стрічки до віночка, який висить на дошці.)

Loading...

 
 

Цікаве