4д.: А це й справді так. Послухайте пісню.
(Встає, включає програвач і ставить платівку "Пісня про рушник". Дівчата підспівують).
5д.: Народ наш мудрий. Не одна пісня створена про наші обереги. Наш обов'язок вивчати їх, відроджувати, пам'ятати і предавати з покоління в покоління.
5д.: А давайте-но позмагаємось, хто більше знає пісень про наші обереги. Співати будемо по 1 куплету. Починаймо:
1 ...встають до світу наші мами
і стелять долю рушниками
на споришеві мережки
2 Дітей гойдають на калині
Матусі, вічні берегині,
Колиски нашої душі.
3 Іде, іде, іде дощ
На білу березу.
А я свому миленькому
Сорочку мережу.
4 Сорочку мати вишила мені
Червоними, червоними,
Червоними та чорними нитками.
5 Вишивала хусточку, вишивала
Червону та чорну нитку клала .
(до залу заходять хлопці)
1х.: Он де ви є! А ми їх шукаємо. А що це у вас, дівчатка, сьогодні так гарно. Вишитих речей так багато, аж очам від барв боляче!
1д.: Ми вирішили до свята Покрови оформити виставку рукоділля. Адже Богородиця теж була швачкою. Вона вишила Ісусу Христу ризи...
2д.: Ось тільки ми не знаємо, хто наше рукоділля належним чином оцінить?
2х.: Не хвилюйся! Оцінять. В залі є досвідчені майстри. Вони і оцінять.
(Вибирають журі, воно визначає кращі роботи. Вручаються призи)
3д.: Перевіримо, як хлопці знають рідні обереги. Ну-мо, хто більше назве?
(колиска, мамина пісня, бабусина казка, татова саморобна іграшка, дідусева сопілка, піч, мамина вишня в саду, криниця, калина, наша оселя).
4д.: Молодці хлопці! За ваші знання отримуйте від дівчат вишивані хусточки. (Дівчата дарують їм).
1х.: А тепер розпочнемо танці. Бажаючі танцюють з нами!
Складень 3
"Свята Покровонько, накрий мою головоньку..."
Ведуча: З Покровом колись на Україні були пов'язані дівочі мрії і сподівання, бо вона покровителька жіночої, а більш всього – дівочої долі. Дівки чекали сватів і молилися: "Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зісталася дівкою"
Дівчина: А мене моя бабуся навчила так молитися і приказувати:
Свята Покровонько,
Покрий мою головоньку
Оце осінню.
Хоч і драною хустиною,
Аби з хорошою дитиною,
Щоб із сторони.
Щоб свекорко як батенько
До мене були,
Свекрівонька як матінка
Мене прийняли,
Щоб діверки та зовиці,
Мов братики і сестриці
До мене були.
Щоб ділечко поробила,
Чужій сім'ї угодила,
Всім мила була,
Не лаяна і не бита,
Нагодована і вкрита
Спатоньки лягла.
(Заглянуло у вікно).
А до нашої хати йдуть свати! Мамо, тато, зустрічайте гостей! (вибігає)
(тричі стукають у двері, входять 2 свата з хлібом, низько кланяються господарям і кладуть хліб на стіл (Шевченко Т.Г. Назар Стодоля. –К., 1985. –С.47-50))
Свати: Дай, боже, вечір добрий господарям цього дому!
Батько: Добрий вечір і вам (кланяється гостям). Просимо сідати. А відкіля се бог вас несе? Може ви охотники які? Може рибалки або, може, вольнії козаки?
Сват1 (тихо підкашлює): І рибалки, і вольнії козаки. Шукаємо звіриного сліду. Ходили –ходили, нічого не знайшли. Аж гульк – назустріч нам іде князь і говорить нам такі речі: "Ей ви, охотники, ловці – молодці, покажіть дружбу. Трапилась мені куниця – красна дівиця; не їм, не п'ю і не сплю, а все думаю, як би її дістати. Поможіть мені її піймати: тоді, чого душа ваша забажає усе просите, усе дам".
Сват2: Ну, нам того і треба. Пішли. Бачимо сліди. Звір наш пішов у двір ваш. Тут застряла наша куниця, в вашій хаті красна дівиця.Оце ж нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець. Кажіть же ділом, чи оддасте, чи нехай ще підросте.
Батько: Що за напасть така! Галю! Чи чуєш! Галю, порадь же мені, що робити з оцими ловцями – молодцями.
(Галя виходить на середину сцени, застидалася, перебирає пальцями фартух)
Батько: Бачите, що ви натворили? Мене, старого, з дочкою пристидили!... Гай-гай! Так ось же що ми зробимо: хліб святий приймаємо, доброго слова не цураємося, а щоб ви нас не лякали, буцім, ми передержуємо куницю, вас пов'яжемо (до Галі) Чи нема в тебе, може, рушників? Не придбала? Не вміла прясти, не вміла шити – в'яжи ж, чим знаєш, - хоч мотузком.
(Галя виходить і заносить на тарелі два вишиті рушники і кладе на хліб, який принесли свати. Підходить до батька, низько кланяється і цілує руку. Бере таріль і підносить сватам – спочатку одному, потім другому. Свати з рушниками в руках низько вклоняються батькові).
Сват1: Спасибі ж батькові, що свою дитину рано будив і усякому добру учив. Спасибі й тобі, дівко, що рано вставала, тонку пряжу пряла, придане дбала.
(Галя по черзі перев'язує через плече сватів).
Сват2: Ну, а князя ти завтра зв'яжеш. Він сам прилетить, як зачує, що так вдало все склалося.
Батько: Проходьте в світлицю. Сядемо за стіл. Поїмо, вип'ємо та за все й домовимось...
(виходять).
1в.: Все на сватанні закінчується добре тоді, коли і хлопець, і дівчина згодні на шлюб. А бувало й таке, коли силоміць заставляли брати шлюб з нелюбим.
(На сцені стіл. За столом сидить батько, поруч стоять два свати, Стецько, осторонь – Олексій. Уляна перед матір'ю стоїть на колінах, гірко плаче (За п'єсою Г. Ф. Квітки – Основ'яненка "Сватання на Гончарівці" //Повісті та оповідання. Драматичні твори. К., 1982. –С.447-454.)):
Уляна: Ненечко моя рідненька! У останній раз тебе прошу: не топи свого дитяти!... Дай мені на світі пожити!
Мати: Годі ж, Улясю, годі, донечко! Сьогодні вже не буде. Давай там що є. От тільки не винесеш, то я тебе зроду не била, а тут за патли потягну.
Уляна (проходить в іншу кімнату і до Олексія): Тепер, Олексію, прощай на віки вічні.
Мати: Дурна! Дурна! Так і я не хотіла за свого Прокопа, на стінку лізла: а далі – й нічогісінько.
(Уляна виносить на тарелі рушники і подає їх сватам. Ті перев'язують ними один одного.)
Стецько: Давай же, Улясю, хусточку молодому.
Уляна: Лай, бий, хоч до смерті вбий, а не дам нелюбу хустки!
Стецько: Та чого ти їй у пику дивишся? За патли та в потилицю!
(в цей час сват щось шепче Уляні)
Уляна (весела): Зараз, дядьку, зараз!
(Уляна виносить хустку і гарбуз на підносі. Хустку дає Олексію, а гарбуз – Стецьку. А в цей час сват заговорює батька й матір).
Мати (побачивши у Стецька гарбуз): Що се? Що се?
Стецько (заслонивши Олексія і Уляну собою): Гарбуз! Хіба повилазило? Ось бач; хоч покуштуй!
Мати: Та се нас обморочено!
Олексій: Ні, матусенько, се не морока, се правда свята. Таке моє щастя: мені дісталась хустка, а ворогові моєму – гарбуз.
Стецько: Поблагослови їх оцим гарбузом по потилиці.
Мати (плаче): Не бачити нам тепер ні волика, ні корови. Серце болить, як згадаю...
(Тим часом батько Уляни садовить Олексія і Уляну за стіл. Сідають і свати.)
Батько: Мерщій давай, мати, страву; пора по чарці.
Стецько: Бач як попарувались! (бере шапку, гарбуз і виходить з хати зі словами):
"Кріпачка, зачини двері!"
2в.: Покрова завершує осінні молодіжні "вулиці". Починаються вечорниці, досвітки та весілля, де розважались всі мешканці села. Тому-то говорили "жовтень на весілля багатий". Пора весіль тривала два тижні аж до Пилипівського посту.
1в.: Свято Покрови було і останнім терміном праці заробітчан.
На Херсонщині щороку наймали з числа безземельних заробітчан дешеву робочу силу. Сюди йшли з інших губерній в найми: з Полтавської, з Сумської, Київської... Строкачі працювали од весняного Миколи (22 травня) і до Покрови. Останній день був початком скріплення нової угоди на наступний рік.
2в.: Додому повертались строкачі, співаючи веселі українські пісні. Давайте й ми з вами заспіваємо гарну, веселу українську пісню.
(Співають пісню, яку в селі всі добре знають).