WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Шевченківський вечір (методичні рекомендації на допомогу вчителям-словесникам) - Сценарій

Шевченківський вечір (методичні рекомендації на допомогу вчителям-словесникам) - Сценарій

До речі, тоталітарність у всьому — основна ознака революції, що не властиве творчості Т. Шевченка.

По-третє, Т. Шевченко ніколи не був соціалістом, бо основним принципом соціалізму є суспільна власність.

Таким чином, Т. Шевченко — християнський письменник-мислитель, письменник-філософ. У його "Кобзарі" зображене минуле й сучасне українського народу, його історія, географія, побут і мораль. Тому "Кобзар" називають енциклопедією народного життя, а його автора — народним поетом. У невеликих за обсягом творах Шевченко зумів охопити питання, що хвилювали усі народи.

Учень 5. Шевченка справедливо називають поетом слова, пензля і співу. Під впливом його живописного слова в нашій уяві постають яскраві картини, образи, а саме слово звучить, як пісня. Тому й належить він до числа наймузикальніших поетів світу. Доказом цього є дивовижний факт: переважна більшість поетичних творів Великого Кобзаря дістала друге, музичне життя. На тексти й мотиви "Кобзаря" сотні композиторів світу створили близько 500 творів (а весь "Кобзар" нараховує 227 назв).

Змінюється декорація. Тепер — степ, могила. На могилі сидять пастушки: Тарас і Степан. Вечоріє.

Далі — постановка невідомого автора "Розрита могила".

Ява 1

Тарас. Дивись, Степане, як прегарно сонце заходить! Зачервонілось — як пожар. Ех, як хотілося б мені

уміти вже добре малювати, мати фарби і змалювати оту красу... (задумливо).

Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє...

Степан. Так... Сонце заходить — то й час нам уже, Тарасе, гонити вівці додому...

Тарас. Гони, Степане, та займи і мої вівці, а я заночую тут у степу...

Степан. Не хочеш іти додому?

Тарас. Не хочу... Там мачуха бити мене буде...

Степан. А вечеря? Ти хіба не голодний?

Тарас. Ні, я ще не дуже зголоднів, та й маю ще ось Оксані, то вона знову передасть...

Степан. А не будеш боятися? Це ж лячно самому ночувати в степу на могилі...

Тарас. Чого лячно? Тут гарно, а не лячно! Дивись лиш: за байраком байрак, а там (показує) степ та могила, шматок хліба за пазухою, що Оксана дала.

Степан. Ну, то добре! Ночуй, а я займу твої вівці (виходить).

Ява 2

(Темніє дужче. Здалека чути, як Степан покрикує на овець; поволі втихає все. Тарас лягає на могилу. Та враз блимнуло світло, а з могили виходить козак сивий, похилий. Тарас схоплюється.)

Тарас (задумливо, тужно). Ох, як воно бувало на нашій славній Україні. А я й не знав...

Козак (стрепенувся, показує Тарасові кругом могили).

...Дивися; ...На всій Україні

Високі могили! — Дивися, дитино:

Усі ті могили — усі отакі —

Начинені нашим благородним трупом,

Начинені туго.

Отеє воля спить!

Тарас. А чи збудеться воля України та чи встане вона із могил?

Козак (твердо). Встане воля!.. Світ правди засвітить і помоляться на волі невольничі діти! Та спочатку потрібно збудити зі сну і розкрити їм очі на те, що діється круг них і що діялось отут колись... І це тобі, Тарасе, судилося зробити! Тобі судилося розповісти братам,

...Як ми бились, умирали,

За що ми голови складали

В отсі могили...

....Кого, коли,

Й за що розпинали... і

За що Україна стала гинуть...

Нагадаєш ти їм своїми піснями, хто ми, чиї сини, яких батьків, ким і за що закуті — і розбудиш у їхніх серцях любов до неньки України, погорду до невольничого життя і жажду Волі. І під впливом твоїх палких пісень переродиться народ і прийде той час, коли

...Настане суд, заговорять і Дніпро і гори,

І потече сторіками кров у синє море...

Тоді-то домовина

Розвалиться, а з-під неї

Встане Україна

І розвіє тьму неволі...

Тарас. Та чи зможу я, невчений кріпак, виконати те велике завдання, що ви його на мене покладаєте?

Козак. Зможеш! У твоєму серці палає вогонь любові до України, а в душі маєш утаєний дар Божий — силу Пророка!

А ми, оте козацтво із могил, дамо тобі всі свою силу,

щоб зміг ти палким своїм словом, наче гострим козацьким списом,

...Розпанахати погане,

Гниле серце трудне,

І вицідить сукровату,

А наллять живої,

Козацької тої крові

Чистої, святої...

(Козак дає Тарасові кобзу).

Ось на тобі кобзу на дорогу твого життя, бо кобзарем віщим судилося тобі бути...

Тарас (бере кобзу, кланяється). Добре, батьку! Хай станеться так, як кажеш!

Кобзар. Та знай іще, Тарасе, що на тій дорозі прийдеться тобі чимало горя витерпіти. Далеко від України, серед снігів і в пустелі.

Тарас. Нехай! Щоб лиш Україну розбудити мені, а про все інше мені байдуже...

Мені однаково: чи буду

Я жить в Україні, чи ні,

Чи хто згадає чи забуде

Мене в снігах на чужині, —

Однаковісінько мені...

Козак. А що — злякався хлопче?

Тарас (спокійно). Ні? Чого мені лякатись? Я здивувався лише.

Козак. А чи знаєш ти, хто я такий?

Тарас. Знаю! Як лиш вус та чуба сивого побачив, той пізнав, що ви козак запорізький...

Козак. Так, сину! А звідкіля ж ти знаєш про козаків?

Тарас. Мені дідуньо розповідали. Оповідали не раз, як то козаки по морю гуляли, слави добували та з турецькой неволі братів визволяли...

Козак (оперся на списа; задумливо).

Ой, так сину:

Було колись, на Україні ревіли гармати,

Було колись, запорожці вміли панувати!

Панували, добували і славу, і волю, –

Минулося... (показує навкруг рукою)

Осталися могили по полю...

(Після паузи.)

Ех, бувало, як згадаєш:

Базари, де військо, як море червоне,

Перед бунчуками, бувало, горить,

А ясновельможний на воронім коні

Блисне булавою — море закипить...

Та що й казать! Минулося!.. (знову задумливо)

А чи розповідав тобі твій дідусь:

За що боролися ми з врагами,

За що ми різались з ордами,

За що скородили списами

Татарські ребра?..

Тарас. Так, так, розповідав... За добро рідного краю, за Україну...

Козак (радісно). А!.. Так, значить, не вмерла ще наша слава, та не вмерла ще в народі пам'ять славної минувшини! А поряд із згадкою про славне минуле жевріє, певно, в душі того народу бажання, щоб вернулись ті славні часи... Потішив ти мене трохи, хлопче! А подивлюся, бувало, як на наших могилах жита похилились; в степу німець картоплю садить, а внук косу несе в росу, замість гострого козацького списа, та тягнеться покірно в ярмі і лиш долю проклинає, — то розпука серце огортає... І я тоді мерщій тікав у темну могилу...

Тарас (здивовано). Так ви не мертві там у могилі, а живете?

Козак. Не мертві, сину! Живемо і караємося там... та знай, що не один я!

Ось хоч би в цій могилі —

Нас тут триста, як скло,

Товариства лягло,

І земля не приймає...

Тарас. За що ж ви отак караєтеся по могилах?

Козак (сумно). За те, що не стали самі одностайно за козацьку волю, а шукали помочі у наших ворогів та й запродали Україну москалям... (Зітхає і хапається за серце). Ох!.. жахлива це була хвилина!.. Як потім народ повстав на Чорного Орла, на прокляту Москву, тоді цар післав нас у крові втопити цих повстанців, цих наших рідних братів... І ми

...По своїй землі

Свою кров розлили...

Але не за Україну, не за волю козацьку, а власне, за те, щоб ще гірш Укрїну в кайдани цар закував. Ми

Зарізали брата;

Кров'ю брата впилися,

І отут полягли

У могилі заклятій... (Зажурено похилився на спис.)

Козак. Я знав, що такі ось слова почую від тебе!

Я знав, що тобі байдуже,

Чи хто згадає, чи забуде

Тебе в снігах на чужині, —

Та не однаково тобі, —

Як Україну злії люди

Присплять лукаві і в огні

Її окраденую збудять...

Тому ми вибрали тебе за будителя України. Іди і співай про колишню славу України! Хай твоє вогненне слово літає по всій Україні і запалює всіх до змагань. І хай повіє новий вогонь з Холодного Яру!..

(Чути спів півня — в цю хвилину ж привид козака зникає, а Тарас стоїть німо з витягнутими вперед руками).

На сцену виходять ведучі.

Ведучий 1. Отже, Тарас Шевченко прийшов відкрити нам стовпи, на яких тримається людина і людський світ. Він оспівав Любов і Красу, Добро і Правду, щоб ми зробили це своєю вічною піснею.

Ведучий 2. Його посів падав і на ріллю, і на каміння нашого суєтного світу, дрібнокорисливого світу насильства і облуди, де

Кайданами міняються,

Правдою торгують

І господа зневажають"

Ведучий 1. На цьому вечір, присвячений пам'яті великого Пророка українського народу, нашого видатного земляка Т.Г. Шевченка оголошується закритим.

Починає звучати Гімн України. Всі встають, підхоплюють слова Гімну.

Loading...

 
 

Цікаве