WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Шевченківський вечір (методичні рекомендації на допомогу вчителям-словесникам) - Сценарій

Шевченківський вечір (методичні рекомендації на допомогу вчителям-словесникам) - Сценарій

Сценарій на тему:

Шевченківський вечір (методичні рекомендації на допомогу вчителям-словесникам)

Шкільний хор виконує пісню на слова Т. Шевченка "Реве та стогне Дніпр широкий".

Ведучий 1. За широкими морями, за лісами дрімучими, ще й за горами кам'яними був колись край веселий, розкішний і багатий, але заворожений злими людьми, заневолений двома неволями. Одна неволя — панська, а друга — царська. І жили там рабами в тяжкій чужій роботі заворожені в неволю люди. Світ їм було зав'язано, говорити заказано, ходили німі...

Ведучий 2. Україна... В одному вже тільки слові і для нашого вуха, і навіть для вуха чужинців ціла музика смутку й жалю.

Україна — це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки...

Україна — це марні, обшарпані, голодні люди.., це царське та панське свавілля...

Учень1. Але жило й Добро на цій красивій землі, яке при допомозі Бога зростило Людину-велета, Титана духу, який збудив німих і сонних, указав їм шлях до майбутнього.

...Він був сином мужика, а став володарем у царстві людської культури. 10 літ він томився під вагою солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж 10 переможних армій.

Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх що били із здорового джерела життя.

(Ведучі виходять).

Учень 2. Ти слухав Кобзаря? Ти чув його печаль, Що піснею лилася З-під струн?

Горіла, мов зоря, і сяяла, як жар, Висока пісня кобзаревих дум. Дзвенить вона і досі у серцях, Відлунюється в співі журавлів — Великим Кобзарем оспівана в віках Чарівна мова рідної землі.

Шкільний хор виконує пісню на слова Т. Шевченка "Думи мої, думи мої..." (її може виконати на бандурі і запрошений на вечір кобзар чи учень, який уміє грати й співати, чи ансамбль...)

Учень 3. Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати пам'ять Великого Кобзаря. Багато років минуло з того часу, коли народився він "...на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять безсмертя".

Мужицький син, кріпак, школяр Моринського дяка-п'яниці, самоук, професор графіки Петербурзької Академії мистецтв, геніальний поет, мислитель, патріот-інтернаціоналіст, інтелігент з душею вселюдського милосердя... І все це він — Тарас Григорович Шевченко.

Ні, не мужикуватий селюк і не наївний неотесаний простак, як дехто з потомственних панських родин намагався "подавати" Шевченка. Це був велет духу і душі народної, що вивів себе самого на вершини всесвітньої культури щоденною каторжною працею, назавжди зрікшись світських благ, що манили поста в свої "обивательські" тенета.

Звучить тривожна музика. Відкривається завіса. У центрі сцени — панорама, на якій відтворено мертву, спалену сонцем пустелю, два тисячолітні дуби, один з яких — зелений — дерево Життя, а другий — сухий — дерево Смерті.

Праворуч на великому камені під кронами розкішного дуба стоїть босий, простоволосий, в убогій одежині, але міцний статурою дід. Довге волосся на його голові скуйовджене, давно не чесане. По худому, жовтому обличчю течуть сльози. Він важко дихає. Над білою його головою прикріплена дощечка, на якій горить напис: "Хто мені, 120-річному, уклониться до пояса, той матиме літа мої".

Ліворуч на золотому троні під сухим дубом сидить Смерть, у руках тримає золоту косу, якою знищує усе живе на землі. Над її головою теж висить дощечка, на якій написано: "Хто мені, всемогутній Смерті, уклонитися до землі сто разів, той одержить від мене торбину золота". Ліворуч від Смерті лежить велика купа торбинок із золотом.

Смерть. ...Хто мені, всемогутній Смерті, уклониться до землі 100 разів, той одержить від мене мішок золота!"

Починають іти люди, босі, зморені, з різними знаряддями праці в руках. Минають старого, із великим страхом підходять до золотого трону, 100 разів кланяються до землі, потім з великої купи хапають торбинку золота і з неприхованою радістю біжать додому. Старий дід мовчить. Лише сильніше течуть сльози. Виходить юнак у брилі, з торбою за плечима, у старій свиті, теж падає так, щоб видно було слова над головою діда.

Смерть. До мене, до мене, юначе, йди. Не пожалкуєш.

(Хлопець рішуче повертається до смерті спиною й підходить до дерева Життя. Кланяється низько-низесенько дідові. Потім скидає з себе стару свитку.)

Юнак. Станьте на неї, дідусю. Зігрійте свої ноги.

Далі витягує хусточку. Витирає сльози на обличчі діда, гребінцем розчісує бороду, білу голову.

Дід. Велике у тебе серце, сину мій! Люди, які кланяються золоту, ніколи не кланяються серцю людини. За те, що ти, юначе, поклонився людині, а не золоту, матимеш не літа мої, а вічність.

Юнак кланяється низько дідові ще раз. Потім з торбини витягує окраєць хліба, воду, мовчки кладе їх біля ніг старого.

Дід. Літа твої, юначе, — вічність.

Хлопець ще раз низько кланяється і йде своєю дорогою. Закривається завіса.

За сценою звучить голос:

Пішов юнак, пішов у вічність, щоб ...Сонцем, сонцем, сонцем жити, Яке й не сходило тоді, А тільки велетню видніло З-за чорних мурів вікових, І думи, думи освітило... Як не гордитись нам за них.

У цей час змінюється декорація на сцені. Опускається портрет Т. Шевченка, на якому він — молодий (такий, як на першому "Автопортреті"). Нижче — дати його життя і смерті.

Ведучий 1. Але, на превеликий жаль, не всі розуміли Тарас Шевчека. Багато на це причин, особливо політичних. Кожен, хто хотів очолити Україну, брав собі за помічника Т.Г. Шевченка. І трактував його творчість так, як було вигідно.

Усе те, що ми не можемо сприймати, лягає в основу казки — міфу.

Так сталось і з Т.Г. Шевченком.

1-й міф — імперський. Тарас Шевченко боровся за визволення України з-під гніту Імперії, тому намагалися принизити його гідність, показати, що це не талановитий письменник, а ворог народу.

Так, у 1847 р. Віссаріон Бєлінський привітав арешт і заслання Шевченка. Він писав: "Здравый смысл — видеть в этом человеке... осла. Этот хохлацкий радикал написал пасквиль на императрицу. Я не читал этих пасквилей. Они глупы. Я питаю личную вражду к такого рода радикалам".

2-й міф — народницький, просвітянський, який навпаки підняв Шевченка на вершину, зробив з нього божка, національну ікону.

3-й міф — раціоцентричний, Драгоманівський: Шевченко не є такий і великий, як про нього пишуть. Драгоманов доводить, що ні матеріалістом, ні революціонером, ні соціалістом Т. Шевченко не був, тому Україні не потрібний.

4-й міф — націоналістичний, доводить, що Шевченко піднявся на вершину, ненавидячи росіян, німців, євреїв і т. д., і українську націю ставив над усе.

5-й міф — більшовицький: коли ті загарбали Україну, то в першу чергу люто нищили все, що було пов'язано з Шевченком.

Ведучий 2. Коли ж обурення народних мас почало зростати, то з 1917 року більшовики стали хитрішими: Шевченка зробили "своїм", стверджуючи насамперед на "Заповіті", що Шевченко "все життя мріяв про диктатуру пролетаріату, про соціалізм", якщо говорив про "про сім'ю вольну, нову". І в 1918 р. Леніним був підписаний список про побудову пам'ятників видатним митцям культури і мистецтва (першим у ньому стояв Т. Шевченко).

Але, по-перше, Шевченко не був матеріалістом тому, що ніколи не визнавав первинності матерії, бо був

глибоко віруючою людиною: Ми віруєм Твоїй силі і Духу Святому.

Шевченко передусім звертався до людської душі. Мудре Христове вчення, поняття, пов'язані з Богом, проймають більшість творів Шевченка. У нього Бог — "милий", "милосердний", "всюдисущий", а головне — єдиний. Поет часто "тихенько" молиться, просить у Бога то долі-талану, то снаги для плекання своїх дітей-творів, то смерті, бо "на все Божа воля", "все од Бога, од Бога все". Так може писати лише переконана, глибоко віруюча людина .

Учень 4. Автор "Кобзаря" свято дотримувався релігійних обрядів, вважав неділю "святою", Різдво Христове і Великдень — найбільшими святами свого народу, а вчення Ісуса Христа — запорукою спасіння душі, самого ж Христа — "великомучеником святим, пророком".

Його вчення, вважає поет, треба завжди пам'ятати, "щоб брат брата не різав і не окрадав". Жити треба так, щоб "не гнівити Бога", боятися гріха, відвідувати "церкву святую", де, ніби з самим Богом розмовляють". Тому в парі зі словом Євангеліє у Шевченка стоїть слово "правда". Така ж — і ще величніша — синонімічна пара Бог і правда: "Молітесь Богові одному, молітесь правді на землі". А коли людина поєднає в своєму серці триєдиний образ Матері (тієї, яка тебе народила, Матері України та Богоматері), вона буде жити по правді, пам'ятаючи заповіді Христові, переборюючи труднощі та спокуси. Читаймо уважно Шевченків "Кобзар" — і завжди матимемо в душі надійний компас, який не дасть нам розминутись з істиною, з праведним Богом і нашою заступницею — Богоматір'ю. Подруге, Т. Шевченко ніколи не був революціонером, бо коли йде мова про боротьбу двох начал, — людина не може бути революціонером.

Loading...

 
 

Цікаве