WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Музи генія (інтимна лірика Тараса Шевченка) - Урок

Музи генія (інтимна лірика Тараса Шевченка) - Урок

Узимку 1854-1855 рр. Шевченкові знов зблиснула зірка кохання — й закотилася. Йдеться про дружину коменданта Новопетровської фортеці, матір трьох дітей — Агату Ускову. Поет захопився нею безтямно, відчайдушно. А скільки і яких високих мрій було виткано в душі! Агата Ускова довго здавалася йому вищою досконалістю. (Входить Агата Ускова. Зупиняється поглядом на своєму портреті.)

Ускова (стримано, дещо надмірно). Шевченко мав приємний голос, говорив гарно, плавно, особливо дуже добре читав уголос. Тарас був у нас, як у рідній сім'ї, всі його дуже любили.

Наше товариство відзначало, що в моєму портреті Шевченко благородно використав божественно рембрандтівські світлотіні, передав в очах ніжність і материнство і просто опоетизував мене. А розчарування? Так, воно було... А як він любив прості польові квіти! (Бере зі столу ромашки, пригортає їх, виходить.)

Учитель. А розчарування відбилося, зокрема, в прозових творах Шевченка. Агафія в "Матросе или Прогулке с удовольствием и не без морали" і Агафія Ємельянівна в "Художнике" — це вона, Агата Ускова.

(Починає звучати музика.)

Учитель. Вирвавшись із осоружної фортеці, поет мріє якомога швидше потрапити до Петербурга. Та доля на цілих 5 місяців міцно пов'язує його з Нижнім Новгородом. Там Шевченко освідчується в коханні 15-річній актрисі Катерині Піуновій, не зважаючи на 28 років різниці між ними. Що це було? Мана, сп'яніння від волі, політ у прірву юності і краси? Ні, Боже наслання, яке спізнають лише генії — сини Всесвіту, обранці вічності. Так уже судилося, що невеличка, гінка, кучерява Катерина (яке символічне для поета ім'я!) була фатально схожа на першу, освячену, осяяну дитинством, кохану Оксану.

(Входить Піунова. На хвилинку зупиняється біля свого портрета.)

Піунова. У Нижньому Новгороді під час спектаклю до мене підійшов Тарас Шевченко, посміхнувся і тихо промовив: "Вами, Катерино Борисівно, я любуюсь, коли бачу вас на сцені".

Тарас Григорович познайомився з моїми батьками, став приходити до нас. Я горіла нетерпінням бачити його, без нього дні ставали мукою... В один з візитів Тарас Григорович сказав моїм батькам ті слова, які для мене були найчудовішою мелодією глибоких почуттів. Він просив у батьків моєї руки. Я була щаслива, його ласкавий усміх тривожив душу, в моє серце вривався промінь його сонця, творчості, кохання, але... грізні очі матері наказували мені вийти з кімнати і я кинулася до дверей. (Виходить.)

Учитель. Шевченку не відмовили прямо. Але його більше не запрошували в дім, і сама дівчина уникала його. "Случайно встретил я Пиунову, — пише Шевченко у "Щоденнику", — у меня не хватило духу поклониться ей. А давно ли я видел в ней будущую жену свою, ангела-хранителя своего, за которую готов был положить душу свою?"

Наслання несподівано налинуло, та зовсім уже несподівано розвіялося, як світанковий серпанок під дощем, Шевченко виїжджає до Петербурга. Наступної весни йому прийшла відмова.

Після розлуки Піунова вийшла заміж, грала на сцені, але не мала великого успіху в театральної публіки. Зникло сяйво генія, яке на якусь мить вихопило її постать із мороку повсякдення, й усталене життя повернулося на круги свої — на круги сірої одноманітності, монотонності, швидкоплинної дріб'язковості.

(Юнаки, по черзі піднімаючись з місця, читають напам'ять.)

1-й читець.

Якби з ким сісти хліба з'їсти, Промовить слово, то воно б

Хоч і як-небудь на сім світі, А все б таки якось жилось. Та ба! Нема з ким.

2-й читець.

Світ широкий,

Людей чимало на землі...

А доведеться одиноким

В холодній хаті кривобокій

Або під тином простягтись.

3-й читець.

...Ні, треба одружитись

Хоча б на чортовій сестрі!

Бо доведеться одуріть

В самотині. Пшениця, жито

На добрім сіялись лану,

А люде так собі пожнуть

І скажуть: "Десь його убито,

Сердешного, на чужині..."

О горе, горенько мені! Учитель. А Шевченкові не могла не зустрітися на довгій дорозі Марко Вовчок ("Какое возвышенно-пре-красное создание эта женщина"), не міг Всевишній не послати 1858 р. поетові юну Марію, дружину прославленого поета Максимовича ("И где он, антикварий, выкопал такое свежее, чистое добро?"), а потім останню надію на щасливе подружнє життя — Ликеру Полусмакову.

Учень читає напам'ять поезію "Ликері". Завдання: аналізуючи цю поезію, відзначте, який новий відтінок з'являється у творчості Шевченка? (Шевченко тут поривний і закоханий. З'являється новий відтінок у творчості — почуття переповнюють серце.)

Учитель. Шевченко закохався в Полусмакову і вхопився за рятівну думку — збудувати з цією кріпачкою своє родинне щастя, виглядати якого і чекати він уже стомився.

Читець.

Не журюся, а не спиться

Часом до півночі,

Усе світять ті блискучі

Твої чорні очі.

Мов говорять тихесенько:

"Хоч, небоже, раю?

Він у мене тут — у серці".

А серця немає.

Й не було його ніколи,

Тільки шматок м'яса.

Нащо ж хороше і пишно

Ти так розцвілася?..

Не журюся, а не спиться

Часом і до світа,

Усе думка побиває,

Як би так прожити,

Щоб ніколи такі очі

Серця не вразили?..

Не журюся, а не спиться

Часом до півночі,

Усе світять ті блискучі

Твої чорні очі.

Мов говорять тихесенько:

"Хоч, небоже, раю?

Він у мене тут — у серці..." Учитель. О, як він хотів раю! До останньої миті свого непростого життя шукав той рай і хотів, але... Рай так йому і не трапився. І на все життя залишилися лише оскомина і гіркота, і вічне запитання: "Хоч, небоже, раю? Він у мене тут..." "Але в тім і є сенс життя, що між хотінням і раєм часом постають невидимі мури — які ані проломити, ані облогою здобути, ані перестрибнути-перелетіти їх, ані обійти, ані конем об'їхати", — відзначає Валентин Чемерис у своїй повісті-феєрії "Я любила Шевченка".

Ликера Полусмакова була і гарна, і ніби ж розумна (вміла читати, писати). Ледарство, неохайність, корисливість Шевченкової обраниці Тарас Григорович сприйме за селянську простоту, жвавість і дотепність. Він впевнений, що провиною всьому оте прокляте кріпацтво. Воля і достаток змінять Ликеру на краще! Починається останній самообман у житті поета. Та не судилося...

14 вересня 1860 р., в день розриву з Ликерою, Шевченко напише вірш (правда, з присвятою "Н.Я. Макарову. На память 14 сентября"), у якому йтиметься про його нещасливе сватання до Ликери.

Читець.

Барвінок цвів і зеленів,

Слався, розстилався,

Та недосвіт перед світом

В садочок укрався.

Потоптав веселі квіти,

Побив... Поморозив...

Шкода того барвіночка

Й недосвіта шкода. (Коментарі учнів: під "недосвітом", що "потоптав веселі квіти", тут розуміється Ликера, котра обдурила Шевченка, і, власне, зрадила, і просто образила.)

Учитель. Через тринадцять днів буде написано поезію, позначеною літерою "Л" (пор. перша поезія — "Ликері", тепер тільки "Л").

Натяк прозорий, Ликері. Та поет уже не бажає, аби ця зрадниця приходила до нього навіть у сни. Більше того, він, її, здається, остерігається. (Учитель читає поезію напам'ять.)

Поставлю хату і кімнату,

Садок-райочок насаджу.

Посиджу я і походжу

В своїй маленькій благодаті.

Та в одині-самотині

В садочку буду спочивати.

Присняться діточки мені,

Веселая присниться мати,

Давнє — колишній та ясний

Присниться сон мені!.. і ти!..

Ні, я не буду спочивати,

Бо й ти приснишся. І в малий

Райочок мій спідтиха-тиха

Підкрадешся, наробиш лиха...

Запалиш рай мій самотний. Через 44 роки по смерті Шевченка, у Канів на Чернечу гору, до могили поета прибуде Ликера (Ликера Іванівна, вже 65 років) і в книзі записів, що лежатиме в хаті біля могили її колишнього нареченого, тремтячою рукою, плачучи, ковтаючи сльози, напише:

"13 травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Сьогодні мій день ангела. Подивись на мене, як я каюсь".

"Твоя люба, мій друже..." — Ликера пам'ятала, як Шевченко їй сорок чотири роки тому писав: "Моя ти любо, мій ти друже".

(Звучить мелодія пісні "Зоре моя вечірняя").

Учитель (на фоні наростаючої, життєстверджуючої музики). Поета не стало. Згасла свічка його життя. Але залишилось слово, яке не має обмежень у просторі, бо воно злітає все вище і вище, до вершин духу генія, де немає розбитих мрій, надій, розчарувань.

Домашнє завдання (для індивідуальної творчої роботи — за вибором):

1. Вивчити напам'ять рядки чи поезію інтимної лірики Шевченка (на вибір).

2. Засобами образотворчого мистецтва спробувати створити поетичний герб-символ інтимної лірики Шевченка. Які елементи будуть на ньому? Тополя, барвінок? Чи щось інше?

3. Підготувати усний роздум на тему "Моя ти любо! Усміхнись..." (за інтимною лірикою Шевченка).

Підсумки уроку.

— Чи знайшли ви ще один з ключів до розкриття таємниці творчості Шевченка, розглядаючи його інтимну лірику?

— Яким, на думку Шевченка, є жіночий ідеал?

— Чому і як він шукає виходу із самотності особистої і суспільної?

У повісті-феєрії В. Чемериса "Я любила Шевченка" є рядки, якими хочеться закінчити цей урок: "Життя — це полювання за щастям ... Хтось із французів сказав. Чи не Стендаль, бува? А втім... То, може, хоч вам пощастить? Спробуйте, якщо вполюєте його, — буду рада за вас. Бо з щастям все ж таки краще, як без нього... Бо щастя — це світло. Без нього — пітьма".

Loading...

 
 

Цікаве