WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Урок-мандрівка «Історія кобзарства в Україні» - Урок

Урок-мандрівка «Історія кобзарства в Україні» - Урок

1-й провідник. Запорозькі кобзарі виконували також місії посланців-вістунів та часто супроводжували козацьких послів. Найдавнішим кобзарем, який діяв у козацькому війську на Запорізькій Січі, був Антін Головатий (1744—1797). Ще малим хлопчиною потрапив він на Запорізьку Січ. Спершу був "молодиком при боку кошового", а згодом, швидко освоївши козацьку науку, навчився грати на бандурі та вибився в старшини. Про справи козацького товариства склав кілька пісень, які вдало виконував, співаючи під акомпанемент кобзи. Автор пісень "Ой Боже наш, Боже милостивий", "Ой годі нам журитися", які дійшли до наших днів.

1771 року обраний товариством військовим писарем у Самарську паланку. Враховуючи його дипломатичні здібності, козацьке товариство неодноразово посилало його "з паперами" в Петербург або Москву до цариці чи Потьомкіна.

Уже на схилі віку старий запорожець, порубаний у битвах та нездатний володіти шаблею, вбачав у кобзі засіб існування. З нею він розважав товариство, складав пісні та думи про історичні події та славні походи, очевидцем яких був сам.

2-й провідник. Відомим на Запоріжжі був і кобзар Данило Бандурка. На Січі він був хорошим бандуристом. Крім того, влітку косив у лугах сіно, випасав коней, охороняв козацьке майно та курені. Звичайно, брав активну участь у гайдамацьких бойових походах і не раз відзначався мужністю й відвагою.

3-й провідник. У літературних джерелах згадується також ім'я народного співця Грицька Кобзаря.

Якось у полон до турків потрапило 20 козаків, серед них був і Грицько. Його було призначено наглядачем над рештою полонених козаків. За спробу допомогти полоненим утекти, турки викололи йому очі. Будучи сліпим, Грицько усе ж "добрався у свій край і почав грати козацьких пісень, котрі про воїнство: як вони із полону тікали" [13].

(Виконуються уривки думи "Втеча трьох братів з городи Азова, з турецької неволі").

Із Запорізької Січі старі кобзарі-запорожці розходились по Україні і несли в народ слово правди про давні і недавні події, про народних героїв, про боротьбу народу з поневолювачами. Вони навчали кобзарського мистецтва молодих, передавали їм старі кобзарські традиції, виготовляли кобзи.

Учитель. Кобзарство стало душею й гордістю простого народу. Кожен куточок України мав своїх кобзарів і гордився ними. Побутувало кобзарство в основному в таких регіонах (показує на карті):

1) Гетьманщина (у XVII ст. вона називалась Військо

Запорозьке). Територія Гетьманської держави обіймала за Б. Хмельницького колишні воєводства Київське, Брацлавське й Чернігівське, частину Волинського, а також частину Білорусії (Чавський полк). Столицями Гетьманської держави свого часу були Чигирин, Батурин, Глухів.

2) Наддніпрянщина (Черкащина, Київщина, Полтавщина);

3) Слобожанщина (південно-східна частина Сумщини, Харківщина).

1-й провідник. Північна частина Гетьманщини (Сіверщину) (показує на карті) представлена такими співцями, як Григорій Любисток, Остап Вересай, Терентій Пархоменко, Андрій Шут, Андрій Бешко, Іван Романенко, Аврам Гребінь. (Показує портрети названих кобзарів).

Досить цікавою є біографія Григорія Любистка з Чернігівщини. У XVIII ст. при царських палатах організовувалися хорові та музичні капели, потрапляли туди й кобзарі.

Придворним кобзарем став незрячий Григорій Михайлович Любисток (родом із Прилук), якого забрали до царського палацу при наборі співаків та музикантів. Любисток прожив тут близько 20 років. Гарний голос, блискуча гра на кобзі зробили його одним з найкращих кобзарів того часу. Проте туга за батьківщиною змусила його тікати в Україну.

Цариця Єлизавета видавала один за одним укази про розшуки кобзаря та повернення його до царського палацу. Урешті-решт сліпця було затримано в Києво-Печерській лаврі і знову повернуто до цариці. На диво, Любисток не був покараний, а, навпаки, добре обдарований царицею: був пожалуваний дворянством, дістався рангу полковника.

Учитель. Із часом кобзарство стало однією з найдійовіших суспільних сил у здійсненні найзаповітніших мрій українців. Кобзарі брали активну участь в українських народно-визвольних рухах.

Перенесемось у буремні роки Коліївщини — великого народно-визвольного повстання селян Правобережної України в 1768 році проти польсько-шляхетського гніту. Почавшись у районі Чигирина (показує на карті), воно охопило спочатку південь Київщини (Черкаси, Смілу), а потім поширилось майже на всю Київщину і частково на Поділля. На чолі повстання стояв запорожець Максим Залізняк.

1-й учасник мандрівки. Зачекайте лишень! Про Коліївщину я читав у поемі Тараса Шевченка "Гайдамаки".

2-й учасник мандрівки. А ще є цікава книга Миколи Глухенького "Весняні води", вона теж присвячена цим історичним подіям. А гляньте, що то за гурт людей зібрався такий?

(Інсценізація уривка з поеми Т. Шевченка "Гайдамаки". Сидить кобзар, грає на кобзі. Навколо нього люди з колами й косами (типовою зброєю гайдамаків) слухають спів).

1-й провідник. Це повстанський табір гайдамаків і козаків поблизу Чигирина. Давайте послухаємо, про що співає кобзар.

Кобзар (співає, або звучить магнітофонний запис). Літа орел, літа сизий Попід небесами: Гуля Максим, гуля батько Степами-лісами.

Ой літа орел сизий,

А за ним орлята:

Гуля Максим, гуля батько,

А за ним хлоп'ята,

Сини його, діти...

Шануйтеся ж, вражі ляхи,

Скажені собаки:

Йде Залізняк

Чорним шляхом

За ним гайдамаки". Учитель. У буремний час Коліївщини залишили по собі добру пам'ять три кобзарі Черкащини — Василь Варченко, Прокіп Скряга та Михайло, Сокового зять.

2-й провідник. Діяльність цих кобзарів є яскравим прикладом служіння рідному народові. Після придушення Коліївщини польська шляхта вчинила нечувану криваву розправу над повстанцями.

Озвіріла шляхта скарала насмерть кобзарів Прокопа Скрягу з Остапова, Василя Варченка із Звенигородки і Михайла, Сокового зятя, з Шаржиполя. Народних співців знищили за те, що вони, як це засвідчує "Коденська книга", "гайдамакам на бандурах грали".

Про згаданих кобзарів у "Коденській книзі" записано: "Прокіп Скряга, бандурист з Остапова... Цей мусить бути обезголовлений (2 січня 1770 року)". В поіменному списку страчених сказано, що Прокіп Скряга разом з чотирма іншими повстанцями за гайдамацькі вчинки обезголовлений того ж дня, тобто 2 січня 1770 року.

Тут також говориться: "Михайло, Сокового зять, з села Шаржиполя. Вирок: цей заслуговує на смерть. 18 січня 1770 року".

Далі читаємо ще про одного кобзаря: Василь Варченко перейшов із Звенигородки в Козацьку Долину, звідки пішов з ватажком Ремезом і ходив з останнім у Водяники, Кобилячки та Попуринці та грав гайдамакам на бандурі. 26 січня 1770 року винесено вирок, за яким Варченка разом з іншими 22 гайдамаками скарано на смерть.

Вороги розуміли, яку значну роль у національно-визвольній боротьбі українського народу, зокрема проти шляхетської Польщі, відігравали кобзарі. Відомо, що польський уряд уживав найрішучиших заходів для того, щоб викоренити з ужитку українські народні думи та історичні пісні, особливо про гетьмана Богдана Хмельницького, а також знищити народних співців — кобзарів, вважаючи їхню діяльність надто шкідливою й небезпечною.

Учитель. Кінець XVIII ст. приніс із собою повне поневолення українського народу, а з ним і цілковий занепад старого кобзарства. Як відомо, тоді було скасовано Гетьманщину, знищено Запорізьку Січ, українських діячів ув'язнено, заслано до Сибіру та Північної Росії, а народ, разом із землею, на якій стільки пролив своєї крові, був поділений між тими, хто найбільше вислужився на його поневоленні.

Бідному невольникові-кріпакові було вже не до кобзи, і тому він покинув її, як покинув раніше шаблю та рушницю... Цю покинуту напризволяще кобзу підхопили каліки-співці, які й зберігали її аж до наших часів. Отже, з кінця XVIII ст. кобза стає інструментом убогих калік, що її допомогою випрошують собі милостиню. Серед цих сліпих кобзарів особливо відзначились такі, як Андрій Шут, Іван Крюковський, Федір Холодний, Архип Никоненко. Остап Вересай... Творчість їх припадає на XIX століття. Коротко ознайомимося із життєвим і творчим шляхом декількох із них. Переносимося на Чернігівщину XIX ст. (Показує на карті).

Loading...

 
 

Цікаве