WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Урок-мандрівка «Історія кобзарства в Україні» - Урок

Урок-мандрівка «Історія кобзарства в Україні» - Урок

Урок на тему:

Урок-мандрівка "Історія кобзарства в Україні"

Ознайомившись із кобзарями та лірниками як типами народних співців-музикантів [15], переходимо до вивчення історії кобзарства й особливостей покутування. На власному досвіді переконалися в тому, що найефективнішим типом уроку в такому разі буде урок-мандрівка в глибину століть, метою якого стане ознайомлення із історією кобзарства в Україні, з особливостями його побутування від найдавніших часів до початку XX століття. Розпочнемо його так.

(На стіні — карта України. На ній — фотопортрети кобзарів. Чутно переливи кобзи...)

Учитель. Який інструмент звучить, як зветься майстер, що видобуває з нього цю чарівну мелодію? (Учні відповідають, що звучить кобза і грає на ній кобзар). Так, це звучить кобза... Лине вона своєю думою-піснею до наших сердець через ціле тисячоліття... Духовно єднає нас із пращурами далекими нашими. Збирає на своєрідне віче душі всіх українців... Віче тисячолітньої культури нашої, історії... (Кобза змовкає).

— Пригадайте, що ви вже знаєте про кобзарів? — звертається до класу вчитель. (Учні відповідають, що кобзарі — це українські народні співці й музиканти, які виконують пісні й думи, супроводжуючи свій спів грою на кобзі). Сьогодні ж запрошую вас у мандрівку вглиб століть, аби дізнатися про становлення кобзарства — цього справді самобутнього виду народного мистецтва не лише в українській, а й світовій культурі.

Ми пройдемо історичними стежками кобзарства. А вони беруть початок свій у сивій давнині, в добі язичництва. Язичництво — це давня політеїстична релігія наших давніх предків, тобто вірування у багатьох богів, що передувала християнству. Служителі культу язичництва називалися жрецями (волхвами).

(Інсценізація: на битій дорозі гурт людей, у його оточенні сидить старий чоловік у білому довгому одязі з широкими рукавами, вишитому спереду уздовж усієї застібки, з широкою відлогою (капюшоном), — типовому одязі волхва. Старий чаклує, час від часу грає на гуслях.)

Учитель. Київська Русь, епоха язичництва. Отой незвичайний чоловік — волхв. Волхви — це жреці у Давній Русі, служителі язичницького культу. Їм приписувався вплив на сили природи, передбачення майбутнього. Волхви вперше згадуються в літопису 912 року у зв'язку з повідомленням про передбачення волхвом смерті київського князя Олега.

Саме волхви записували стародавні перекази, міфи, так звані кощюни. Кощюни близькі до байок. Вони виконувалися в супроводі музики — можливо, співалися або промовлялися речитативом, як кобзарські думи. Волхви у Давній Русі були також і скоморохами (скоморох — це музикант, який грав на різних інструментах). А тих, хто грав на щипкових (можливо, кобзоподібних) інструментах і під їх супровід виконував старовинні епічні твори (билини — старини), вважають прототипами кобзарів, бандуристів, лірників.

Жреці, волхви та співці-скоморохи шанувалися і князями, і народом. Із літописних згадок дізнаємося, що князі часто влаштовували "пир с гусльми", а для простого народу співці-скоморохи виконували обрядові пісні, зокрема русальні. Арабський учений і мандрівник Ал-Бекрі так описує русів: "У них є різні струнні та духові інструменти. Є у них духовий інструмент, довжина якого сягає більше двох ліктів, і струнний, на якому вісім струн. Внутрішня сторона його плоска, а не опукла". Можливо, це єдиний із подібних до кобзарських інструментів XI століття.

Першими талановитими співцями-музикантами були Мануйло, Боян і Митуса (Дмитро). Що ж розповідає про них історія?

1-й провідник. Мануйло — перший з відомих у літературних джерелах співців періоду Київської Русі. Згадується в літопису під 1137 роком як співець "гораздий", тобто визначний. Є відомості, що Мануйло прибув до Києва з Греції з двома товаришами. Був співаком у князя Мстислава, потім став Єпископом смоленським.

Учитель. Один із найвідоміших представників народних співців, які вважаються прототипами народних кобзарів, змальований у "Слові о полку Ігоревім". Це славний Боян. У цьому "соловию старого времені" можна вбачати вже реальну постать імпровізатора, гусляра. (Далі, щоб учні пригадали вже відоме їм про Бояна, ставимо такі запитання):

— Хто такий Боян?

— Що ви знаєте про нього зі "Слова о полку Ігоревім" чи з інших творів?

Так, Боян — давньоруський співець-дружинник 2-ї половини XI — початку XII століття, уславлений у "Слові о полку Ігоревім". Його ім'я виявлено також в одному з написів у Софійському соборі в Києві. Автор "Слова" називає Бояна "віщим співцем", "внуком Велеса" (давньоруського бога поезії, покровителя поетів), "соловієм давнього часу, який летить тропою Трояна", тобто шляхом пророчого, божественного натхнення. Зі "Слова" відома тематика творів Бояна: Боян оспівував князів, а також подвиги руських воїнів, осуджував лихі міжусобиці. Боянові послідовники — представники народного епосу княжої доби — продовжили розпочату ним патріотичну тему.

Ім'я Бояна стало прозивним. Його образ відтворено в художній літературі й мистецтві.

(Речитативне читання уривка із "Слова о полку Ігоревім", де згадується Боян).

Гей, Бояне, дивна ж твоя мова;

Раз як вовк мчиться вона степами,

То щебече, аж ходить діброва,

То зніметься і під небесами,

Як орел гордо, пишно буяє...

Гей, мистець був Боян над мистцями.

Як було давнину спогадає

І незгоди князів й коромоли,

То не стадо лебедів пускає

Свої хижі, бистрі соколи.

..................Не лебідя

То сокіл доганяє, ген в далі,

Лиш Боян свої пальці пускає,

Віщі пальці на струни, — щоб грали

Князям славу і честь повідали.

2-й провідник. Десь століттям пізніше (після Мануйла й Бояна) чарував співвітчизників своїм мистецтвом Митуса (Дмитро) — давньоруський співець у владики перемишлянського. Князь Данило Романович запрошував Митусу до себе в півчі, але той з гордості відмовився служити князеві.

Учитель. Отже, з усього вищесказаного можна зробити висновок, що духовне життя Київської Русі було високим, а один із головних складників цієї духовності становили музичне інструментальне виконавство й співоче мистецтво.

На жаль, після розпаду Київської Русі до XVII ст., збереглося дуже мало відомостей про кобзарів. Наприкінці XVII ст. спостерігається деякий занепад кобзарського мистецтва. Поступово кобзу витісняють більш удосконалені інструменти, які на Україну все частіше потрапляють із Заходу. Кобза в ці часи опиняється в руках народних музикантів, незрячих старців. Народні кобзарі-сліпці донесли кобзу, а також кобзарські думи і пісні разом із старовинними кобзарськими традиціями до наших днів. А ми тим часом продовжуємо мандрівку вглиб століть.

3-й провідник. Ось ми й на Запоріжжі. Існує думка, що кобзарський професіоналізм зародився на Запорізькій Січі [8]. До володінь Запорізької Січі входили території теперішньої Дніпропетровської, значна частина Запорізької і Кіровоградської, а також частково Херсонської і Донецької областей. Тут кобзарство було дуже поширеним і дуже шанувалося. (Демонструються репродукції картин С. Васильківського "Сліпий кобзар з хлопчиком-поводирем", віньєтки М. Самокиша "Козацький загін у поході" і "Група кобзарів, що співають на ярмарку", "Кобза, торбан та бутон".) (Див. журнал "Україна" за 1988 рік, № 12). Кобза була невід'ємною частиною козацького побуту. Козаки носили її разом зі списом і шаблею, не розлучалися з нею ні в курені, ні в походах, ні в бою. Кобза була розважливою "дружиною вірною" запорожців. (Звучить "Запорозький марш").

Була на Запорізькій Січі і своя своєрідна школа, де навчали грати на кобзі та інших народних інструментах. Після закінчення цієї школи кобзарі-бандуристи, вивчивши також одну-дві іноземні мови (польську, турецьку чи татарську), ставали розвідниками у козаків. Проникаючи у сусідні держави з кобзою, розвідували укріплення противників, місце перебування бранців.

Loading...

 
 

Цікаве