WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Мово рідна, слово рідне... (вечір) - Реферат

Мово рідна, слово рідне... (вечір) - Реферат

Літературний вечір на тему:

"Мово рідна, слово рідне..."

Звучать пісні про Україну (аудіозапис).

Учитель. Багато є таємниць у світі, і одна з найбільших — це мова.

З раннього дитинства і до глибокої старості людина невіддільно пов'язана з мовою, єдиним знаряддям, що вивищує людину над світом, робить її нездоланною в пошуках істини.

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.

Учень.

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б'ється-ожива,

Як їх почує!..

Знать, от Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди.

Учитель. Ми з вами одержали у спадок багату, розвинену, мелодійну мову. Нею можна висловити все: і найглибші думки, і найпотаємніші почуття.

Учень.

Мова наша, мова — Пісня стоголоса, Нею мріють весни, Нею плаче осінь, Нею марять зими. Нею кличе літо. В ній криваві рими Й сльози "Заповіту".

Учень.

Ти постаєш в ясній обнові,

Як пісня, линеш, рідне слово.

Ти наше диво калинове,

Кохана материнська мово.

Учитель. Українська мова не бідна, не вульгарна, не кривоуста. Вона має свою особливу музикальність.

Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує на хвилях народної пісні, переливається в душу нації, творить почуттєву нерозривність українського серця й української землі.

Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка і Чайковський, Барток і Стравінський користувалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це значить, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови.

Учень.

Ой, яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідкіля і як?

Є в ній ліс — лісок — лісочок, пуща, гай, діброва,

Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак!

І така ж розкішна і гнучка, як мрія,

Можна "звідкіля" і "звідки", можна і "звідкіль".

Є у ній хурделиця, віхола, завія,

Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль...

Учитель. Чимало фактів свідчать про багатство української мови. А найпереконливіше, як бачимо, — наші синоніми. Ось, наприклад, синонімічний ряд кольороназви "червоний": пурпурний, пурпуровий, багряний, багровий, шарлаховий, шарлатовий, буряковий, бурячковий, червіньковий, цегляний, іржавий, вишневий, малиновий, гранатовий, кров'яний, кривавий, кармінний, карміновий, маковий, огняний, огнистий, огнястий, кумачевий, рожевий, мигдалевий, бордовий, фрез, рубіновий, кармазиновий, калиновий, кораловий. Ці синонімічні назви уточнюють відтінки червоного кольору. А які соковиті українські прізвища! У кожному — характер людини, її вдача, зовнішність, її чесноти і вади: Білоус, Вернидуб, Рябокінь, Вітрук, Дармограй, Рибак, Забіяка, Байдик, Лисак, Закусило, Музика, Біленький, Одинак, Коваль, Торохтій, Рудик, Письменний, Їжакевич, Убийвовк, Ткач, Ґудзь, Швець, Сало, Тягнирядно, Фойда, Губа, Носань, Матюха, Нетуди-хата, Непийпиво, Неїжборщ, Пищик, Лопата, Горобець, Ворожбит, Завірюха, Криворучко. Такі ж давні промовисті прізвища були і в наших письменників-класиків Григорія Сковороди, Григорія Квітки, Пантелеймона Куліша, Миколи Вороного, Михайла Коцюбинського, Григорія Стрільця, Івана Кочерги, Павла Губенка, Олеся Гончара, Михайла Стельмаха, братів Тютюнників, Івана Світличного.

Такі прізвища мають і сьогодні відомі майстри пера — Павло Мовчан, Антоніна Листопад, Іван Драч, Павло Загребельний, Василь Голобородько, Борис Олійник, подружжя Калинців, Павло Глазовий.

А які незвичайні порівняння витворили українці! Як без рук — бути безпорадним. Як вареник у маслі — добре жити. Як віл — про працьовиту людину. Як голка в сіні — загубити щось. Як гриби після дощу — у великій кількості. Як з води — таланить. Як з хреста знятий — кволий, знесилений. Як кіт наплакав — мало. Як ножем відрізати — категорично. Як Пилип з конопель — зненацька.

Учень.

В рідній мові своїй

Мусиш вивчити кожне слівце,

Доглядати його,

Як старий садівник деревце.

Щоб ніякий хробак

Не точив його ніжні листки,

Щоб у чисті слова

Не в'їдалися зло остюки.

Учитель. Основоположником української літературної мови є наш пророк і вчитель Т.Г. Шевченко. Для Кобзаря мова була материнською піснею і молитвою над колискою, величчю неба, ревом Дніпра, відчаєм покритки, жертовною любов'ю матері, мужнім покликом до боротьби за свободу, незалежність.

Звучить пісня "Українська мова" (слова В. Самійленка).

Учитель. Однак наша мова, як і взагалі кожна мова, легко, без зусиль, сама до рук не дається. Мови потрібно вчитися. Наполегливо, щоденно, з радістю.

Учень.

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову.

Чистіша від сльози

Вона хай буде.

Пильно й ненастанно

Політь бур'ян.

Учитель. Ми неправильно вимовляємо звуки, неправильно наголошуємо слова. Вживаємо слово, часто не знаючи його значення. Стилістично неоковирно будуємо речення. Наша мова стала убогою, примітивною. Та й не мова це — а суржик. Або — сленг (жаргон). Найстрашніше, коли той сленг прописався серед молоді.

Супермодна дівчина (до залу). О! Які у нас гьорли і крутелики! Хоч усіх у тачку і на бродвей! Я чисто конкретно, без понтов (принюхується). Але діла у вас, баклажани, емемем. Ви що, поїхали, такий смел! Колгосп! Кайфуєте? Одчиніть амбразуру. Заколдрить? Будь спок. Розлили тут чорнило чи кисляк. Це ж вам не бухенвальд. Зараз припливе тічерка, виставить шнобель, все унюхає і зробить вам Камбоджу. Ну-ну, ти, Вася, не грузи мене, що ти зробиш? Будь кентом, що, не врубався? Заникав десь шампунь, дай-но і мені буснути! О! Єс! А ти, фраєр, злиняй! Олрайт!

Учитель. Кажуть, що сленг дозволяє одній людині швидко ввійти в колектив ровесників, завоювати авторитет, інший — яскраво самовиразитись або просто отримати емоційну розрядку.

Можливо, і так. Але я знаю, що сленг відділяє нас від рідної мови, виховує в нас почуття зверхності до неї, скептичності, що стосується мовних проблем. Приймаючи сленг як норму спілкування, чи не заявляємо ми насамперед про свої лінощі, про свою, вибачте, розумову неспроможність.

Просто нашестя саранчі — оті англомовні слова. Наче греблю прорвало: консенсус, ток-шоу, брифінг, саміт, хіт-парад, маркетинг, ф'ючерс, ексклюзив, трилер, принтер, саунд-парк, файл, риелтейр... Уже не кажучи про якісь там супермаркети чи шопи. Куди не кинь — з повними кейсами ваучерів і пейджерів огинаються по презентаціях, інаугураціях і фуршетах різні брокери з дилерами, менеджери та кутюр'є. Вже приїхали чи ще далі буде?

Французи встановили жорсткі обмеження на вживання у рідній мові іншомовних слів. Приклад, гідний наслідування.

Якби наш бізнесмен, котрий ганяється за красивим імпортним слівцем, хоч раз сплатив добрячий штраф за зневажання української мови, він, певне, або кинувся б до підручника граматики за 5 клас, або... — постарався б знайти працівника, який досконало володіє мовою.

Звучить пісня "Українська мова" (слова Б. Стельмаха).

Учитель. Мова — душа народу. Як же так сталося, що ми збайдужіли до своєї душі?

Розкажу бувальщину. Десятирічний американський хлопчик українського походження вперше подорожує Європою зі своїм татом. Після кількох днів перебування в Києві він запитує: "Тату, чому, коли ми були в Парижі, всі французи говорили французькою, коли ми були в Кракові, всі поляки говорили польською, а тут, у Києві, більшість українців говорять російською?

А чи взагалі розмовляють українською мовою українські юнаки і дівчата?

Розмовляють, але...

У сучасної молоді знання української мови найчастіше обмежується українськими жартами, простеньким віршиком зі шкільних часів; парою цитат з пісень Ірини Білик чи "Воплів Водоплясова" та анекдотами "про хохла".

Для багатьох в Україні українська мова, на жаль, стала іноземною. Від 1959 до 1989 року українці мали право звільняти своїх дітей від вивчення рідної мови. І мільйони батьків скористалися цим правом. Ганебно, але факт. У 1989 році 5 мільйонів українців відмовилися від рідної мови. А скільки їх сьогодні? 10? 15 мільйонів?

Учень.

Спонукав наш імперський Прокруст

До невірності рідному слову.

В українця зринає із вуст:

"Я, ты знаешь, забыл свою мову".

Як цього зрозуміть молодця,

Що не здатен свого розкумекать,

Коли навіть заблудла вівця

Не забуде посвоєму мекать?

Нашу мову в час горя-біди,

Не одної тяжкої навали

Не на те рятували діди,

Щоб онуки її забували.

Учитель. Справді, чому українці все ж таки говорять і ще довго говоритимуть російською?

Loading...

 
 

Цікаве