WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Від коріння – до крони…продовження традицій українського професійного театру у XX столітті - Урок

Від коріння – до крони…продовження традицій українського професійного театру у XX столітті - Урок

Літературна дискусія 1925-1928 років і ліквідація ВАПЛІТЕ, яка давала широке право своїм членам виражати національні прагнення, завдали великої школи подальшому розвиткові української драматургії.

1933 рік — рік горезвісного голодомору на Україні, масове винищення української інтелігенції. Це вигнання з "Березоля" Леся Курбаса, що означало розгром самого театру.

Учень. Ще у 1926 році театр "Березіль" було переведено до Харкова. Але, на жаль, Лесь Курбас працював у ньому художнім керівником і режисером лише до 1933 року. Протягом усього його творчого життя пліч-о-пліч з ним були його дружина Валентина Миколаївна Чистякова, народна артистка УРСР і УзРСР і мама, Ванда Адольфівна.

Будучи звільненим із театру "Березіль" за прем'єру уже згаданої "Маклени Граси", Лесь Курбас виїжджає до Москви до своїх однодумців. Це відбулося вранці, 6 жовтня 1933 року. Знайшлись у столиці люди, які старались допомогти самовідданому режисеру. Ними були: художній керівник Державного єврейського театру С.М. Міхоелс (убитий через 15 років за наказом Сталіна в Мінську), а також директор і художній керівник Малого театру С.І. Амаглобелі, — також у наслідку репресований, розстріляний. Міхоелс допоміг Курбасу навіть одержати прописку в Москві. Курбас підтримував зв'язки тільки з дружиною Валентиною Миколаївною Чистяковою і матір'ю. Вони мріяли зустріти новий 1934 рік, який ось-ось наближався, — дружина і маяти уже збирались з Харкова виїхати до нього в Москву. Але 25 грудня 1933 року Лесь Курбас був заарештований без ордера на арешт, без санкції прокурора.

Учитель. На вокзалі його перестріла команда здорованів у шкірянках. Чорне авто доставило на

Луб'янку, де на першому ж допиті Курбаса зарахували до "провідників" українського націоналізму в театрі "Березіль". Відлік строку у 5 років розпочався цього зловісного грудневого дня. Справа № 757/56474 шита, як кажуть, білими нитками. Через 15 днів Курбасові надійшло звинувачення, із якого довідався, що є "учасником контрреволюційної військової організації". Лесь Курбас із здивуванням дізнався, що особисто очолював групу цієї організації у "Березолі". Знаючи про беззаконня, заявив слідчому: "Свою невинність довести не зумію". Але він почав відстоювати понівечену гідність. Чекісти вчинили підлоту — знайшли якихось Ткачука, Дацьківа та Гирляка, котрі дали показання, що одержували відповідні завдання від Курбаса, бо він, будучи режисером у "Березолі", також був і керівником осередку Української військової організації. "Він став першим серед українських націоналістів після загибелі Хвильового", — писалося у "свідченнях" тих запроданців. Тут же вони обмовили Остапа Вишню, Мар'яна Крушельницького, Валентину Чистякову. За заздалегідь складеним сценарієм слідчих ДПУ (Державного політичного управління) група Українська військова організація з "Березоля" на чолі з "терористом" Курбасом назмагалася "вбити" Постишева, Косіора та Балицького, котрі періодично відвідували столичний театр і виступали зі сцени.

Керівники ДПУ відправили Курбаса етапом до Харкова з наказом на місці завершити справу театрального режисера. Це було на початку березня 1934 року.

Ось так розправились чекісти з невинною людиною. Судовою трійкою при колегії ДПУ від 9 квітня 1934 року О.С. Курбаса засуджено до ув'язнення на 5 років у виправно-трудових таборах (ВТТ). Олександру Степановичу пролягла дорога на Соловки. Перечитуючи виписку із протоколу № 31 засідання Особливої Трійки Управління НКВС від 9 жовтня 1937 року О.С. Курбасу прийнято вирок — розстріляти.

Ухвалою цієї Особливої Трійки Управління НКВС вирок виконано 3 листопада 1937 року напередодні 20-річчя Жовтневої революції. За свідченням очевидця уже згадуваного артиста театру "Березіль" Й.Й. Гірняка, його все життя мучила картина: роздягнених догола Леся Курбаса і Миколу Куліша вивезли на баржі, розстріляли і викинули у Біле море...

Ось так за фактом лише одного О.С. Курбаса повстає апогей кривавої оргії єжовщини, коли за наказом "залізного наркома", улюбленця Сталіна, восени 1937 року до всіх таборів велетенського архіпелагу ГУЛАГ вилетіли Особливі трійки для "розчищення занадто великих скупчень "ворогів народу", введення жорстокішого режиму утримання в'язнів. На Соловках табір взагалі "закрили, монастир перетворили на в'язницю. Тож "зайвих мешканців острова сортували як тварин: фізично найміцніших переправляли на тяжкі роботи в інші табори, а слабших — косили з кулеметів над величезними ямами або вивозили в море баржами, які ніколи не поверталися до берегів...

Про це ще будуть написані пекучі сторінки історії українського народу, зокрема, його цвіту — інтелігенції, генофонду нації. Ось так було безжально знищено Леся Курбаса, Миколу Зерова, Григорія Епіка, Валер'яна Поліщука, Валер'яна Підмогильного, Миколу Куліша...

Завдяки клопотанням дружини Олександра Степановича Харківським обласним судом від 19 квітня 1957 року скасовано постанову Судово трійки при Колегії ДПУ від 9 квітня 1934 року й справу Курбаса Олександра Степановича припинено за недоказовістю складу злочину. Це рішення прийнято на осинові постанови Військового Трибуналу Північного військового округу від 31 січня 1957 року, в якому зазначено, що справу О.С. Курбаса надалі в кримінальному порядку припинено за відсутністю складу злочину.

Людину стратили в системі ГУЛАГУ за фальсифікованою з початку і до кінця справою. Сьогодні Україні повертається чесне ім'я талановитого режисера, фундатора українського професіонального театру О.С. Курбаса. Нинішні колеги, громадськість України сприяє цьому. У лютому 1994 року на Харківщині відбулося театральне свято-фестиваль "Інтер-березіль", на якому були присутні представники Німеччини, Іспанії, Угорщини, Австрії, Франції, країн Прибалтики, Росії, Польщі, Ізраїлю.

Український драматичний театр ім. Шевченка в Харкові, який перейменований із театру "Березіль", фасад приміщення прикрашає меморіальна дошка; у січні 193 року в Інституті культури відбулися республіканські Курбасівські читання.

На 13-му міському кладовищі в Харкові створюється меморіальний комплекс Курбаса. Тут похована дружина славнозвісного режисера, у січні 1993 року відбулося перезахоронення праху матері Олександра Степановича з 2-го кладовища на 13-е. Могили митця немає, то із Соловецьких островів до Харкова доставлена земля, що символізує прах Леся Курбаса.

Учень. Справою всього свого життя вважав Лесь Курбас театр. Наші сучасні театри, які увінчали себе світовою славою, — це Київські театри імені

Франка та Лесі Українки, Львівський театр імені Марії Заньковецької, Закарпатський обласний музично-драматичний театр та ряд інших театрів нашої країни з гідністю продовжують справу, розпочату Лесем Курбасом на зорі ХХ століття.

Учитель. Сьогодні наш театр, попри окремі успіхи, перебуває у становищі доволі скрутному, про що найперше свідчать напівпорожні зали. Одинак, маючи найменшу можливість, дуже б хотілося, щоб ви підійшли до театральних кас, купили квитки і завітали до театральних залів. Повірте, від спілкування з мистецтвом ви одержите тільки радість, насолоду, задоволення.

III. Заключне слово вчителя. На початку уроку ми говорили про театральне дерево. Дерево життя, роду, дерево людської пам'яті. Це дерево (вчитель показує на малюнок) супроводжує стежка пам'яті, встелена національним оберегом — вишиваним рушником. На цій стежці пам'яті — книги драматургів, імена яких були незаслужено викреслені з літератури, а згодом забуті. Однак ця стежка пам'яті, як і те могутнє дерево незабутня. Різнобарв'я кольорів на рушникові переплетені, наче людські долі. Не блякнуть вони, не меркнуть. Милує око узор на рушникові і так само хвилюють читача і глядача безсмертні твори українських драматургів.

Найкращою даниною пам'яті Лесю Курбасу є продовження його традицій, живим пам'ятником йому є постановки п'єс.

А зараз я запрошую вас поспілкуватися з героями п'єси "Мина Мазайло" Миколи Куліша, уривок з якої виконують учні.

Ця п'єса була актуальною своєю тематикою у далекі 30-і роки. Але, на жаль, не втрачена її актуальність і зараз. Як не прикро, але особливо тепер чимало зустрічається людей, які плазують перед усім російським, принижуючи національну гідність українців. У творі саркастично засуджено, висміяно ницість, духовне убозтво, нехтування власним українським.

Література:

1. Трагедійна доля митця: [Лесь Курбас] // Україна. — 1991. — №№ 11-12. — С. 15-17.

2. Танюк Лесь. Талан і талант Леся Курбаса // Наука і суспільство. — 1989. — № 5. — С. 16-20.

3. Суровцова Н.В. Лесь Курбас [Спогади про режисера] // Слово і час. — 1990. — № 5. — С. 59-64.

4. Журнал "Театр". — 1992. — № 4.

5. Український театр. — 1993. — № 1.

6. Культура й життя. — 1993. — № 3.

7. Смолич Ю. Щоб, відштовхнувшися, простувати далі: [Про театр режисера Леся Курбаса] // Вітчизна. — 1987. — № 1. — С. 190-197.

8. Черкашин Ф. Лесь Курбас. До 100-річчя з дня народження [режисера] // Прапор. — 1987. — № 3. — С. 178-181.

9. Давидов Б. З Курбасової скарбниці: [До 100-річчя від дня народження українського режисера Леся Курбаса] // Вітчизна. — 1986. — № 5. — С. 191-194.

Loading...

 
 

Цікаве