WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Від коріння – до крони…продовження традицій українського професійного театру у XX столітті - Урок

Від коріння – до крони…продовження традицій українського професійного театру у XX столітті - Урок

Урок позакласного читання

Від коріння – до крони...продовження традицій українського професійного театру у XX столітті

Мета уроку: розкрити учням традиції, які успадкував український професійний театр у XX столітті від класичного, роль Леся Курбаса у його створенні; виховувати учнів на прикладах полум'яного життя талановитого режисера в дусі патріотизму, вмінню протистояти негараздам, труднощам, мужньо їх переборювати; до кінця свого життя залишатися відданим своїй Вітчизні, народу.

Обладнання: малюнок портрета Леся Курбаса, символічне театральне дерево, стежка пам'яті, устелена одвічним національним оберегом — вишиваним рушником, оздоблена вінком з барвінку й калини, на ній твори Леся Курбаса "Березіль", Івана Дністровського "Яблуневий полон", Спиридона Черкасенка, 2-томник Миколи Куліша, портрет драматурга.

Тип уроку: урок-лекція.

Хід уроку І. Вступне слово вчителя.

Осінь... Така чудова пора року. Хазяйнує Жовтень скрізь, де не глянь. Заграла вона золотистими кольорами. Але осінь приходить до нас ще з початком нових осінніх театральних сезонів. Нам, глядачам початку XXI століття, навіть і на думку не спадає задуматись над тим, який важкий, нерідко тернистий шлях пройшов український професійний театр. Уявляючи його могутнім деревом і простежуючи його зародження й розвиток, ми навіть не задумуємось, що його коріння сягають у глибину XIX століття. З глибоких надр землі п'є соки це дерево, його могутня крона.

А зараз я запрошую вас до співпраці зі мною.

— Хто стояв біля витоків українського професійного театру?

(Перші, найглибші його корені, проростаючи у XIX ст., сягають творчості Т.Г. Шевченка, а саме звідси починає брати силу це дерево. Його збагачують своїми неповторними творами М.П. Старицький, М.Л. Кропивницький, І.К. Карпенко-Карий. А далі їхні традиції підхопили й продовжили І.Я. Франко, Леся Українка...).

Пошукова робота. Розповідь учнів про створення українського професійного театру.

Початок XX ст. ознаменував собою початок бурхливого творчого процесу. Новий зміст творів гармоніював із широким використанням традицій національної й світової літератури. У драматургії продовжували активно працювати С. Васильченко, В. Винниченко, С. Черкасенко, Л. Яновська, І. Дністровський, М. Куліш.

II. Розповідь про величну особистість Леся Курбаса.

Учитель. А на сцені уже славилось ім'я основоположника, фундатора нового українського професійного театру, талановитого режисера Олександра Степановича Курбаса, любовно названого друзями Лесем Курбасом.

Забуті імена

Відкриваю для себе

Нові імена.

І глибинні думки,

І душевні висоти...

Скільки років ховала

Їх прірва страшна,

Що хотіла наш дух,

Нашу суть побороти.

Скільки їх, що приходять

З далекої тьми, —

Хоче серце усіх

Поіменно назвати...

І на болях своїх

Знову пишемо ми

Імена, імена...

І вкорочені дати.

Вадим Крищенко

Непоправної втрати зазнали драматургія й театр через численні заборони на імена і твори, фізичне знищення митців. Адже з літературного і культурного процесу повністю або майже повністю й надовго було викреслено імена В. Винниченка, Л. Старицької-Черняхівської, М. Ірчана, І. Дністровського, М. Куліша, а також Леся Курбаса. Ми їх сьогодні називаємо "білі плями в історії красного письменства". Це аж ніяк не загублені, забуті імена, це чорні сліди пожеж, свідомого винищення української культури, її найкращого цвіту — інтелігенції, генофонду нації. Це криваві сторінки історії нашої Вітчизни, її біль, невідрадна туга, скорбота.

Уширь і ввись розростається крона уявного театрального дерева, буйно зеленіють гілля уже зараз, у 20-х роках ХХ століття саме завдяки кумиру, кому не байдуже українське мистецтво. Майстру з великої літери, кий велично піднімається на цьому дереві — Олександру Степановичу Курбасу.

Учень. Народився О.С. Курбас 25 лютого 1887 року у місті Самборі Львівської області у сім'ї акторів. З 1893 року навчався у гімназії, потім — у Віденському та Львівському університетах на історико-філологічному факультетах. Був призваний на військову службу. У 1910 році вступив до Гуцульського театру у Галичині, яким керував Ігнат Хоткевич. До літа 1917 року заснував "Молодий театр", у якому працював до 1919 року, потім — у Драматичному театрі. У березні 1922 року заснував театр "Березіль". У 1926 році його з Києва було переведено до Харкова. Художнім керівником та режисером "Березолю" працював до 1933 року. 5 жовтня 1933 року з роботи в "Березолі" був звільнений Наркоматом освіти УРСР за націоналістичну діяльність. Вранці, 6 жовтня 1933 року, змушений був поїхати до Москви, де друзі влаштували його працювати у Єврейському та Малому театрах. 25 грудня 1933 року тут, у Москві, заарештований. 3 листопада 1937 року — розстріляний. 1957 року постановою Військового Трибуналу Північного військового округу посмертно реабілітований.

Учитель. Скупі рядки Леся Курбаса. Вони вміщені у копіях протоколу допиту від 17 січня 1934 року, а ще й копіях скарги дружини Валентини Миколаївни Чистякової Генеральному прокуророві Радянського Союзу Руденкові у 1955 році, у якій вона просить розглянути справу її чоловіка по реабілітації. На думку Леся Курбаса, "кожна епоха, кожен народ має такий театр, на який заслуговує". Саме тоді, у перші так звані післяреволюційні роки, надзвичайно самобутнім мистецьким явищем в Україні стає "Молодий театр", якого створи Лесь Курбас, коли пішов із театру Миколи Садовського навесні 1917 року. Він став символом нового відродження не лише театрального, а й усього культурного життя в Україні. Збагачуючись перлинами європейської культури "Молодий театр" зблизив українського глядача зі світовими сюжетами і найновішою європейською драмою. Одинак, враховуючи складну політичну ситуацію в Україні, репертуар театру не в усьому міг задовольнити запити глядачів. Потрібен був новий репертуар, якого бракувало. Тому, на початку 20-х років широкого розповсюдження набула практика використання кращих літературних творів минулого. Українська драматургія у ці важкі часи прагне продовжити кращі класичні традиції. Насичені цікавим фактичним матеріалом з історії нашого народу, певний інтерес становлять п'єси відомого українського вченого-історика й письменника М.С. Грушевського "Ярослав Осмомисл" і "Хмельницький у Переяславі".

Ряд драматичних творів, що стали цінним внеском у розвиток української драматургії, написав відомий поет і повістяр-новеліст С.В. Васильченко. Його п'єси "Чарівниця", "На перші гулі", "Зіля-королевич", написані до 1917 року, а також "Не співайте півні, не вменшайте ночі", "Куди вітер віє" (1919 р.) були поставлені на сценах багатьох професійних театрів.

Сформована на кращих традиціях класичної драматургії, новим художніми барвами заграла творчість Л. Старицької-Черняхівської, М.С. Гру-шевського, Г. Хоткевича, В. Пачовського, В. Винниченка.

Учень. 20-і роки — це період зародження і формування нових тенденцій у театрі, пов'язаних передусім з діяльністю Леся Курбаса — одного із зодчих українського професійного театру, на ім'я й спадщину якого у свій час було накладено своєрідне "табу".

Важливу роль у поєднанні революційної дійсності із загальним процесом народження молодого мистецтва й літератури відіграв театр "Березіль", створений Лесем Курбасом у березні 1922 року. Народившись і розквітнувши на хвилі національного відродження, театр узяв собі назву "Березіль" — тобто березень, перший місяць весни, ставши "за справжню весну післяреволюційного українського театру, символом пробудження до нового життя".

"Березіль", власне, був не театром, а цілим мистецьким закладом, що провадив значну культурно-громадську роботу, організувавши свої творчі майстерні на периферії у м. Борисполі, Білій Церкві та три в Києві. Твори, які потрапляли до репертуару "Березоля", перш ніж побачити світ, зазнавали великих змін. Єдиним драматургом, п'єси якого забороняв "переробляти" Лесь Курбас, був Микола Гурович Куліш.

Учитель. Шалений час уже розчиняв навстіж двері, зло упевнено підводило голову. Справжній геноцид українського народу і його духовності розпочався після призначення у нашу республіку генеральним секретарем ЦК КП(б) України Лазара Мойсейовича Кагановича (з 1924 по 1928 роки). Будучи головою Центральної комісії з перевірки партійних лав, керував чисткою партії, що відбулася у 1933-1934 роках.

Не знав, не гадав Олександр Степанович, що поставлений спектакль "Народний Малахій" М.Г. Куліша все ж таки вийшов політичною катастрофою для театру. Проживши на сцені всього два місяці, спектакль був заборонений з політичним тавром українського буржуазного націоналізму. А прем'єра "Маклени Граси" М.Г. Куліша восени 1933 року стала трагічно фатальною для автора, режисера Леся Курбаса, актора Й. Гірняка. Усі троє були заарештовані й без суду репресовані. Виставу зіграли всього 5-6 разів. П'єса й вистава були заборонені, а Лесь Курбас звільнений з театру. Це зроблено з ним, талановитим режисером із світовим іменем, високо ерудованою, широко освіченою людиною, знання якої охоплювали науку, філософію, мистецтво. Ще навчаючись у гімназії та університетах, Лесь Курбас вивчив російську, німецьку, польську, французьку, латинську мови а самостійно ще вивчив англійську, норвезьку, іспанську та італійську мови. Це саме йому ще у 1925 році присуджено звання Народного артиста УРСР одному з перших на Україні. П'єса "Народний Малахій" була написана М. Кулішем і поставлена О. Курбасом у період гострої боротьби, що розгорнулася на той час на літературному фронті навколо ВАПЛІТЕ ("Вільної академії пролетарської літератури"), до складу якого входили Микола Куліш, Микола Хвильовий, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Іван Дніпровський, Олександр Довженко, погляди яких поділяв і керівник "Березоля".

Учень. Тривожним і драматичним виявився в Україні кінець 20-х — початок 30-х років. У кінці квітня 1925 року розпочалася так звана літературна дискусія, яка продовжувалася до 1928 року включно. Її відкрив своїми гострими статтями Ми-кола Хвильовий. Особливого розголосу набула стаття "Україна чи Малоросія?". З літературної дискусія переросла в політичну. Офіційні особи кінця двадцятих-тридцятих років, вихопивши кілька цитат із "Україна чи Малоросія?" нарекли і не тільки націоналістичною, а й злочинною. Насправді ж звинувачення здебільшого були безпідставними. З окремими твердженнями, висловленими у статтях Хвильового, можна дискутувати, сперечатися, переконувати, навіть не погоджуватися, але не навішувати на чесних і відданих народові письменників облудних політичних ярликів, що було притаманно тодішньому керівництву, не компетентному в тонкощах професійної літературної майстерності. Саме так і сталося з Миколою Хвильовим та його однодумцями. Зрозуміло, це не могло не позначитися негативно на розвиткові української літератури.

Loading...

 
 

Цікаве