WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Сценарій театралізованого свята - Сценарій

Сценарій театралізованого свята - Сценарій

Сценарій театралізованого свята

Перед авансценою розміщені дві бутафорські сторожові вежі, біля яких стоять на варті по декілька козаків. В глибині сцени висять козацькі прапори. Тут же знаходяться литаври.

Звучить фонограма запорозького маршу. Через зал йде до сцени з бандурою, полотняною торбою старий кобзар. Зупиняється біля козаків.

1-й козак. Кобзар, кобзар!

2-й козак. Просимо, старче божий, до гурту.

3-й козак. Звідкіля йдеш? Кобзар. З рідного краю!

4-й козак. А що там чували? Кобзар. А ось послухайте. (Сідає і співає пісню).

Ой з-за Чорного моря, з-за лиману,

Знялася чорная хмара;

То не хмара знялася, то галич погана,

То вовків-сіроманців отара.

А за хижим птаством

Налинули з гиком татари:

Край сплюндрували, худобу забрали,

Жінок і дівчат у ясир погнали.

Палають церкви божі і хутори, й хати —

Нема кому нас рятувати!

Зглянься ти хоч, Пречистая Мати.

Не дай нам вкінець погибати!

(Звертається до козаків).

Сини мої любі, дітки мої милі,

Орли сизокрилі!

З клекотом дужим злітайтесь одважні, веселі

Від ворога захищати наші оселі!

(Козаки-довбуши б'ють у литаври).

1-й козак. Гримлять литаври, стяги пламеніють,

Ген високо сонце осяває путь.

2-й козак. А попід горою, яром долиною

Козаченьки славні у похід ідуть.

З піснею "За світ встали козаченьки" через зал (або з-за куліс) на сцену виходить гурт козаків з шаблями, пістолями, рушницями та іншою козацькою зброєю.

1-й козак. А ось і сам Тарас Бульба з синами.

2-й козак. Та з козаками-орлами.

3-й козак. Розумне слово кажи, пане отамане! Тобі слово і синам твоїм.

Т.Бульба. Я вас вітаю не за повагу до мене, хоча й за те буде дяка до смерті, але тепер не такий час, щоб вважати на себе, перед нами тяжка хвилина....

4-й козак. Гаразд, гаразд, батьку отамане, раді слухати.

Т.Бульба. Колись-то, чували ви, наша земля красувалась і пишалась усім людям на диво. Знали нас і по Царградах, і в Яссах, і по Краковах; були в нас свої православні князі, а не недовірки. Та ба! Все пропало, все зруйнували бусурмани та католики; тут-то на поміч і родині, і вірі з'явилось наше товариство велике, і нема святішої ври, як наша, братове-панове... Хай лихо тяжке посипа нашу неньку, хай і в середині заводиться тля, та не вдасться вороженькам, не вдасться: товариство наше козацьке на сторожі стане рідному краєві. І коли на те піде, що треба буде вмирати, — то ніхто так не здолає вмерти, як ми!

Всі. Ніхто, ніхто!

5-й козак. Правда, батьку, спасибі, за слово!

6-й козак.

Нумо, хлопці, повстаньмо,

Годі катам на поруги

Себе віддавати!

Бо соромно на світ ясний,

На тих людей безпритульних,

Що нема де діться...

7-й козак.

Нумо, хлопці, хто рушницю,

Хто пістоль, хто вила...

Не бійтеся, люди, смерті —

Душа не загине!

За ,таке велике діло —

Уперед ми сміло.

Всі. За Січ! За край рідний! За всіх християн! За віру!

Козаки виконують пісню "Гей на горі,-там женці жнуть" або звучить фонограма цієї пісні і козаки покидають сцену. Кобзар залишається на авансцені, біля однієї з сторожових веж. Світло на сцені напівтемне. Промінь світла висвічує Кобзаря.

Кобзар. Зажурилась Україна, ніде ся подіти,

Витоптала орда і кіньми дрібненькії діти,

Ой дрібненькі витоптала, а більших забрала,

Назад руки пов'язала, під хана погнала.

(Грає на бандурі й співає).

Що на Чорному морі, на камені біленькому,

Там стояла темниця кам'яная,

Що у тій то темниці пробувало сімсот козаків,

Бідних невольників.

То вже тридцять літ у неволі пробувають,

Божого світу, сонця праведного в вічі собі не видають.

Там дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка, приходжає,

Словами промовляє.

На сцену виходить Маруся Богуславка, промінь світла гасне.

М.Богуславка.

Як обридла ця золота тюрма!

Ні щирості, ні чесної людини,

Ні вільних дум, нічого...

Шість літ, як день, минуло, уплило

В якомусь сні химернім, в п'янім чаді,

Які мене зненацька огорнули...

Там, справді нуд, журбу забути треба:

Я коренем в турецькій вже землі.

Кохання тут, і найлюбіша втіха,

І ласощі, роскоші, і пиха...

А там у млі за темно-синім морем,

За килимом степів... там вже нема

Ні батенька, ні неньки, ані брата, —

Там тільки люд коханий та церкви,

Та дорога, співуча рідна мова,

Та... Ох, нехай усе те буде сном

В моїй душі, розкішним сном, яскравим

І мрією моїх дівочих літ!

Так, так!

Розвійсь ти маревом, минуле, —

Не вернешся...

з теперішнім тра жить....

Час і пора туркенею ставати...

Прощай, прощай! (Замислюється).

Тихо звучить мелодія східного танцю. На сцені з'являється Гірей, підходить до Марусі.

Гірей. А ти, моя зоря, щаслива?

Маруся. Я? Коли тебе я бачу

І голубят пестую, — все тоді

Втишається — і спогади, і болі...

Гірей. Тільки тоді? (Зітха).

Я радий і за це.

Але скажи, моя райська утіхо,

Чого до нас душею не лежиш

І серденьком цураєшся? І досі

Минулого не хочеш ти забуть?..

Маруся. О, не питай...

Мій батько вмер...

І ненька, певно теж:

Без донечки не жити їй, я знаю, —

Невольництва мого їй не знести...

Гірей. Невольництва?!

Маруся. Для неї все ж я бранка,

Єдиний брат... та, певне й той...

Гірей. А я?

Невже моє кохання невгасиме

Не замістить і на краплину рід?

Маруся. Та пак одне,

а то щось інше, друге...

Щаслива я з тобою і дітьми...

Гірей. Яка ж тобі неволя?

Маруся. Що ж, мій орле,

У примхах тут я вільна;

в мурах цих,

Як пташка, я у клітці, на припоні...

Тривай! Тебе не маю я корить,

Бо сам ти раб своїх тяжких звичаїв;

У вас жінки рабині, а у нас

Вони в правах

з козацтвом майже рівні;

У нас жона, чи матір, чи сестра, —

По всіх світах гуляє, ходить вільно

На бесідах з юнацтвом, на ральцях,

На весіллях,

на радах навіть часом...

А у сім'ї — то мати голова...

Гірей. У нас того коран не дозволяє.

Маруся. Бо й ви самі нас

маєте за цяць.

Захованих для тіхи потайної, —

Не за людей...

Ох, бідна Україно!

Ніхто тебе не захистить, ніхто.

А всяк чека, щоб лихом дозолити.

Здалека чути козацьку пісню "Стоїть явір". Зачувши пісню, Маруся здригнула і мов остовпіла, а далі аж потягнулась невидимою силою за дорогими звуками.

Маруся. Козачий спів?..

З моїх країв святих?!

Ох, серце рве!

Прокинулось все знову! Ах! Хто там, хто?

Мій мозок запалав.. Почувсь мені коханий,

кревний голос... Ой! Боже ж мій!

Який співа то гурт?

Гірей. Невольники... Гірей зі злістю покидає сцену.

Маруся. Невольники?!

Свій кревний люд,

свій люд хрещений, милий,

Укохана річ наша, голосна,

І чарівна, журливо-чула пісня —

О рідний край! Ох, як болить отут

І сил нема...

Клянусь тобі

цим небом пресвятим,

Клянусь судом,

клянусь своїм покволом,

України покоєм я клянусь

І славою синів її завзятих,

Клянусь отцем, що визволю усіх,

Не допущу вже більше

до знущання:

Я вимолю сльозами у паші..

А коли ні, — ключі у нього вкраду

Сп'яню, присплю...

заріжу, задушу...

А воленьку братам моїм добуду

І помстою за муки заплачу!

М.Богуславка рішуче покидає сцену

Знову промінь світла висвічує кобзаря, який грає та співає.

Кобзар. Тоді дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка

Добре дбає, до темниці приходжає

Темницю відмикає,

Всіх козаків бідних невольників

На волю випускає

І словами промовляє:

"Ой визволи, Боже,

нас всіх, бідних невольників

З тяжкої неволі,

з віри бусурманської,

На ясні зорі, на тихі води,

У край веселий, у край хрещений!

Вислухай, Боже, у просьбах щирих

У нещасних молитвах

Нас, бідних невольників!

На останніх акордах мелодії до кобзаря підходять козаки і уважно слухають його думу.

1-й козак. Ех, пісня ця рве душу...

Кобзар. То не пісня, а стогін ваш...

2-й козак. Та прийде час, розплатимось!

3-й козак. Нам умирати? Годі! Стонадцять куп чортів всім ворогам у зуби!

4-й козак (напівроздягнений, кричить). Почекайте ж, бісові татари, дайте тільки справлю шаровари!

5-й козак (звертається до напівроздягнутого). Та цить ти! Скажи мені, будь ласка, небораче, а що ти там за спідницю шиєш?

4-й козак. Зшиваю посередині, щоб штани вийшли...

6-й козак. Ну й голова! От пройдисвіт, паливода!

7-й козак. А свої де?

4-й козак. Свої? (Свистить). Пропив!

5-й козак. Пропив штани?! Та скиньмось хоч по шагу та викупім у шинкарки штани лицареві.

(Всі козаки сміються).

4-й козак. Та подавіться ви, гречкосії, своїми штаньми! В мене і без вашої ласки вийшли штани, ще й ловкі. (Встає і показує). Он які!

Всі. Погляньте, братці! От мудра-гель! (Всі сміються).

Один з козаків кладе на бочку каламар, папір, гусячі пера і звертається до полкового дяка Гаврила, який знаходиться серед козаків. В руках у дяка великий хрест, а за поясом пістоль і шабля.

Loading...

 
 

Цікаве