WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Цілі математичної освіти у контексті соціокультурних трансформацій суспільства - Реферат

Цілі математичної освіти у контексті соціокультурних трансформацій суспільства - Реферат

Звичайно, в останній тезі нічого немає дивного, якби не відверті преамбульні настанови про недоречність самоцінності особистості, настанови, які надалі стали основою для орієнтації всіх державних інститутів (зокрема і системи освіти) на виховання "гвинтиків" для тоталітарної репресивної машини ...

На тлі подібних "революційних" поглядів і вимог у 1920 році було прийнято перший радянський навчальний план і програму навчання. Згідно з ними у початковій школі, окрім російської мови та арифметики, передбачалося вивчення (починаючи з 2-го класу) природознавства та суспільствознавства [38, с. 165]. Задекларовані в навчальних програмах цілі навчання математики були вже позбавлені дореволюційного прагматизму і орієнтації на розвиток інтелектуальних якостей особистості, але ще не встигли повною мірою сконцентрувати в собі революційні "новації" Наркомату освіти.

Безумовно, шансів на довге життя такі програми не мали. Буквально через два роки, наприкінці 1922 – початку 1923 рр., "Наркомосвіти випускає нові програми для шкіл I ступеня і перших груп II ступеня ... Все відвернене, мертве й нудотне, будь-яка схоластика з цих програм нещадно вигнані; викладання й навчання за цими програмами будуються на принципі вивчення природи, праці й суспільства, при чому за вихідний береться конкретний матеріал даного району, його природа, його економіка, його побутовий уклад", – переконували громадськість у 1923 році в газеті "Правда" у передовиці "Жовтень та освіта" [35].

У нових навчальних програмах проголошувалося, що "основними елементами, навколо яких ... повинна вестися навчальна робота, є – природа, трудова діяльність людей, суспільний уклад життя (курсив наш – Є. Л.). Саме розташування навчального матеріалу в цих програмах таке, що від близького і того, що легко сприймається (місцевість, примітивні трудові процеси, родина), учні просуваються до питань і тем більш загального характеру (район, губернія, область, СРСР, ін. країни, – як відносно вивчення природи, так і праці, виробництва, суспільного устрою й т.п.) так, що після закінчення школи II ступеня вони повинні мати всі необхідні знання для того, щоб орієнтуватися в обстановці радянської соціалістичної держави й свідомо брати участь у роботі з будівництва соціалізму" [20, c. 90-91].

Так, в першому виданні програм ГУСа (1923-1924 рр.) викладання передбачалося за трьома блоками, – природа, трудова діяльність людей, суспільний уклад життя, кожен з яких "ділився" на три колонки, в центральній з них фіксувалася комплексна тема року, знайомство з якою вважалося основним, а в бічних колонках зазначалися "супутні, конкретизуючі" теми.

Зокрема, "центральною комплексною темою першого року навчання повинне було стати "трудове життя села чи міського кварталу". З боків стояли теми "пори року" та "сім'я і школа". На другий рік у центрі – та ж тема, а допоміжні – "повітря, вода, ґрунт, культурні рослини і тварини та догляд за ними". У третьому класі в центрі – "господарство місцевого краю", з боків – "елементарні спостереження з фізики і хімії, громадські установи губернії чи області, картини з минулого місцевого краю". В четвертому класі в центрі – "господарство РРФСР та інших держав", з боків "географія Росії та інших країн, життя людського тіла" і "державний лад Росії та інших держав, картини з минулого людства" [16, с. 7].

Звичайно, говорити про те, що в цих програмах і подібній їх "блочній" реалізації серйозна увага приділялася (чи могла приділятися) математичній діяльності учнів, мабуть, не варто. Цілі математичної діяльності в нових програмах Наркомату освіти зводилися до оволодіння учнями "відомостями про природу і життя" та утилітарними математичними вміннями, потрібними для повсякденного життя на тому освітньому рівні, який мала більшість населення країни. Ні про формування системи теоретичних знань, ні про інтелектуальний розвиток учнів мова не йшла. Це було забуто як пережиток минулого.

Якщо взяти до уваги розпочату трансформацію середньої школи у виробничо-трудову політехнічну з провідною ідеєю, що "ми не можемо виробляти інтелігентів літератури, як це робила колись середня школа ... (курсив наш – Є. Л.) ми не тільки повинні піклуватися про те, щоб навчальні предмети сприймалися через працю, але треба навчити дітей самій праці" [22, с. 17], то потрібно констатувати виразну орієнтацію загальних цілей навчання на ідеологічні чинники, що аж ніяк не передбачали інтелектуальний розвиток учнів, який може забезпечуватись відповідною математичною діяльністю.

Загалом важко уявити навчальну математичну діяльність, здійснювану на основі виробничої"праці" в розумінні провідних партійно-освітянських діячів, але "обґрунтовуючи" партійну точку зору, Н.К.Крупська писала: "... Комунізм передбачає планомірну раціональну організацію виробництва. Не повинна пропадати жодна сила, жодне дарування. Раціональне використання сил передбачає і планомірне, доцільне виховання. Підготовка молодих поколінь до комуністичного виробництва є однією з найважливіших проблем комунізму. Ось чому Наркомосвіти поставив собі задачею створення ... "єдиної трудової школи ..." [18, с. 30].

Однак у розв'язанні цього завдання керманичів освіти очікували важкоздоланні труднощі, джерела яких лежали в господарчій структурі країни, країни з майже 90% селянського населення, для якої основною була школа I ступеня і в якій головною особою був вчитель початкових класів. Від його професійної підготовки залежали і очікувані селянами результати, і його авторитет у селянській общині, і його можливість впливати на перебіг подій в суспільному житті. Однак умови навчальної діяльності, в яких опинилися вчителі початкових і загальноосвітніх шкіл у 1922-1924 рр., аж ніяк не сприяли плідній педагогічній діяльності і ставали на заваді розвитку системи освіти взагалі.

Навіть А. В. Луначарський, один із завзятих апологетів "єдиної трудової школи"[3], змушений був констатувати, що "у загальному й цілому селяни незадоволені нинішньою трудовою школою. Хоча в дуже багатьох випадках учителі й учительки намагаються цю ідею провадити, але що виходить? Учителька отримала яку-небудь книгу Блонського, яку-небудь брошуру Калашнікова, вона не погано уявляє собі індустріальну школу, а фабрик нема, верстатів нема! Як же все це провадити в життя?" – бідкався Нарком освіти. – "Але вона прочитала також, що ритмічна гімнастика гарна штука, ліплення гарна штука й малювання, а багато навчання погано. І от вона справу поставила так, що діти займаються граматикою мало, арифметикою мало, зате масу часу ліплять, малюють, танцюють і співають ... "[4] (курсив наш – Є. Л.) [22, с. 21].

Те, що арифметики і граматики у школах потрібно вивчати в більшому обсязі, не викликає сумніву, але в умовах примусового поєднання математики (і граматики) з "природою, трудовою діяльністю людей, суспільним укладом життя" сподіватися на користь від занять математикою під час виготовлення табуреток, прополювання рослин на полі чи роботи на фабриці, мабуть, не варто. Ефект за таких умов буде нульовим, бо ще нікому не вдалося поєднати навчання мисленню абстрактними поняттями і категоріями з фізичною працею у майстернях, на фабриці чи у полі.

Звичайно, можна висловлювати своє обурення щодо позиції Наркомату освіти, однак варто зауважити, що за будь-яким подібним "явищем" завжди стоять політичні чи економічні причини, які, зазвичай, виступають рушійною силою для багатьох "освітянських" інновацій. Економічна неспроможність влади a priori проектується на всі соціокультурні інститути суспільства і в низці першочергових "постраждалих" від неї завжди можна бачити освіту і медицину.

Так, у 1924 році оплата праці сільського вчителя становила 5-6 пудів жита (на місяць) за рахунок селянського населення. "Це давало можливість працівникові освіти не вмерти від голоду. І тільки. А далі – він залишався таким же роздягненим і розбутим, яким був раніше, у такому ж часто нетопленому приміщенні, як і раніше, без свічки чи гасу, без книги й підручника" [10]. То про яке покращення викладання граматики та арифметики можна говорити, на реалізацію яких цілей навчання арифметики можна сподіватися, якщо і школа, і вчитель знаходилися на межі виживання? Зрозуміло, що при тому рівні фінансування освіти взагалі, шкіл I ступеня зокрема, що існував в період 1921-1924 рр. [36], Наркомат освіти ініціював "несподіваний" вихід зі становища, що склалося. Народний комісар А.В.Луначарський настійливо почав пропонувати сільським учителям новий напрям "роботи" – освоєння агрономічної науки, – бо, як свідчить практика, займатися викладанням арифметики, граматики, природознавства за відсутністю інформаційних ресурсів стало практично неможливо. "Потрібно, щоб російська агрономічна наука простягла свої щупальця до селянства саме через учителя й через дітей, – дав вказівку А.В.Луначарський. – Для цього ми намагаємося ... улаштовувати наші осінні й весняні кампанії, коли діти під керуванням учителів беруть участь у роботах[5] та дістають той же урок природознавства, і урок с.-г. Нам доводиться збирати вчителів на короткострокові курси, на яких агрономи повинні читати лекції. ... Через кілька років ми доможемося того, що кожен сільський вчитель буде знати основи агрономічної науки, буде отримувати гарні с.-г. журнали, буде мати с.-г. бібліотеку і зможе дійсно сказати селянинові що-небудь щодо нових типів с.-г. знарядь, і як їх полагодити, якщо вони зіпсувалися, і зможе дати пораду, яке раціональне добриво застосовувати, і т.д. Змінити все селянське господарство, підняти на вищий щабель – це завдання Наркомзема, але якщо школа буде впроваджувати такі знання в нераціональне селянське господарство, то селянин буде поважати школу. Ми розпорядилися, щоб кожна школа мала шматок землі. Треба, щоб кожен учитель поступово на цьому шматку землі розгорнув зразковий сад, зразкову пасіку, щоб там було за можливістю зразкове поле" (курсив наш – Є.Л.) [22, с. 22].

Loading...

 
 

Цікаве