WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Теоретичні засади формування технологічної культури керівника ЗНЗ - Реферат

Теоретичні засади формування технологічної культури керівника ЗНЗ - Реферат

Теоретичні засади формування технологічної культури керівника ЗНЗ

Закономірний неперервний науково-технічний прогрес зарубіжної та вітчизняної науки і практики трансформується у принципово нових суспільно-політичних і соціально-економічних умовах України як суверенної незалежної держави. У своєму розвитку країна орієнтується на європейський досвід функціонування основних сфер життєдіяльності суспільства, водночас зберігає і примножує надбання національної культури. За цих умов пріоритетами управління країною в цілому та окремими її галузями є втілення демократичних засад, формування інформаційного суспільства, врахування впливу глобалізаційних процесів на нього, прагнення до підвищення культури управління соціально-економічними і педагогічними системами, технологічної культури управління галуззю освіти, зокрема керівників загальноосвітніх навчальних закладів.

Семантичне значення слова „культура" (лат. culturа) – розроблення, виховання, розвиток, поважання. У широкому розумінні „культура" – це все те, що створено людством завдяки фізичній і розумовій праці на відміну від явищ природи; це ідейний і моральний стан суспільства, який визначається матеріальними умовами його життя і виражає його побут, ідеологію, освіту, виховання, досягнення науки, мистецтва, літератури [1]. Істотна функція культури полягає в тому, що вона є універсальною смислотворчою системою, що асоційована із здатністю розуміння дійсності [2].

„Культурний фактор, – пише С.Б.Кримський, – передбачає звернення до традицій минулого та апеляцію до майбутнього, до ідеалів. Така часова „об'єктивність" культури виражає нелінійні зв'язки сучасного, минулого та майбутнього в культурно-історичному усвідомленні світу" [2, с.134].

Тлумачення сутності поняття „культура" досить широко представлено у науково-методичних працях вітчизняних і зарубіжних учених. Значно меншою мірою досліджено різновиди культури, і тому окремі з них потребують більш глибокого і детального вивчення. Йдеться, зокрема, про технологічну культуру керівника загальноосвітнього навчального закладу.

Мета і завдання статті – розглянути генезис дефініцій „культура" і „технологічна культура", їхні відмінності, розкрити теоретичні засади формування технологічної культури курівника загальноосвітнього навчального закладу, її ознаки та умови формування.

Генезис понять „культура" та „управлінська культура". Поняття „культура" має свою історію. Ще у ХVIII-ХIХ ст. слово „культура" почали використовувати для означення всієї людської діяльності. У ті часи культура стає привілеєм інтелектуальної, естетично високочуттєвої еліти. І тому носії культури становили меншість, а споживалася вона більшістю. „Століттями у суспільній свідомості формувалось уявлення про управління і про керівників як про привілейований прошарок, що керує суспільством та окремими об'єктами на імперативних принципах. Причому, навіть у демократичних системах ця привілейованість була і залишається нормою" [3, с. 5]. Однак останнім часом світова управлінська практика, зокрема в галузі економіки, створила новий тип керівника, наділивши його відповідними функціями, а ті привілеї, що історично супроводжували цей вид діяльності, перетворила у виробниче явище. Ю.А.Палеха зазначає: „Сучасний керівник, незалежно від напряму його діяльності, повинен не лише теоретично, а й практично орієнтуватися в питаннях загальної та прикладної культурології, соціології, психології і педагогіки, в процедурах прийняття управлінського рішення, мати тонкий смак, почуття гармонії, стилю, бути ерудованим, знати основи організаційної та управлінської культури, закони організаційної поведінки" [3, с. 8].

Сучасні наукові визначення культури відкинули аристократичні привілеї трактування розглядуваного поняття, значно розширивши кількість його формулювань. У книзі А.Моля „Соціодинаміка культури" [4] вказано на існування більше 250 таких тлумачень. Американські вчені А.Клебер і К.Клехтон зібрали 257 дефініцій „культура", а на початок 90-х років їхня кількість подвоїлась. „Світ культури – це світ самої людини", – пише російський учений В.М.Межуєв [5, с. 60]. Філософ Є.С.Маркарян вважає, що „ ... культура – це небіологічно розроблений спосіб діяльності" [6, с. 60].

У „Новому тлумачному словнику української мови" подається п`ять означень слова „культура" – „це: 1) сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Те, що створюється для задоволення духовних потреб людини; 2) освіченість, вихованість; 3) рівень, ступінь досконалості якої-небудь галузі господарської або розумової діяльності; 4) розведення, вирощування якої-небудь рослини або тварини; культивування; 5) мікроорганізми, вирощені в лабораторних умовах у живильному середовищі" [7, с. 33].

Поняття „культура" тісно переплітається з поняттям „цивілізація", яке характеризує суспільство, що знаходиться на високому рівні розвитку культури і на магістральному шляху суспільного прогресу. Співвідношення цих понять тлумачилося німецьким ученим Альфредом Вебером не як єдина загальнолюдська культура, а як розколота на вісім культур: єгипетську, індійську, вавілонську, китайську, греко-римську, візантійсько-арабську, культуру майя, а також російсько-сибірську [8]. У широкому розумінні культура суспільства виражає смислове спрямування цивілізації на нарощування духовно-практичних здібностей і соціальних цінностей. Культура як сукупність способів доцільної діяльності пристосовується до об'єктивних закономірностей буття. „Головне в культурі – не речі, а люди. Культура виступає способом самовизначення особистості" [8, с. 519]. Оволодіння культурою – процес виявлення творчих здібностей людини. У такій якості культура – невичерпне джерело реального багатства суспільства. Авторами навчального посібника „Соціологія" [8] розкрито механізм оволодіння і відтворення культури особистістю: „Діалектика формування особистості поєднує дві різні, але взаємно зумовлені тенденції. По-перше, оволодіння культурними цінностями і оволодіння культурними умовами життєдіяльності. І, по-друге, уособлення особистості від собі подібних. Самоцінність особистості прямо залежить від багатства її внутрішнього світу, а внутрішній світ – від доступності арсеналу суспільно-культурної спадщини" [8, с. 523].

На основі вивчення і аналізу вітчизняної та зарубіжної літератури робимо висновок, що складне міждисциплінарне методологічне поняття „культура" не має єдиного науково обґрунтованого визначення. Переважна більшість учених, зокрема Є.В.Бондаревська і С.В.Кульневич, тлумачать його як історично детермінований рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей людини, виражений у типах і формах організації життя і діяльності людей, у їхніх стосунках, а також створених ними матеріальних та духовних цінностях [9]. Найістотнішими атрибутами поняття „культура" А.Моль визнає глибоке, усвідомлене й шанобливе ставлення до спадщини, здатність до творчого сприйняття, розуміння і перетворення дійсності в будь-якій сфері діяльності і стосунків [4]. Розкриваючи філософський аспект культури, М.Каган наголошує, що народ, нація стверджує себе не лише тим, що відтворює традиційні для неї настанови і складові буття, форми культури. Важливою є історико-проективна форма національного самоствердження, завдяки якій відбувається перетворення національного буття і народ стає тим, чим він історично бажає бути [10]. Аналізуючи та синтезуючи думки вчених, Л.В.Васильченко робить цілком правомірний висновок щодо визначення поняття „культура", зазначаючи, що при всій цілісності та самостійності культура є підсистемою онтологічної системи – системи буття, яка поєднує природу, суспільство, людину, культуру [11]. На думку С.Артановського [12], Н.Злобіна [13], П.Гайденко [14], В.Межуєва [5], культура може розглядатися як творча діяльність з перетворення природи і суспільства, підсумками якої є постійне поповнення матеріальних і духовних цінностей, удосконалення всіх суттєвих сил людини. З огляду на це можна зробити висновок, що культура – це специфічний спосіб соціального життя і процес творчої самореалізації здібностей індивіда, який значною мірою визначається засобами життєдіяльності людини і є одним із важливих факторів соціального розвитку.

Розмаїття тлумачення поняття "культура" пояснюється різними підходами до її визначення, взаємозв'язком з матеріальною і духовною діяльністю, історією, цивілізацією, пізнанням, науково-технічним прогресом, людськими цінностями (А.Арнольдов [15], С.Артановський [12], О.Журавльов [16], Н.Злобін [13], Е.Маркарян [6] та ін.).

Loading...

 
 

Цікаве