WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Теорія та історія літературного краєзнавства - Реферат

Теорія та історія літературного краєзнавства - Реферат

Окрім цього, зазначимо, що "у 20-х роках ХХ століття українське краєзнавство починає розвиватися як наука" [28, с. 2]. Цьому сприяло утворення на базі історичної секції Всеукраїнської академії наук Українського комітету краєзнавства (під головуванням академіка А. Лободи) декількох краєзнавчих комісій порайонного дослідження історії України. Ними у 1924-1930 роках видавався журнал "Краєзнавство" з метою об'єднання краєзнавчих сил України, своєчасного інформування про краєзнавчі дослідження [16]. Роботу зі згуртування сил дослідників-аматорів здійснював журнал "Краєзнавство", краєзнавчі матеріали публікувалися також у виданнях "Україна", "Бібліологічні вісті" [39], а сам краєзнавчий рух був репрезентований в Україні 51 товариством, 658 гуртками у 32 округах [29].

У Постанові ЦК ВКП(б) "Про навчальні програми та режим в початковій та середній школі" від 25 серпня 1932 року було вказано на необхідність "в навчальні програми з суспільствознавства, літератури (курсив наш – І. В.), мов, географії та історії... ввести елементи краєзнавства" [13, с. 5]. Отже, можемо зробити висновок, що вивчення елементів краєзнавства у шкільному курсі літератури на державному рівні було започатковано в 1932 році.

Досліджуючи питання розвитку радянського краєзнавства, М. Милонов зазначив, що біля його витоків стояв відомий російський письменник Максим Горький [17], який стверджував, що "краєзнавство – велика справа" [7]. У статті "Про літературу" Максим Горький зазначав: "Я не нав'язую художній літературі завдань "краєзнавства", етнографії, але оскільки література слугує справі пізнання життя, вона – історія побуту, настроїв епохи, і тому постає питання: наскільки широко охоплено в ній діяльність..." [7, с. 37-38]. Тобто письменник вважав краєзнавство способом цілісного пізнання рідного краю, його культури, особливостей, а літературу як складову культури – джерелом художнього відтворення і пізнання певної реальності.

Робота з краєзнавства продовжувалася навіть у роки Великої Вітчизняної війни. Для прикладу, у червні 1942 року в м. Пермі відбулася літературна конференція "Сучасне і минуле Уралу в художній літературі" за участю П. Бажова.

Таким чином, узагальнюючи зазначене вище, початок становлення шкільного краєзнавства пов'язуємо з 10-20-и роками ХХ століття, започаткування літературного краєзнавства як одного з напрямів краєзнавчої діяльності – з 30-и роками минулого століття. Тобто, на нашу думку, у розвитку літературного краєзнавства ІІ половина ХІХ століття – 60-і роки ХХ століття є другим етапом – періодом становлення краєзнавства як окремої науки, виокремлення шкільного краєзнавства, започаткування літературного краєзнавства та розроблення його основ.

Вважаємо, що дослідження літературного краєзнавства 60-80-х років XX ст. порівняно з попередніми розвідками мають значно вищий рівень науковості, цілісності та системності (Л. Рейнус, Н. Травушкін, В. Орлов, Е. Беккер, Л. Прессман, Є. Пасічник, М. Янко, М. Милонов, А. Даринський та інші) [3; 10; 13; 17; 24; 25; 43 та ін.].

Як зазначено в "Українській Літературній Енциклопедії", "розгром кращої частини української наукової і творчої інтелігенції, вчинений за сталінщини, призвів до занепаду краєзнавства літературного. Воно почало відроджуватися лише в кінці 50-х р.р. і незабаром набуло масового характеру. Його центрами стали університети, педагогічні інститути, бібліотеки, редакції газет і журналів, музеї, будинки культури" [39, с. 45].

У повоєнні роки одним із перших теоретиків краєзнавства став О. Ставровський. У праці "Краєзнавча робота у школі" (1954 рік) учений проаналізував стан краєзнавчої діяльності, вказуючи на її недоліки: безсистемність, відсутність методичної системи, низький рівень підготовки студентів педагогічних вузів до такої роботи [34]. У посібнику вперше розроблено питання різних – індивідуальних, гурткових та масових – форм організації позакласної краєзнавчої діяльності школярів, які автор запропонував реалізувати за допомогою гуртків, туристично-краєзнавчих естафет, походів, шкільних краєзнавчих куточків, музеїв, конференцій, зльотів, вечорів [34]. Такі форми позакласної роботи було дібрано на основі принципу відповідності краєзнавчої діяльності віковим особливостям учнів

У 1964 році відомим українським ученим Є. Пасічником у дисертаційному дослідженні "Літературне краєзнавство в системі вивчення української літератури в середній школі" було проаналізовано сучасну йому систему викладання літературного краєзнавства у школі [24]. Методистом ґрунтовно досліджено низку питань: як використовуються вчителями місцеві можливості літературно-краєзнавчої роботи; наскільки вона поширена, які форми, методи її проведення; якою мірою словесники володіють методикою проведення літературно-краєзнавчих занять; як здійснюється зв'язок між засвоєнням учнями літературних знань (відповідно до програми) і краєзнавчою роботою; як краєзнавча робота впливає на свідомість учнів, засвоєння програмового матеріалу, їхню загальну літературну освіту тощо. Методистом також було визначено причини незадовільної краєзнавчої роботи у школі. На його думку, їх сутність полягала в такому: майбутніх учителів недостатньо готують у вузах до проведення такої діяльності, тому вони не знають теоретичних основ літературного краєзнавства, мають низький рівень практичних умінь краєзнавчої роботи. Як на важливі недоліки було вказано також на такі: відсутність навчально-методичного забезпечення вивчення літературного краєзнавства; учителів не ознайомлюють з теорією означеної проблеми на курсах підвищення кваліфікації; відповідна робота в бібліотеках не налагоджена належним чином тощо.

Зважаючи на зазначене вище, можемо зробити висновок, що Є. Пасічником уперше узагальнено досвід науковців та вчителів-практиків з проблеми, що досліджується; науково обґрунтовано методику використання краєзнавчих матеріалів у позакласній роботі у процесі вивчення української літератури, а також систематизовано ефективні форми проведення позакласної літературно-краєзнавчої роботи.

Інтерес для нашого дослідження становить праця російського дослідника М. Янка "Літературне краєзнавство у школі" (1965 рік), у якій розкрито низку питань: принципи організації занять із використанням краєзнавчих матеріалів у школі, зокрема такі: системність, що сприяє розвитку літературної освіти учнів; самостійність як спосіб активізації пізнавальної діяльності; дослідження міжпредметних зв'язків (історія, географія, музика, образотворче мистецтво), що, на думку автора праці, допомагає у формуванні вмінь поєднувати знання з курсів різних предметів; урахування вікових особливостей школярів з метою використання ефективних форм, методів, прийомів у процесі краєзнавчої діяльності [43]. Окрім цього, автором запропоновано методичні рекомендації щодо відстеження літературно-краєзнавчих відомостей; ним одним із перших систематизовано джерелознавчу базу, створено науково обґрунтовану систему використання краєзнавчих матеріалів у процесі вивчення російської літератури як на уроках, так і в позакласній роботі відповідно до вікових періодів розвитку дитини (5-6, 7-8, 9-10 класи).

Заслуговують на увагу праці й інших українських та російських методистів, педагогів, що з'явилися в 60-х роках ХХ століття, в яких більшою чи меншою мірою розглядалися питання, пов'язані з літературно-краєзнавчою діяльністю учнів у процесі вивчення літератури, зокрема дослідження М. Кудряшова, В. Голубкова, Г. Гуковського, В. Нікольського [6; 9; 22]. Наприклад, Г. Гуковський зазначав, що процес вивчення твору мистецтва "складається з трьох типових елементів: а) знання обставин, історичного місця твору (епоха, автор і т. п.); б) просте "людське читацьке сприймання твору; в) аналіз твору" [9, с. 144]. Отже, умовою повноцінного усвідомлення твору, на думку методиста, є вивчення та аналіз епохи, в якій жив і творив письменник, обставин його життя, особистостей, які сприяли появі художнього твору тощо.

Loading...

 
 

Цікаве