WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Теорія та історія літературного краєзнавства - Реферат

Теорія та історія літературного краєзнавства - Реферат

Значущими для розвитку літературного краєзнавства вважаємо праці визначних методистів другої половини ХІХ ст. В. Стоюніна, В. Водовозова та В. Острогорського. У відомій праці В. Водовозова "Чи існує теорія словесності та за яких умов можливе її існування?" вчений стверджував, що література – це злиття образу та ідеї, письменник, "зображуючи життя, представляє його в ідеї, тобто зосереджує різноманітні явища в один повний образ. Цим самим він відтворює життя..." [4, с. 41]. Тому, вважав методист, вивчати літературу потрібно у зв'язку з життям, з тими подіями, фактами, соціальними умовами, побутом тощо, які відтворені в певних художніх образах. Якщо учні засвоюють твір "сам собою", навчання стає подібним до такого: "Уявіть собі, якби вам почали показувати картинну галерею і сказали б: "Ось двері, які ведуть до залу італійського живопису: тут Рафаель, Мікеланджело, Тіціан – все імена першої значимості. Але тепер вхід заборонено. Ходімо далі" [4, с. 41-42].

Завдання життєвості викладання літератури як одну з "трьох живих сил" вивчення предмета ставив перед викладачем В. Стоюнін. На його думку, педагог "повинен повідомляти їм (учням – І. В.) справжні пізнання, що стосуються природи і людини" [28, с. 43]. Учений переконаний, що "кожний справді естетичний твір відображає в собі життя, дійсність, з якою пов'язується багато моральних, суспільних та інших питань. Аналізуючи художній твір, ми неодмінно повинні обговорити його зміст, без чого неможлива навіть ні одна його естетична оцінка; отже, повинні мати справу з різноманітними питаннями життя, чи торкнемося аналізу фактів, чи особистостей та їхніх характерів, чи відносин їх між собою, чи ідеалів самого поета, чи будемо розглядати основну його ідею, ставлення його до дійсності – усе буде наводити нас на питання... життєві..." [35, с. 45].

Учень і продовжувач справи В. Стоюніна – В. Острогорський – вважав, що саме літературна освіта – "один з наймогутніших засобів, за допомогою яких юнак набуває зв'язку з батьківщиною і людством" [23, с. 10].

Таким чином, можемо зробити висновок, що у працях зазначених методистів розглядалися окремі аспекти порушеної проблеми. Запропонована ними методика вивчення літератури передбачала широку і ґрунтовну літературно-краєзнавчу діяльність як основу тлумачення, роз'яснення літературних творів, умову усвідомленого засвоєння вихованцями змісту твору письменника.

Отже, період з часів античності до ІІ-ї половини ХІХ століття визначаємо як такий, у процесі якого відбувалося формування основ майбутньої теорії літературного краєзнавства, тобто І етап в історії розвитку літературного краєзнавства.

На думку А. Каєва, літературне краєзнавство зародилося в 30-40-х роках XIX століття як різновид краєвої бібліографії [14]. Саме в той час з'явилися праці "Розповідь про письменників, які народилися і жили в Тульській губернії" І. Сахарова і "Перепис духовних письменників, які народилися і жили у Володимирській губернії" Я. Протопопова.

Відомим російським ученим М. Милоновим у роботі "Літературне краєзнавство" досліджено історичний розвиток означеного питання в царській Росії і з'ясовано, що відомості про місцеві культурно-історичні цінності збирали відомі історики поч.-сер. XVIII ст. В. Татищев, М. Ломоносов, С. Ремізов, П. Ричков [17]. Для прикладу, М. Ломоносов ґрунтовно знав та талановито відтворив у своїх працях російську північ. Є. Боголюбов вважає, що творчість Д. Маміна-Сибіряка асоціюється з Уралом [17]. Любов письменника до рідного краю, всебічне вивчення і знання його дозволили художньо та правдиво відтворити ці місця у своїх творах, показати природу Уралу, духовний світ корінного населення, характерні для зазначеної місцевості соціальні відносини. Власне, можемо зробити висновок, що творчість письменника – це своєрідна літературознавча енциклопедія краю, в якій край є персонажем художніх творів.

На необхідності викладання літератури в тісному зв'язку з життям указували у XIX ст. В. Бєлінський, М. Добролюбов, М. Чернишевський (40-і роки), про важливість відтворення "місцевого колориту" в художніх творах зазначали М. Некрасов, М. Лєсков, Д. Мамін-Сибіряк, М. Успенський (60-і роки), Т. Успенський, В. Короленко (70-і роки), М. Горький (90-і роки) [17]. Ще в дореволюційний час Максим Горький приділяв значну увагу вивченню літератури Сибіру, у рецензіях давав високу оцінку творчості сибірських письменників В. Ітіна, М. Ошарова, Б. Глинського та інших, вважаючи, що у їхніх творах глибоко розкрито життя краю [17].

Заслуговують на увагу також думки М. Чернишевського, який розглядав як цілком закономірне явище вивчення творчості того чи іншого зарубіжного письменника в межах історії рідної літератури, якщо переклади його творів стали вагомою подією в розвитку вітчизняної літератури [21]. Сприйняття творчості зарубіжного письменника кожною країною, на думку вченого, – це факт суспільної свідомості цього народу, а отже – і факт історії літератури цієї країни.

Важливим також є твердження М. Чернишевського про взаємозв'язок художньої літератури та дійсності: якщо історія, вважав він, говорить про те, що і як відбулося в дійсності, то художня література, мистецтво показують, як це, зазвичай, буває у житті [21]. Тобто твір мистецтва – це своєрідна модель тих чи інших сторін життя. А тому, на думку вченого, пізнання літератури повинне відбуватися на основі порівняння зображеного із зображуваним, твору мистецтва з життям, що, безперечно, передбачає дослідницьку діяльність у процесі вивчення літератури, зокрема і краєзнавчу.

На думку М. Милонова, важливе місце в розвитку теорії літературного краєзнавства займають праці М. Піксанова, П. Сакуліна, М. Азадовського, М. Сокольникова. Наприклад, М. Піксанов у працях "Три епохи" (1913 рік) та "Два віки російської літератури" (1923 рік) порушив питання про "обласні культурні гнізда", розгляд якого продовжив у фундаментальній роботі "Обласні культурні гнізда (історично-краєзнавчий семінар)" [27]. У цих дослідженнях зазначене явище трактувалося літературознавцем не як "механічна сукупність культурних явищ і діячів, а тісне об'єднання їх між собою, певне органічне злиття" [17, с. 60]. Такими культурними явищами можуть бути, вважав дослідник, літературні гуртки, театр, навчальні заклади, бібліотека, народний університет, місцева наукова організація.

Важливим є і таке твердження, сформульоване у працях М. Піксанова: лише знання краєзнавства сприяє розумінню, правильному трактуванню творчості письменника того чи іншого регіону, своєрідних особливостей, що мали вплив на творчість митця. Власне, стверджував науковець, "не лише окремий діяч, а ціле культурне гніздо у своєму походженні, розквіті, спаді, смаках і тенденціях буде зрозумілим найбільш повно та глибоко лише на основі вивчення з урахуванням соціально-економічних аспектів" [17, с. 69]. Отже, можемо зробити висновок, що науковцем було проаналізовано розвиток культурних крайових рухів та узагальнено підходи до правильного розуміння культурних явищ, зокрема і літературних, які виникають у певному регіоні, що є можливим за умови врахування краєзнавчих соціально-економічних відносин, які є їх джерелом.

Започаткування власне шкільного краєзнавства, вважає Є. Пасічник, можна пов'язати з 1913 роком, коли на Всеросійському з'їзді вчителів з питань народної освіти було ухвалено рекомендації щодо використання в навчальному процесі місцевих фактів із природи і життя людей, розглянуто питання про необхідність кращої підготовки педагогічних кадрів щодо знання місцевого краю [25]. Саме в цей час (1914 рік) у педагогічному обігу з'явився термін "краєзнавство".

Т. Міщенко, досліджуючи питання розвитку шкільного краєзнавства, встановила, що у 1919 році Київський губернський відділ народної освіти склав навчальний план, у який було включено краєзнавство як навчальний предмет, а вже 1920 року Наркомос України видав єдиний для всіх трудових семирічних шкіл навчальний план на 1920-1921 навчальний рік, у якому серед навчальних дисциплін був предмет "Краєзнавство" [20]. На заняттях учні вивчали історію, культуру, географію та економіку певної місцевості.

У грудні 1921 року з ініціативи Академічного Центру Народного Комісаріату освіти було проведено І Всеросійську конференцію, на якій розглядалися питання вивчення біографії визначних діячів революції, письменників, учених, художників, творчість яких пов'язана з краєм, збору матеріалів і документів про видатних людей (курсив наш – І.В.) [1]. До цієї роботи пропонувалося залучати всі місцеві культурні сили, зокрема й учнів. Тому з 1922 року в педагогічних інститутах було введено навчальні курси "Краєзнавство", "Основи краєзнавства", "Методика краєзнавства" [20]. Варто зауважити, що у зазначених дисципліна краєзнавство трактувалося як складова навчального предмета "Географія".

Loading...

 
 

Цікаве