WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Теорія і практика створення дитячих колективів у педагогічній спадщині А.С.Макаренка та В.О.Сухомлинського - Реферат

Теорія і практика створення дитячих колективів у педагогічній спадщині А.С.Макаренка та В.О.Сухомлинського - Реферат

Значну увагу В.Сухомлинський приділяв залученню дітей до суспільно корисної праці. Він вважав, що виховання дитячого колективу – це, за сутністю, пошуки радості праці для вихованців [22].

Колектив створюється поступово, і, як вважав В.Сухомлинський, є наївним твердження про те, що головне, на чому тримається колектив, – вимогливість і система організаційних залежностей. Вимогливість і відповідальність, підкорення і керівництво – важливі основи, проте вони не є головними.

За В.Сухомлинським, у кожному класі, починаючи з 4-го, повинні призначатися помічники вчителя – для обліку виконання домашніх завдань, відповідальний за господарство класу, обліковець суспільно корисної праці, відповідальний за здоров`я (проведення учнями ранкової гігієнічної гімнастики тощо) та інші [27]. Проте було б помилковим думати, що достатньо обрати керівників, розподілити між ним обов`язки і вважати, що учнівський колектив сформовано [27].

Колектив, на думку В.Сухомлинського, будується на основі спільності кількох наріжних каменів: ідейної (1), інтелектуальної (2), емоційної (3) та організаційної (4) спільності. При цьому "організаційна спільність –вимогливість, підпорядкування, керівництво, управління, система залежностей" формується під впливом єдності ідейної, інтелектуальної та емоційної спільності. Тому В.Сухомлинський не радив поспішати зі створенням тієї чи іншої організаційної структури – керівництва і підкорення. Не варто думати, вважав він, що після того, як у класі обрано керівний учнівський орган, розподілено обов`язки між його членами, колектив почне повноцінно функціонувати [27].

Важливим положенням праць В.Сухомлинського є питання громадської думки колективу. Педагог у розгляді умов, за яких колектив успішно виконує функцію вихователя особистості, наголошував, що неприпустимо перед колективом виставляти всі слабкості дитини, щоб учень не боявся колективу. Разом із тим, неприпустимо поділяти колектив на актив чи пасив (виділено В.Сухомлинським) [27]. Педагог розглядав колектив не як щось абстрактне і безлике, а як сукупність особистостей, які мають взаємний вплив одна на одну, перебуваючи на різних рівнях морального і розумового розвитку, і кожна, будучи неповторною, впливає на інших, що сприяє самовихованню [25].

Колектив має спонукати підлітка до активного виявлення духовних сил, до активної творчої діяльності. "Учень завжди повинен відчувати, – писав В.Сухомлинський, – що його розум і воля не пригнічується, не ігнорується, а заохочується" [21, с.347].

В.Сухомлинський вважав, що у кожного є сильні і слабкі сторони, сердечні рани і виразки в духовному житті, і дуже неприємно, коли про них говорять на людях. Особливо це стосується важких підлітків. "Виставляти перед очима колективу, – писав він, – дуже складна справа, яка вимагає великого такту, чуйності, високої культури" [22, с.428]. Впливати на особистість за допомогою колективу в таких випадках потрібно тонко і непомітно, щоб особистість бачила сама себе.

Визначаючи питання, які можна обговорювати в колективі, В.Сухомлинський наголошував, що недопустимо обговорювати в колективі поведінку учня, коли вчинок підлітка чи юнака пов`язаний з ненормальностями в сім`ї (антигромадські вчинки батьків, сварки, скандали, нерідний батько чи мати), протестом учня проти грубості чи сваволі батьків чи когось з дорослих, зокрема і педагогів, помилками педагогів, необ`єктивністю оцінювання знань та тощо [27].

Радість і доброта колективних відносин, вважав В.Сухомлинський, утверджує великодушність. Коли колектив проявляє душевну щедрість, ніжність, чуйність, особистість почуває себе неповторною квіткою у вінку, а не прутиком у вінику [22].

Праця "Сто порад вчителеві" містить такі ідеї В.Сухомлинського:

- одним із наріжних каменів дитячого колективу є інтелектуальна спільність його членів, конкретні інтереси в галузі пізнання;

- особистість і колектив – це дві сторони однієї медалі. Без виховання особистості не може бути й мови про колектив як виховну силу, а виховання особистості немислиме без самовиховання;

- необхідність гармонійної єдності колективу і особистості [27].

У працях В.Сухомлинського порушено питання про різноманітність колективів. Педагог вважав, що виховна сила колективу розкривається лише тоді, коли член колективу бере участь у декількох об'єднаннях. Без різноманітності колективів, до яких належить особистість, неможлива активність вихованців. Якщо життя вихованця замикається в межах одного первинного колективу, він "видихається" [27].

Вагомою у педагогічній спадщині В.Сухомлинського є думка про багатство і різноманітність відносин у колективі. А.Макаренко стверджував, що між класними колективами існують різні відносини: інтелектуальні, ідейно-виховні, навчально-трудові, самодіяльно-творчі та ігрові [22]. Саме ці ідеї А.Макаренка продовжено і поглиблено В.Сухомлинським. У роботі "Сто порад вчителеві" він підкреслює, що вимога колективу до особистості одночасно повинна бути і турботою, і захистом [27]. В.Сухомлинський значну увагу приділяв тому, щоб члени колективу проявляли співчуття, милосердя, радість у стосунках.

У праці "Народження громадянина" В.Сухомлинський висловлює таку ідею: учні повинні періодично відпочивати від колективу. Тому в період канікул підліток має побути наодинці. З цього приводу він радив батькам, щоб вони знаходили своїм дітям захопливу роботу.

Щодо загальношкільного колективу, то "шкільний колектив, – писав В.Сухомлинський, – складна духовна, трудова, організаційна спільність особистостей, які стоять на різних ступенях ідейного, інтелектуального, морального, естетичного, громадського розвитку, при цьому кожна особистість завжди перебуває у внутрішньому русі" [24, с.165]. Умовою існування і розвитку шкільного колективу є ідейне, інтелектуальне, естетичне багатство стосунків з іншими колективами. При цьому виховна сила колективу значною мірою залежить від багатства і різноманітності стосунків між особистостями, тобто вихованцями різного віку, які перебувають на різних ступенях розвитку. Це ідейно-виховні, інтелектуальні, навчально-трудові, самодіяльно-творчі та ігрові стосунки. У процесі цієї діяльності старші передають свої ідейні переконання, знання, трудовий досвід і творчі вміння. І чим більше дає колектив особистості, тим більше морально виправданим є його втручання в її життя і діяльність. Багатство цих стосунків визначає вимогливість до особистості.

У праці "Павлиська середня школа" В.Сухомлинський відзначав, що умовою виховання шкільного колективу є традиції: свято першого та останнього дзвоника, щорічні зустрічі з випускниками минулих років, свято матері, свято дівчат, весняні свята – свято пісні, свято квітів, свято птахів, низка трудових традицій, – зокрема і тиждень саду, день першого снопа, свято першого хліба, літня косовиця та інші [23].

Розглядалася В.Сухомлинським і проблема "учитель і дитячий колектив". В.Сухомлинський вважав, що без розумного педагога не може бути дитячого колективу. Мудрість педагога-вихователя полягає в тому, щоб він уникав дріб`язкової опіки, щоб в ньому діти не бачили повелителя [27]. "Виховна сила колективу, – писав він, – виявляється саме тоді, коли до цієї сили вдаються не на кожному кроці. Безпосередній вплив вихователя на душу вихованця так само необхідний і важливий елемент виховання, як і виховна сила колективу" [22, с.622]. Крім того, В.Сухомлинський наголошував, що вчителеві, вихователеві необхідно досконало володіти "парною педагогікою" [22]. Загальношкільний колектив, на його думку, можливий лише за умови єдності учнівського і педагогічного колективів [22, с.405].

Висновки.

Аналізуючи особливості історичних епох періоду творчої педагогічної діяльності А.Макаренка і В.Сухомлинського, можна зробити певні висновки. Щодо педагогічних поглядів і діяльності А.Макаренка визначаємо таке:

1. Російська імперія розпалася на початку ХХ століття, втративши свою найбільшу споконвічну колонію – Україну. Це зрозуміло тогочасне більшовицьке керівництво Радянського Союзу.

Loading...

 
 

Цікаве