WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Теорія і практика створення дитячих колективів у педагогічній спадщині А.С.Макаренка та В.О.Сухомлинського - Реферат

Теорія і практика створення дитячих колективів у педагогічній спадщині А.С.Макаренка та В.О.Сухомлинського - Реферат

Теорія і практика створення дитячих колективів у педагогічній спадщині А.С.Макаренка та В.О.Сухомлинського

Вступ

Багато вчителів і вихователів загальноосвітніх шкіл колишнього Радянського Союзу робили спроби відтворити практично модель дитячого колективу А.Макаренка. У структурі Академії педагогічних наук СРСР було створено лабораторію колективу; проте дитячого колективу, подібного до макаренківського, так і не було створено.

Чи був у Павлиській середній школі такий учнівський колектив, яким він описаний у працях А.Макаренка? Чи повністю поділяв теоретичні положення колективу А.Макаренка В.Сухомлинський? Чи була розбіжність у поглядах щодо колективу в цих двох вітчизняних класиків педагогіки?

Відповіді на ці запитання спробуємо дати у цій статті, яка виконана за планом НДР Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна.

Формулювання цілей роботи.

Ціль роботи – дослідження й аналіз педагогічної спадщини А.Макаренка та В.Сухомлинського про створення колективу з урахуванням соціального становища Російської імперії, Радянського Союзу, зокрема й України; розроблення порад щодо практичного використання їхніх поглядів щодо особливостей організації колективу.

Результати досліджень.

Щоб знайти відповідь на низку вказаних вище запитань, розглянемо історичні періоди, в яких жили і працювали обидва педагоги. При цьому цю проблему розглянемо з таких позицій:

- соціальні умови, тобто соціальне становище Російської імперії, а потім – Радянського Союзу, зокрема – України;

- соціальні умови виникнення досвіду А.Макаренка та В.Сухомлинського;

- можливості використання теорії колективу А.Макаренка та В.Сухомлинського в сучасних умовах.

1. Характеристика історичної епохи, соціального підґрунтя.

Період з кінця ХІХ століття до початку ХХ століття характеризується стрімким розвитком промисловості, появою великих заводів і фабрик. У зв'язку з нерівномірністю розвитку, низкою протиріч між працею і капіталом настала криза, яка охопила всі сфери життя суспільства. У Російській імперії, колонією якої була Україна, як у найслабшій ланці капіталізму, соціальна криза призвела до падіння царизму.

У лютому 1917 року перемогла демократична революція. Влада в державі перейшла до Тимчасового уряду. Проводились вибори до Установчих зборів, які мали визначити форму державного ладу і прийняти Конституцію країни. РСДРП, керована В. Ульяновим (Леніним), яка була не досить чисельною партією, не мала значної підтримки народу, переважну масу якого складали селяни. Уточнимо також, що у виборах до Установчих зборів РСДРП одержала 15, а в Україні – лише 10 відсотків голосів. Тому було зроблено ставку на переворот, що й відбулося 7 листопада 1917 року.

Проте через сильну опозицію з боку інших партій більшовики не змогли утримати владу. Потрібно було або чесно програти, або нечесно виграти. Як відомо, зроблено було останнє. Оскільки російський чи український солдат-християнин не був готовий знищувати своїх братів, для ліквідації партійної опозиції було використано латвійських стрільців. Вони, можливо, ненавиділи все російське, бо терпіли утиски колоніальної системи.

Переважна кількість народу, особливо класова опозиція, не розділяла більшовицьких ідей, тому в цій ситуації найзручнішим було розв'язання громадянської війни. Для того, щоб більшовиків як найбільш гуманних представників суспільства підтримав народ, Ленін розіслав таємний циркуляр з вимогою, щоб у тилу в білогвардійців вішали людей (100 тисяч за кожного повішеного), наголошуючи, що це справа їхніх рук. Справу було зроблено: білу опозицію знищено.

Таке становище призвело до розпаду колоніальної системи. Колонії Росії: Фінляндія, Польща, Прибалтійські країни, країни Кавказу – зробили спробу вийти з колоніального гніту. Таку спробу зробила й Україна.

Після падіння царизму в результаті національно-демократичної революції в Україні відбулось об'єднання національних сил і створено Українську Центральну Раду. Її Першим Універсалом було оголошено Україну вільною, не відділеною від Росії. Третій Універсал затвердив Українську Народну Республіку, а Четвертий 9 січня 1918-го року проголосив її незалежною державою. Фактично УНР проіснувала чотири роки. В цей час Радянська Росія створила маріонетковий уряд України (без українців): 3 січня 1919 року паралельно із законним урядом УНР у Києві Червона армія, окупувавши Слобожанщину, встановила зазначений уряд у Харкові, поетапно здійснюючи колоніальну політику до повного і остаточного приєднання України до Росії.

Після перевороту 1917 року в Росії існували опозиційні партії. Разом з тим народ не сприйняв програму більшовиків. Тому для боротьби з інакомислячими було застосовано червоний терор. Створена більшовиками Всеросійська Надзвичайна Комісія за умови найменшої підозри розстрілювала без суду і слідства. Особливо масовими були розстріли в Україні. Так, 26 січня 1918 року Радянська армія, окупувавши Київ, почала виконувати наказ Муравйова "безжалісно знищувати в Києві всіх офіцерів, юнкерів, гайдамаків, монархістів і всіх ворогів революції" [28, с. 55], що стало початком червоного терору в Україні. Варто зазначити, що ще жорстокішим в Україні був червоний терор після окупації всієї території.

Як результат червоного терору, голоду 1921 року, колективізації, ліквідації куркульства як класу, боротьби з релігією, голодомору 1932-1933 років, сталінських репресій тощо було знищено близько 10 мільйонів людей дорослого населення. Тому у Радянському Союзі, зокрема і в Україні, тисячі дітей залишились сиротами. Наприклад, у зведеній інформації начальника міліції Балаклійського району Харківської області про безпритульність дітей Соловйова секретареві Балаклійського РПК 11 травня 1933 року було вказано, що безпритульних дітей налічувалось в селі Яковенково – 60, Борщівка – 50, Бригадирово – 50, Гусаровка – 40, а всього – 300 [ДАХО, ф. Р – 2762, оп. 1, спр. 421, арк. 195].

Отже, у країні з'явилася велика кількість безпритульних дітей. Тепер ВНК почала боротися з наслідками терору – з сиротами, неповнолітніми правопорушниками. Саме в цих умовах відбулось становлення А.Макаренка (1888-1939) як педагога. Він, так би мовити, працював у системі ВНК, але не як каратель, а як ліквідатор негативних наслідків червоного терору, здійснюючи перевиховання малолітніх правопорушників у дитячих виправних колоніях.

В.Сухомлинський (1918-1970) жив і працював у дещо пізніші часи: колективізація, голодомор 1932-1933 рр., сталінські репресії 1937 року, Велика Вітчизняна війна, хрущовська "відлига" і посилення тоталітарного режиму за часів Л.Брежнєва. До цього варто додати, що противники колоніальної системи в Україні були розстріляні, і майже всі, виховані радянською владою, вважали себе складовою частиною "єдиного радянського народу".

Зазначені вище історичні події та особливості педагогічної діяльності наклали свій відбиток на педагогічні погляди А.Макаренка і В.Сухомлинського, що є і намагається проаналізувати автор у представленій статті.

2. Співставлення педагогічних поглядів про дитячий колектив А.Макаренка та В.Сухомлинського.

2.1 Основні положення теорії колективу А.Макаренка.

На основі плідної педагогічної діяльності в колонії для неповнолітніх правопорушників і в комуні А.Макаренко розробив теоретичні положення про колектив. Яке утворення варто вважати колективом? У четвертій лекції "Трудове виховання. Взаємини, стиль, тон у колективі" А.Макаренко визначив: "Колектив – це цілеспрямований комплекс осіб, організованих, що мають органи колективу" [15, с.192]. А в "Деяких висновках мого педагогічного досвіду" він зазначав: "Колектив – це соціальний живий організм, який через те і організм, що він має органи, тут є повноваження, відповідальність, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то нема і колективу, а є просто юрба, зборище" [ 1, с.213].

Вважаємо, що для згуртованого дитячого колективу характерні єдність мети, наявність у ньому загальної відповідальності, здорової громадської думки, позитивних традицій і захоплюючих перспектив, бадьорого життєрадісного тону, атмосфери довір'я, високої вимогливості, самостійності та ініціативи.

Loading...

 
 

Цікаве