WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Творчість Хільдегарди з Бінгена як винятковий феномен середньовічної філософії, літератури та духовного наставництва - Реферат

Творчість Хільдегарди з Бінгена як винятковий феномен середньовічної філософії, літератури та духовного наставництва - Реферат

Хільдегарда, як вже наголошувалося, ніколи не вважала себе рівною Богу, а саме на ідеї рівності душі і Бога ґрунтувалася містика любові. Так, Гертруда Хельфтська описувала зустріч із Христом, при якій Ісус називає її "найдорожчою" та "коханою дружиною".

Суттєву різницю, яка є між Хільдегардою та іншими жінками-містиками, можна проілюструвати також і на прикладі учениці Хільдегарди Єлизавети із Шенау. Єлизавета, описуючи свій екстаз, говорить про стан сну та відпочинку, під час якого вона бесідує із Богом та Марією. Хільдегарда не описує екстатичних станів. У її видіннях йдеться про раптове прозріння "...так, якби очам відкрився рух планет і напрям вітрів...майбутнє людства..." [10 , с.58].

Основа вчення Хільдегарди – це переконання у реальності зв'язку між матеріальним і духовним світом. Це цілком підпадає під середньовічний спосіб мислення, що надає матеріальному світові символічний характер, а прихованому символічному світу – характер містичний і сакральний. Середньовічне розуміння символів виходить із платонівського вчення про ідеї. Символ – це спосіб для людського духу досягнути найвищого розуміння за допомогою аналогії у сфері, де безсиле природниче пізнання. Водночас тлумачення символів і сприйняття божественного на основі символів дозволяло забезпечити необхідний баланс між покорою перед Богом і бажанням його пізнати. На думку Хільдегарли, людина – лише інструмент; тлумачить символи сам Бог, людина лише переказує його тлумачення. Символ не може бути довільним, оскільки не є породженням людської фантазії. Справжній символ породжується із самої природи речі, яка спалахує перед очима того, хто спостерігає її. Польська дослідниця М.Ковалевська зауважує, що сучасний читач ігнорує цей онтичний зв'язок у середньовічних текстах, інтерпретуючи символ лише як вираз мистецької експресії, хоча середньовічний символізм виходив із глибокого пізнання структур того, що існує, у яких крок за кроком належить відкривати докази реальності самого Бога. Саме в цьому причина надання реального характеру зв'язку між матеріальним і духовним. Бог може бути пізнаний за допомогою віри, але повною мірою його можна осягнути через світ, в якому Він діє. Хільдегарда намагається зрозуміти і описати творення світу, походження всіх його елементів від Бога, послуговуючись символами, що являються їй у видіннях. Візії розкривають образ світу, в якому підкреслюється єдність Бога, космосу і людини [10]. При цьому Хільдегарда протиставляє пізнання Бога на основі пізнання світу діалектиці Абеляра. Бога не можна, на її думку, осягнути логічно, лише за допомогою розуму, оскільки не можна уникнути додаткових смислів, породжених розумом, а отже, гріха (у видіннях Хільдегарди такий спосіб символізується темнотою ночі), потрібно відшукувати символи і "сліди" Бога у світі, а не задовольнятися "темрявою".

Розкриті основні погляди Хільдегарди Бінгенської викладено у "візійній трилогії" "Scivitas", "Liber vitae mentorum", "Liber divinorum operum", гімнах, містичній драмі "Ordo Virtutum" та в листах.

Вважаємо, що містика Хільдегарди Бінгенської водночас і внутрішня (прагне пізнати Бога і душу), і екстравертована (спрямована на проникнення в таємниці світу). Хільдегарда джерелом своїх книг вважала Бога, Його голос інтерпретував образи в її візіях. Неодноразово Хільдегарда порівнювала себе із "пером, що не має зовсім ваги, а лише несеться вітром", або "трубою Бога", щоб підкреслити свою меншість відносно Бога. Вона (Хільдегарда) є лише посередником, але автором є Правдива Мудрість або Живе світло. У цьому сенсі, вважає М.Ковалевська, можна говорити і про профетичність видінь Хільдегарди. Коли деякі дослідники підкреслюють саме цей аспект, називаючи візіонерку пророком, М.Ковалевська нагадує, що варто розуміти, що йдеться про біблійний сенс цього слова, а не про віщунку. У біблійному сенсі пророк – це той, хто говорить від імені когось іншого, проголошуючи його волю [10]. Хоча кожна візія Хільдегарди починається словами від першої особи ( від "Я"), однак це "Я" є також дверима, в які входить інший – Бог. У містичних листах Хільдегарди немає наголосу на винятковості, особливій інтимності діалогу між душею і Богом, яка притаманна іншим містикам. Йдеться про людину, яка через свою цілісність нерозривно пов'язана із цілісністю творіння і через те стала уособленням всього, що створено [11].

Отже, у видіннях Св. Хільдегарди не знаходимо жодних ознак розповсюдженої у той час містики серця чи містики любові.

Обійми і поцілунок – улюблені образи містики любові – якщо і з'являються у видіннях Хільдегарди, то зовсім в іншому значенні: вони – спогади про містерію початку. Бог Отець спонукає людину до життя обіймами і поцілунком, які виходять із серця людини і знаходять відгук у Його Серці. До цього людина – лише брудний шматок глини, Бог із милості творить його і прикрашає. В доброті Бога – батьківщина людини, її дім. В глибині свого серця людина досі зберігає пам'ять про своє творіння. Важливим є те, що Бог Отець сприймається як родитель людини, не просто як батько, а ще і як мати. Ісус же є братом людині [11]. У Хільдегарди достатньо сміливе і неконвенціональне розуміння Бога: не лише добре знані образи Отця, Володаря, Пастиря, але й вживання жіночих атрибутів, тобто філософ говорить про материнську любов Бога. В її працях наявні вживання також часто неособових символів, щоб надати таємничості божественності; досвідчення (осягнення) Бога у вогні, воді чи вітрі, у фігурах кола і кулі відкривається його таємниця [8].

Та при цьому у трактуваннях дослідниці відсутня субординація. "Божественність не може бути поділена. Все вона залишається непорушною, без будь-яких змін", – зазначає Хільдегарда у праці "Liber Divinorum Operum", тим само постулюючи єдність Трійці [8, с.8-9]. Хільдегарда – певно єдина із жінок-містиків, кого турбує питання Єдності Трійці, хто не забуває, що Бог – це Трійця, тоді як інші містички зосереджуються на особі Ісуса, вважаючи Його своїм Небесним Нареченим. У Хільдегарди зовсім відсутній еротичний запал, притаманний містикам любові, коли вони пишуть про Ісуса.

Достатньо дивним видається те, що Сергій Аверинцев тлумачив вчення Хільдегарди про душу як наречену, в той час як символи, за допомогою яких вона описує душу, цілковито суперечать образам містики любові.

У працях абатиси тлумачення душі також пов'язано із символікою статі, але для неї душа – не діва, не жінка, а чоловік. У трактаті "Liber Divinorum Operum", розмірковуючи про природу душі і тіла, Хільдегарда виводить їхню єдність із єдності чоловіка та жінки. Тіло було б нічим без душі, а душа нічого б не подолала без його чину (діяння). Тож тіло і душа в людині єдині, і людина погоджується з цим. Якби чоловік був сам або жінка зосталася самотньою, не з'явилася б жодна інша людина. Отож чоловік і жінка існують як єдність, де чоловік – це душа, а жінка – тіло.

Хоча чоловік і жінка відрізняються один від одного, вони обоє однаково достойні, в них обох приховано частину таємниці божественної подоби. Тлумачачи біблійний опис створення світу, Хільдегарда зазначає, що обидві статі пов'язані між собою в такий спосіб, що одна стать лише знаходить себе через іншу. "Без жінки і чоловік не називався б чоловіком, без чоловіка і жінка не була б названа жінкою... Жіноче є справою для чоловіка, а чоловіче... розрадою для жіночого, жодне з них не може жити один без одного. Чоловіче вказує на божественність, жіноче на людськість Сина Божого" [8, с.99].

Саме через те, що чоловік порівнюється із Божественністю Христа, а жінка – із Його людськістю, на думку філософа, не можна вважати, що одна стать є в чомусь вищою за іншу, вони рівноцінні, є єдністю рівноцінних елементів [8]. Вважаємо, що проведення аналогій між онтологічною розподіленістю людського життя на чоловіче і жіноче та єдністю в цьому розрізненні й подвійністю, і водночас єдністю природи Христа є абсолютно оригінальною концепцією, аналогів якій важко відшукати в Середньовіччі.

Символіка чоловічого і жіночого також наявна в листах Хільдегарди, гімнах до Діви Марії та моральній драмі "Ordo Virtutum" ("Порядок чеснот").

У гімнах до Діви Марії наявна антитеза Єви і Марії. У загальнохристиянському сенсі загальноприйнятим є звинувачення Єви у появі зла. У працях філософа Хільдегарди ця думка розгортається: "Лише з Твого лона, о вранішня зоре, сонце зійшло, яке стерло гріх Єви і принесло благословення, якого Єва не мала...." [11, с.99]. Марія постає як "цілительниця ..., яка вилікувала гіркі, смертельні рани, що заподіяла Єва творінню, ... повернула те, що Єва в гордощах своїх забрала", а Єва – як така, яка "зіпсувала творіння Бога" [11, с.88-91].

Водночас ця слабкість жіночого, вважає Хільдегарда, виявляється вкоріненою у світобудову: Бог створив чоловіче сильним, а жіноче повним слабкості, але саме ця слабкість створила світ [8]. Саме тому відповідальність за зло не цілковито покладається на Єву як жіноче начало, а в цілому на людину як таку, яка втратила знання Бога, а тепер має відновлювати його через пізнання світу і символів, закодованих у ньому. Діва Марія є символом такого мудрого пізнання: "З Твого лона постало інше життя, ніж те, якого Адам позбавив своїх дітей... Як потужний у своїй силі є лик мужності, якому Бог надав рис жінки, щоб явити образ своєї прекрасності і обійняти ціле творіння..." [11, с.98].

У трактуванні Хільдегарди Діва Марія не є символом душі, так, наприклад, як у містиків любові чи у подальшій містиці Мейстера Екхарта. Для Хільдегарди Марія – прообраз створення Церкви. Бог довірив лону Марії не лише Свого Сина, а майбутнє спасіння – Церкву. Марія є уособленням Церкви, в якій виявляється материнська любов Бога. Тому дослідниця Барбара Ньюман вважає, що Любов для Хільдегарди є жіночим аспектом Бога [10]. У листах Хільдегарда зазначає, що "Церква також повинна бути збудована на жінці", маючи на увазі під цим заснування, позбавлене агресії і зухвалості, пов'язане, однак, із самосвідомістю. Жінка має жити стриманим життям, цим вона творить дім мудрості, бо в її діях сповна є і те, що земне, і те, що небесне. З одного боку, жінка народжує людину, а з іншого, за допомогою неї всі добрі діла чиняться в боязливій чистоті. Жінка як повна досконалість збирає в своєму лоні цілий скарб добрих дій і святих чеснот і не позбувається їх, поки не доповнить абсолютним добром [8].

Loading...

 
 

Цікаве