WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Творчість Хільдегарди з Бінгена як винятковий феномен середньовічної філософії, літератури та духовного наставництва - Реферат

Творчість Хільдегарди з Бінгена як винятковий феномен середньовічної філософії, літератури та духовного наставництва - Реферат

Творчість Хільдегарди з Бінгена як винятковий феномен середньовічної філософії, літератури та духовного наставництва

Людина двадцять першого століття звикла аналізувати здобутки минулих епох із деякої привілейованої позиції. Кожна епоха репрезентується певним набором персоналій, які досягли звершень у сферах мистецтва, науки, філософії. Ці набори персоналій утворюють своєрідний канон, який стає фундаментом будь-якого наукового дослідження. Та час від часу такі канони потребують перегляду в зв'язку з тим, що, розглядаючи будь-яке явище, подію тощо із привілейованої позиції, дуже легко проґавити специфічний контекст епохи, без якого її звершення будуть незрозумілими.

Саме тому останнім часом набули поширення дослідження Середньовіччя в контексті того, що раніше вважалося несуттєвим – жіночої філософії, теології і літератури.

Кілька років тому відомий італійський філософ Умберто Еко опублікував коротку статтю під назвою "Присвячення жінкам", у якій вимагав відмови від однобокого погляду на історію філософії як виключно процес чоловічого філософування та включення до філософських енциклопедій і підручників із філософії імен жінок-філософів [7]. Дослідник наголосив на унікальності Середньовіччя відносно особливої ролі, яку зіграли настоятельниці монастирів в інтелектуальній сфері цієї епохи. Статус абатиси монастиря – це, по суті, вершина кар'єри, якої могла досягнути жінка в Середньовіччі. Але роль настоятельниці не варто спрощувати лише до статусу управителя монастиря: в середньовічному суспільстві абатиса – і духовний учитель для своїх черниць, і талановитий політик, і водночас яскравий представник інтелектуальної еліти свого часу. Однією із найвідоміших жінок-філософів своєї доби була абатиса Хільдегарда фон Бінген (1098-1179).

Творчість Хільдегарди фон Бінген є предметом постійного інтересу на її батьківщині, в Німеччині, її праці активно досліджуються у Сполучених Штатах Америки. Хвиля зацікавлення вченням Хільдегарди останні кілька років спостерігається в Польщі, але воно є майже невідомим в Україні. У 2007 році у Любліні видано ґрунтовну монографію Малгожати Ковалевської "Бог-Космос-Людина у творчості Хільдегарди з Бінгена", в якій аналізується антропологія, космологія, етика, вчення про Бога та філософія історії у працях Хільдегарди. Варто зауважити, що автор книги нарікає на відсутність перекладів польською мовою творів абатиси, але вже через рік у Кракові виходять відразу дві антології творів Св.Хільдегарди: "Молитви Хільдегарди з Бінгена" та "Хільдегарда з Бінгена. Чотири пори року". Перша антологія містить уривки із візійних трактатів, які розкривають розуміння візіонеркою Бога [11]. "Чотири пори" – оригінальна антологія, в якій уривки із творів Хільдегарди згруповано за темами відповідно до місяців року. Збірку укладено одним із кращих знавців творчості Хільдегарди Отто Бецом [8]. Російською мовою перекладено лише кілька гімнів Хільдегарди у збірнику "Памятники средневековой латинской литературы Х-ХІІ веков" [3]. Перекладів українською мовою зазначених творів дотепер немає так само, як і досліджень творчості.

Єдиним джерелом свідчень про Хільдегарду до кінця минулого століття на тоді ще радянському просторі залишалася коротка передмова Сергія Аверинцева у вже згаданому збірнику. Але за більше ніж тридцять років від того часу ситуація мало змінилася. Від початку цього століття є лише одна теоретична робота, в якій наявна спроба дати загальний аналіз творчості Хільдегарди як філософа і поета – стаття Олени Сурти, опублікована в електронному журналі "Иной взгляд" [6]. Ця ж стаття без будь-яких змін ще кілька разів розміщувалася в інших електронних виданнях. В іншій науковій літературі, присвяченій містиці, про Хільдегарду наявна лише коротка згадка. У "Словнику середньовічної культури" початком жіночої містики взагалі названо творчість учениці Хільдегарди Єлизавети із Шенау, а праці наставниці визнано такими, які не можна вважати містичними [5]. Багато в чому така позиція може бути пояснена масштабністю творчості Хільдегарди та різноманітністю її дослідницьких інтересів, водночас причиною такої тези можна вважати винятковість вчення філософа на тлі традицій містики Високого Середньовіччя.

Метою статті є представлення містики Хільдегарди як виняткового феномена доби Високого Середньовіччя порівняно із іншими містичними течіями цієї доби, розкриття особливостей духовного наставництва на прикладі традицій візіонерської містики.

Хільдегарда Бінгенська без перебільшення – один із найталановитіших філософів Середньовіччя, крім того, автор перших в Середньовіччі трактатів із медицини "Physica" і "Causa et curae" ( "Причина та лікування"), поет і композитор.

Життя абатиси припадає на період, коли відбувалося оформлення середньовічної містики, яка пізніше отримала назву містики любові. Фома Аквінський визначав містику як прагнення експериментально пізнати Бога. Аналіз містики потрібно проводити, виходячи із розуміння особливого типу свідомості, притаманного середньовічній людині. Так, Біциллі середньовічний світогляд запропонував виразити формулою "символізм та ієрархізм", відповідно до якого світ живих людей та феноменів має над собою ще і світ чистих понять. Кожній категорії об'єктів реального світу відповідає особливий об'єкт – родове поняття, що не може бути повністю вираженим у досвіді, а частково виявленим. Усі елементи досвідного світу людей є символами цього ідеального світу. Поряд із цим елементи обох світів є символами досконалої сутності – Божества. Божество володіє буттям у собі, тому саме вже нічого не символізує, воно є джерелом усіх інших реальностей, відображеним у безлічі символів, а отже, будь-яка річ певною мірою є відбитком Бога. Середньовічна містика будується на ідеї божественності природи людини, їй властиві намагання відшукати символи, які б це підтверджували, розкрити символічне значення навколишньої дійсності [2].

Середньовічна містика не може бути аналізована інакше, як через символи. Містика Високого Середньовіччя пронизана любов'ю до Христа та пристрасністю, перейнятою у біблійній "Пісні Пісень". Тлумачення "Пісні Пісень" знаходимо ще у працях Орігена, але в XII столітті цей сюжет набув особливої популярності: цю містичну епіталаму зустрічаємо у творах Бернара із Клерво, Гуго де Сен-Вікторського і навіть в Абеляра.

У своїх коментарях до "Пісні Пісень" Бернар шукає пояснення начала всього сущого і тлумачить історію любові й емоційний любовний діалог між нареченим та нареченою як символ містичного єднання між Богом і душею віруючого. Починаючи від Бернара Клервоського представники "містики любові", та й не лише вони, а всі подальші виразники цього напряму переймають тлумачення "Пісні Пісень" як шлюбу душі і Бога; образ душі як нареченої Бога стає одним із центральних топосів середньовічної латинської містики: "Коли душа любить досконало, вона заручається зі Словом... Він і душа стають Чоловіком та дружиною. Який інший зв'язок чи обов'язок склалися б між тими, хто заручився, як не кохати й бути коханими" [1, с.440-441]. Тлумачачи сцену поцілунку, Бернар вбачає її смисл у зображенні містичного злиття: поцілунок означає "вливання" Св. Духу в душу. Душа, користуючись коханим, відчуває насолоду, але лише коротку мить вона перебуває у пристрасному єднанні, вагітніючи від поцілунку й обіймів [4].

Містика любові або містика серця, заснована Бернаром Клервоським, знайшла послідовників серед численних жінок-візіонерок XII-XIII ст.: Єлизавета із Шенау, Гертруда Велика, Метхільда Магдебурзька, Хадевіка Анверська, Маргарита Порете – це лише найвідоміші із багатьох містиків любові, хто зосередився на індивідуальному переживанні Бога, на емоційності Його пізнання. Вчення Хільдегарди Бінгенської у цьому товаристві є дуже самотнім, оскільки вона не поділяла поглядів містиків любові, але це не є достатньою підставою не вважати її творчість містичною, як пропонує П.Динцельбахер [5].

Хільдегарда Бінгенська була активним опонентом Бернара із Клерво. Св.Бернар перебував у переписці із абатисою, так само, як і багато інших релігійних і суспільних діячів епохи, таких, як папи Євгеній ІІІ, Анастасій ІV, Александр ІІІ та правителі король Фрідріх І Барбароса, Конрад ІІІ, король Англії Генріх ІІ та королева Елеонора.

Хільдегарда не сприймала у Бернаровому вченні ідеї душі-нареченої, а головне – була проти стану екстазу як способу пізнання Бога. Обмеженість ознайомлення із творами містички та дослідженнями, присвяченими її філософії, призводять до того, що Хільдегарду часто розглядають в одному ряду з іншими середньовічними візіонерками, при цьому не звертаючи уваги на принципову відмінність між ними відносно ставлення до своїх видінь. Представники містики любові, до яких часто помилково зараховують Хільдегарду, переживають стан видіння як стан солодкого сну – екстазу, під час якого дух розлучається з тілом. Хільдегарда неодноразово підкреслювала, що її видіння – не сон, а навпаки, "притомність" тіла та ясність розуму. Хільдегарда не сприймала стану екстазу, оскільки його досвід пов'язувала із затьмаренням свідомості, порушенням діяльності тіла і думки. Її візії – це не екстатичний стан, як у наступних візіонерів, а безпосередня трансляція смислів, освітлення душі внутрішнім смислом. У своїх видіннях Хільдегарда не розмовляла із янголами чи іншими істотами, як це здавалося іншим візіонерам. Але основним аргументом, який свідчить про відмінність містики Хільдегарди від містики любові, є те, що її містика не знає інтимного зв'язку "Я-Ти" з Богом [10].

Loading...

 
 

Цікаве