WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Сучасні підходи до навчання педагогів-словесників як умова розвитку компетентності і творчості учнів - Реферат

Сучасні підходи до навчання педагогів-словесників як умова розвитку компетентності і творчості учнів - Реферат

Сучасні підходи до навчання педагогів-словесників як умова розвитку компетентності і творчості учнів

В умовах реалізації завдання формування і розвитку кожного випускника загальноосвітнього навчального закладу як творчої, компетентної особистості, здатної оптимально самореалізуватися в подальшому, повноцінно жити в умовах демократичного суспільства, успішно проектувати і реалізувати власне життя особливої ваги набуває питання компетентності вчителя, його здатності до творчості. Сучасний учитель, виконуючи у професійній діяльності суспільне і державне замовлення, повинен забезпечити оптимальне входження юної людини, випускника загальноосвітнього навчального закладу, в інформаційне, глобалізоване, громадянське, швидкозмінне і відкрите суспільство. Тобто в сучасних умовах навчально-виховного процесу в системі загальної середньої освіти з тим, щоб розвинути здатність учня до творчості, сформувати ключові і предметні компетенції в учнів, підготувати кожного випускника ЗНЗ до повноцінного життя соціумі, досягнення успіху, педагог "приречений" бути компетентною творчою особистістю, дослідником, експериментатором, а також виконувати різні ролі, зокрема: розробника навчальних програм, фасилітатора, презентатора, тренера, наставника, менеджера, консультанта, дослідника, агента змін тощо. Тому, як вважає І.Єрмаков, у сучасності "мова йде про життєву, компетентнісну педагогіку, яка сприяє розкриттю сутнісних сил учня, розвитку в нього ключових компетенцій... Вона твердить, що зростаюча людина повинна сама себе створити, осмислити своє життя, оволодіти мистецтвом життєтворчості, а педагог виступає як фасилітатор, архітектор гідного людини способу та стилю життя, що допомагає дитині у виборі компетентного життєвого шляху, у філософському осмисленні екзистенційних проблем, усвідомленні ціннісних пріоритетів, пошуку шляхів у ефективному життєздійсненні та розв'язанні складних життєвих проблем" [6, с.6-7].

Безперечно, учитель, який у власній діяльності реалізує особистісно орієнтований, діяльнісний, проблемний і компетентнісний підходи, застосовує інтерактивні методи і прийоми кооперативного навчання, тим самим надає можливість школярам не лише здобути нові знання, а допомагає кожному практикуватися у спілкуванні, обміні думками і набутті нових якостей і цінностей, дає змогу відчути взаємозалежність членів колективу, навчає ураховувати бачення інших учасників навчання. Залучаючи учнів до процесу пізнання як активних дослідників, які навчаються на основі використання власних попередніх знань і досвіду, наприклад, застосовуючи метод навчальних проектів, різноманітні пізнавальні завдання випереджувального характеру, навчальне моделювання тощо, педагог тим самим структурує досвід кожного учня, надає можливість практично застосувати здобуті знання, виявити індивідуальні здібності, розкрити власний потенціал школяра і, водночас, забезпечує формування і розвиток не лише предметних, а й ключових компетенцій і компетентності вихованця.

Зрозуміло, що зазначене педагог зможе оптимально зреалізувати лише за умови, коли він володіє необхідними компетенціями і виявляє їх, ефективно і повноцінно організовуючи вивчення певного навчального предмета. Тобто, можемо стверджувати, що оптимальна організація вивчення предмета можлива лише в тому випадку, якщо вчитель попрактикував з новими типами поведінки, випробував нові ролі насамперед у процесі курсового підвищення кваліфікації та у міжкурсовий період з тим, щоб трансформувати набутий досвід у щоденні професійні ситуації.

Таким чином, актуальність проблеми обумовлена завданням розвитку і вдосконалення компетентності вчителя-практика у системі післядипломної педагогічної освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Насамперед варто зазначити, що в сучасності сутність післядипломної педагогічної освіти визначається як "освіта дорослих, навчання та розвиток фахівців з приведення їх професійного рівня кваліфікації у відповідність до світових стандартів, вимог часу, особистісних та виробничих потреб, удосконалення їх наукового та загальнокультурного рівня, стимулювання та розвиток творчого і духовного потенціалу особистості" [17, с.8], що відбувається у навчальних закладах різних типів та засобами самоосвіти; "як діяльність, що підтримує та удосконалює вчителя, зберігає і розвиває його як суб'єкта культури, створює творче середовище самоактуалізації та саморозвитку" [12, с.57]. Отже, натепер післядипломна освіта трактується як складова неперервної освіти педагога, що забезпечує підтримку розвитку і збагачення сукупної культури вчителя (управлінця), його професійних і особистісних якостей, компетентності з тим, щоб він міг був здатен ефективно діяти в динамічних умовах сьогодення.

Питання компетенцій і компетентності особистості є досить розробленим у науковій літературі [4; 6; 7; 8; 16; 19; 23 та ін.]; на основі аналізу літератури робимо висновок, що компетенції – узагальнене поняття, комплекс різних компонентів: знань, умінь, навичок, установок, цінностей, ставлень, рис, – які дають змогу особистості ефективно виконувати певні функції відповідно до встановлених стандартів; а компетентність – інтегральна характеристика особистості, яка визначає її здатність вирішувати проблеми і типові завдання, що виникають у реальних життєвих ситуаціях, у різних сферах діяльності на основі використання знань, навчального досвіду відповідно до засвоєної системи цінностей.

У теорії післядипломної педагогічної освіти, психолого-педагогічних дослідженнях останніх років розглядаються різні аспекти питання формування і розвитку компетентності педагогічних працівників. Так, у роботі Л.Даниленко, В.Паламарчук, присвяченій питанню змісту сучасної педагогічної післядипломної освіти в умовах інноваційного розвитку, наголошується, що зміст освіти, "який є ядром навчально-виховного процесу в усіх галузях освіти, у тому числі і післядипломної", повинен передбачати і забезпечувати "гармонійний розвиток особистості (розумових та інших здібностей, світогляду, моральних якостей), підготовку до активного суспільного життя" [3, с.16-17]. Науковцями розроблено і запропоновано модель змісту навчання в ІППО, яка системно охоплює базові концепти змісту освіти і зорієнтована на особистість і сучасну парадигму освіти.

На думку вчених Н.Протасової, Л.Набоки, технологія навчання дорослих має три основні характеристики, "що забезпечують андрагонізацію змісту, форм та методів навчання в системі післядипломної освіти, зокрема, педагогічної" [18, с.49]. Насамперед, це проблемність змісту навчання та процесуальних форм його існування. Проблемність навчання, вважають науковці, полягає передусім у тому, щоб навчити педагога бачити, визначати, розглядати та ставити проблеми. "Можна говорити про проблемність післядипломного навчання лише за умови, коли на його основі педагог не тільки сам бачить, визначає і ставить проблеми, а й набуває навичок розгляду проблем, їх розв'язання" [18, с. 49], що можливо на основі проведення проблемних лекцій, семінарів, роботи проблемних груп, розв'язання проблемних завдань тощо.

Ще однією важливою характеристикою післядипломного навчання освітян є "ситуативність змісту навчання та процесуальних форм його існування" [18, с. 50], що означає його конкретність, прив'язку до певних умов, обставин професійної діяльності, що вимагають оригінального рішення, індивідуального підходу тощо. Як адекватні такому змісту навчання дослідники розглядають імітаційні, рольові і ділові ігри, проектні завдання тощо.

Третьою важливою характеристикою андрогогізації процесу післядипломного навчання є, на думку науковців, діалогічність його змісту та процесуальних форм існування, оскільки діалогічність активізує і сприяє розвитку всіх без винятку особистісних функцій, забезпечує переведення стороннього досвіду у власне надбання педагога, визначає характер взаємин у процесі навчання і активізує слухача в цілому.

Л.Ніколенко як важливу умову модернізації післядипломної педагогічної освіти розглядає особистісно орієнтований підхід до навчання педагогів, характеристиками якого є "особистісна орієнтованість, самостійність, умотивованість навчання дорослих, опертя на їхній життєвий і практичний досвід, спрямованість на розв'язання проблем професійного розвитку педагогів" [14, с.39], що, на її думку, забезпечує формування у вчителя механізмів самореалізації, саморозвитку, самовиховання; а Н.Устинова як обов'язку умову керування розвитком творчого потенціалу вчителя визначає саморефлексію (самопізнання, самоаналіз, самооцінку, саморегуляцію, самовиховання) у його творчій діяльності [22, с. 39].

Як вагомі чинники, які впливають на якість післядипломної педагогічної освіти та сприяють інноваційності процесу навчання в закладах ППО, реалізації в їх навчальній роботі положень і принципів Болонської декларації, А.Чміль, Л.Ляхоцька, В.Розмариця серед низки умов визначають і такі: реалізацію "діяльнісного (контекстного) підходу до змісту та організації навчання, в якому пізнавальна діяльність слухачів трансформується у професійну і соціально ціннісну; розвиваються та вдосконалюються професійні знання, уміння й навички слухачів одночасно на методологічному, теоретичному, методичному та технологічному рівнях" [24, с.41]; активне "використання інтерактивних методів і прийомів та сучасних видів і форм навчання, таких, як лекції, тематичні дискусії, тренінги, організаційно-діяльнісні, імітаційні ігри, творчий захист авторських і групових моделей, програм проектів тощо" [24, с.41]; сучасне інформаційно-технологічне забезпечення навчання тощо.

Loading...

 
 

Цікаве