WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Розвиток та функціонування української науково-педагогічної періодики в 50-80-х роках XX століття - Реферат

Розвиток та функціонування української науково-педагогічної періодики в 50-80-х роках XX століття - Реферат

З 1950 року до 1989 року в Україні друкувалося всього п'ять педагогічних журналів. Такі журнали, як "Українська мова та література в школі", "Початкова школа" та "Русский язык и литература в школах УССР" знайомили освітян з розв'язанням актуальних питань у галузі шкільної освіти; у журналі "Дошкільне виховання" висвітлювалися досягнення педагогіки й психології в галузі дошкільного виховання. Тільки в часописі "Радянська школа" одночасно охоплювалося надмірно широке коло питань роботи як початкової, так і восьмирічної, середньої та вищої школи, теорії та історії педагогіки, психології, організації народної освіти, освіти дорослих тощо. Висновок про це дозволяє зробити наявність таких рубрик видання: „Проблеми профтехосвіти", „Професійна орієнтація", „Школи працюючої молоді", „Педагогічна освіта", „Школа, сім'я, громадськість", "Історія педагогіки", "Початкове навчання" тощо. Тобто насправді він був міжгалузевим. Отже, аналіз змісту цих журналів, а також деяких бібліографічних даних [9-11] свідчить про те, що майже всі видання були науково-методичними, виняток становив журнал "Радянська школа".

Зазначимо, що всі педагогічні журнали цього періоду мали значні наклади, що свідчить про доступність цих видань та високий рівень їх фінансування. Так, наприкінці 60-х років XX ст. наклад журналу "Радянська школа" становив у середньому 32 тис. примірників.

Крім наукових педагогічних журналів, які видавалися Міністерством освіти Української РСР у 50-60-х роках XX ст., в окремих областях України своє поширення набували й учительські рукописні журнали [12; 13].

Так, в Одеській області такі журнали виходили у 8 школах Шполянського району, серед них – „Наш досвід" (Васильківська середня школа), „З досвіду школи" (Матусівська середня школа №2), журнали шкіл Балтського, Котовського, Ізмаїльського районів тощо [12; 13].

Основна мета їх створення – зробити позитивний досвід передових учителів надбанням широких кіл педагогічної громадськості, що сприятиме загальному вдосконаленню навчально-виховного процесу [12].

Рукописні журнали існували не лише у школах, вони видавалися також у районних відділах народної освіти, де була редколегія з чотирьох-шести вчителів різних спеціальностей. Наприклад, у Котовському районі Одеської області журнал „Наш досвід" був збірником методичних статей [13, с. 87].

Такі журнали використовувалися вчителями для обміну міжшкільним досвідом, кожний з них передавався в інші школи району за певним маршрутом. Цінність публікацій у них полягала в тому, що автори сміливо пропагували застосування кращих методів навчання, з урахуванням умов своєї школи, класу, удосконалюючи і таким чином допомагаючи своїм колегам покращувати навчально-виховний процес. Кращі збірники використовувалися для конкретної методичної допомоги [13, с. 86 – 87].

Але, окрім позитивного досвіду, варто відзначити і певні недоліки зазначених видань, саме: не досить критичний підхід до відбору матеріалів; написання статей одними і тими ж авторами; занадто загальний характер матеріалів, недостатньо високий методичний рівень розробок, на жаль, вони не проходили рецензування; у збірниках навіть уміщували копії статей друкованих видань [12].

Отже, рукописні журнали як одна з форм обміну педагогічним досвідом у школі й між навчальними закладами цілком виправдали себе. Фіксуючи та висвітлюючи в узагальненому вигляді чи у формі опису методику роботи кращих учителів, педагогічний журнал цим самим схвалював їх творчі починання, визнавав їх педагогічну доцільність. Такі видання розширювали можливості кожного вчителя для повсякденного ознайомлення з роботою своїх колег і для вдосконалення власної педагогічної майстерності, отже вони підвищували оперативність поширення педагогічної інформації. З різних видів журналів цілком виправдали себе три: журнал-збірник статей узагальнювального характеру, журнал-естафета передового досвіду та журнал інформаційного характеру. Усі вони не виключали, а навпаки, доповнювали одне одного [13].

На наш погляд, видання таких журналів можна вважати передумовою розвитку українських регіональних наукових педагогічних журналів. Але подальшого розвитку ці збірники не отримали.

Як відомо, у 50-60-ті роки XX ст. осередками педагогічної думки в Україні були педагогічні інститути, обласні інститути підвищення кваліфікації вчителів, науково-методичні центри, науково-дослідні інститути педагогіки та психології.

Підвищенню ідейно-теоретичного рівня науково-дослідної діяльності цих закладів сприяло видання „Наукові записки", на сторінках якого вчені, викладачі, аспіранти, студенти педінститутів мали змогу публікувати результати своїх досліджень з актуальних питань педагогічної теорії і практики.

Видання "Наукових записок" було розпочато ще до війни, а починаючи з 50-х років XX ст. їх видання було відновлено. З цього часу майже кожний науковий заклад чи установа мала таке видання. Так, у період з 1950 по 1954 роки такі збірники мали 18 педагогічних інститутів. Міністерство освіти УРСР щороку планувало видання 15 томів "Наукових записок". Проте через низьку якість підготовлених для опублікування робіт цей план виконувався лише наполовину. Так, Д.Бочков, аналізуючи "Наукові записки", відзначав низьку якість записок Сумського, Львівського, Ворошиловградського та Кам'янець-Подільського педагогічних інститутів [14]. Ним також було відзначено, що з 1946 року по 1953 рік педагогічні заклади республіки видали 37 книг „Наукових записок": Київський педінститут – 9 книг, Харківський – 4, Львівський – 4, Вінницький, Одеський, Миколаївський, Черкаський, Ніжинський – по 2, Сталінський, Запорізький, Житомирський, Кіровоградський, Полтавський, Луцький, Сумський, Херсонський – по 1. По одній книзі видали Київський і Уманський учительські інститути. Окрім того, було надруковано перші випуски „Наукових записок" Мелітопольського і Кам'янець-Подільського педінститутів, а також чергові випуски Харківського, Сталінського і Кіровоградського педінститутів [14].

Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що "Наукові записки" мав кожний вищий педагогічний заклад. Так, до кінця 50-х років такі видання мали 36 педагогічних інститутів та Науково-дослідний інститут педагогіки УРСР (НДІП). Ці збірники виходили секціями й серіями, які формувалися за певними профілями, наприклад, серія "Філологічна", серія "Фізико-математична", серія "Педагогічна" тощо. Але зауважимо, що, на жаль, серія "Педагогічна" виходила лише в семи вищих педагогічних закладах, серед них: Житомирський (1957 рік), Київський (1952, 1955, 1956, 1957 роки), Луганський (1958 р.), Сталінський (1956 рік), Харківський (1954, 1958 рр.), Черкаський (1958 рік) педагогічні інститути та НДІП (1957, 1958, 1959 роки). Останні випуски "Наукових записок" було надруковано в 1963 році.

У 1964 році в Україні було започатковано видання міжвідомчих науково-методичних збірників, засновником-видавцем яких стали Міністерство освіти України та НДІП УРСР, які у той час в системі розповсюдження науково-педагогічних знань посіли значне місце.

Особливе історичне та науково-теоретичне значення, на наш погляд, мав республіканський науково-методичний збірник „Педагогіка". Він був найбільш впливовим науковим педагогічним збірником: за період його існування вийшов 31 випуск. У виданні було репрезентовано основні напрями розвитку теорії і практики педагогічної науки в республіці; розкривалася історія науково-педагогічного співтовариства Української РСР, висвітлювалися успіхи і досягнення в галузі педагогіки та народної освіти. Змістове розмаїття матеріалів збірника сприяло взаємозбагаченню і взаємовикористанню накопичених педагогами-науковцями та освітянами-практиками знань та досвіду, генерації нових ідей. Збірник виходив один раз на рік; його наклад не змінювався за весь період існування і становив одну тисячу примірників.

Як було зазначено в редакційній статті першого випуску, метою збірника було „сприяти посиленню конструктивної ролі педагогіки в розвитку народної освіти" [15, с. 3]. Для реалізації цієї мети редакція вміщувала результати досліджень з дидактики, теорії виховання, школознавства та історії педагогіки. Як вважає В.Тихомирова, видання стало „ефективною формою пропаганди найновіших досліджень у галузі педагогіки та історії", а матеріали, які розміщувалися в збірнику, „будуть корисні як для практиків, так і для тих, хто займається педагогічною теорією" [16, с. 104]. Це можна пояснити тим, що на сторінках збірника поєднувалося друкування теоретичного і практичного матеріалу, тим самим нові ідеї могли використати як теоретики, так і практики. Такий підхід дозволяв доносити потрібну інформацію до фахівців освітянської галузі різного рівня підготовки, робив збірник привабливим для широкого загалу освітян. Але, на жаль, маленький наклад не давав можливості усім викладачам, студентам педагогічних інститутів бути постійними читачами збірника „Педагогіка"; хто, можливо, зовсім не знав про його існування.

Loading...

 
 

Цікаве