WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Розвиток системи релігійного виховання у школах Міністерства народної освіти Російської імперії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) - Реферат

Розвиток системи релігійного виховання у школах Міністерства народної освіти Російської імперії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) - Реферат

Зміст кожного уроку Закону Божого давав матеріал для формування в дитячих душах думок, почуттів і прагнень, які могли слугувати основою релігійно-морального життя, а тому кожен урок Закону Божого повинен був неодмінно закінчуватися чи супроводжуватися моральним висновком і настановами. Урок Закону Божого без морального висновку означав викладання цього як сухого заучування високих релігійних істин чи простого запам'ятовування біблійних імен та подій [16].

Особлива увага надавалася вивченню у курсі початкової школи молитов. Спірним було питання щодо послідовності їх вивчення, оскільки різні законовчителі пропонували різні підходи до вирішення цієї проблеми. Так, існувало щонайменше п'ять підходів до навчання: програмний, тобто коли молитви вивчалися відповідно до того, як це визначалося програмою; часовий, тобто вивчення молитов у такому порядку, в якому вони використовуються в повсякденному житті; підхід, що враховував ступінь розвитку дітей; церковний, який визначав таку послідовність, у якій ці молитви використовувалися в богослужбових книгах; історичний, коли вивчення кожної молитви намагалися пов'язати з конкретною розповіддю зі Священного Письма.

У процесі пояснення і заучування молитов законовчитель повинен був керуватися не якимись загальними правилами, а узгоджувати спосіб навчання зі змістом кожної окремої молитви і ступенем розвитку учнів. Тобто порядок їх вивчення повинен бути поєднаний зі ступенем легкості змісту молитви і підготовленості дітей до її вивчення. Керуючись головною метою вивчення молитов у школі, законовчитель, в міру їх вивчення, повинен був вказувати і на той порядок, в якому вони читаються протягом дня і використовуються під час церковного богослужіння. Вивчення цього порядку після запам'ятовування молитов не було складним і полегшувалося щоденним звершенням молитов у школі [16].

Окрім цього, методика вивчення молитов передбачала практикування школярів у молитві під час участі у богослужіннях. Так, опираючись на досвід древніх християн, пропонувалося залучати дітей до участі „у богослужінні як суспільному, яке здійснюється служителями церкви, так і домашньому, яке здійснює глава сім'ї у присутності всіх жителів дому" [19, с. 14].

Повний розвиток і застосування способів навчання молитви був викладений у методиках Н.Страхова, священика Платонова, В.Тихомирова і А.Соколова. Відповідно до методики вивчення молитов на уроці за А.Соколовим організація уроку полягала у такому:

1) біблійна розповідь чи повторення історичних фактів, вивчених раніше у кількох розповідях;

2) бесіда про зміст молитви;

3) узагальнення висловленого в бесіді – російський переклад молитви;

4) переклад окремих слів і висловів на церковнослов'янську мову;

5) запис слов'янських слів з їх перекладом у зошити;

6) зв'язний переклад молитви на церковнослов'янську мову;

7) остаточне вивчення молитви напам'ять, зміст якої усвідомлено учнями [14].

Водночас застосування тих чи інших прийомів навчання молитви цілком залежав від особистих методичних уподобань законовчителя, що також не заперечувалося і програмою.

Ще одним важливим питанням успішного функціонування системи релігійного виховання в народних училищах було кадрове забезпечення. У кожне однокласне училище призначався один учитель і один законовчитель [6, с. 47]. Законовчитель у школі був не лише викладачем Закону Божого, але і проповідником; проведені ним уроки повинні були впливати не стільки на розум дитини, скільки на його почуття, тобто не лише збагачувати дітей знанням основних християнських догматів, а й спонукати дітей до справ, які відповідають вимогам християнської моралі [16].

До підготовки законовчителя до заняття висувалися високі вимоги. Визначалося, що у школі він повинен насамперед займатися навчанням дітей, тобто повідомленням їм конкретних знань про Бога і Його деякі властивості, про ангелів, про душу людини тощо. Без таких основних релігійних понять жоден виховний вплив законовчителя на учнів не матиме успіху, і всі його настановчі промови не матимуть вплив на свідомість дитини, оскільки вчення про мораль не буде мати під собою міцного ґрунту. Тому жоден викладач не мав морального права вести будь-який урок, сподіваючись на натхнення, яке прийде до нього під час самого уроку, а ретельно готувався до заняття [16, с. 161].

Відповідно до Положення 1864 р. за роботою шкіл встановлювався як релігійний, так і урядовий контроль. У початкових школах дозволялося користуватися тільки навчальними посібниками, схваленими Міністерством народної освіти. На місцевого парафіяльного священика покладався контроль за навчально-виховним процесом у початкових училищах, а архієреї визначалися головними особами губернських училищних рад [10].

Виходячи з цих положень про керівництво і контроль у мережі народних училищ, О.Драч у своєму дослідженні зробив висновок, що прийняття вказаного документа не лише посилило вплив громадськості на розбудову шкільної мережі, а й поклало саме на духовенство контроль за вихованням у початкових школах усіх відомств дітей, відданих самодержавству і православній вірі [2].

Таким чином, аналіз законодавчих актів у галузі освіти другої половини ХІХ – початку ХХ століть та методичних матеріалів з питань викладання Закону Божого в народних училищах Міністерства народної освіти дає підстави стверджувати, що тогочасна система народної освіти у своїй основі була спрямована не лише на засвоєння дітьми певних знань. Не менш вагомою була виховна мета, головним стрижнем якої було викладання релігійних дисциплін, зокрема Закону Божого як головного предмета виховного навчання. Саме тому на його вивчення виділялася більша частина навчального часу. Структуру курсу Закону Божого складали чотири розділи: навчання молитов, священна історія Старого та Нового Заповітів, короткий катехізис і пояснення богослужінь. Головною метою вивчення у школі Закону Божого як особливого предмета була не лише виховна, а й апологетична.

Тогочасна методична наука визначала різні методи навчання Закону Божого, які базувалися на поступальному, концентричному, спільному та реальному підходах. На уроках застосовувалися переважно розповідні методи навчання, за можливістю, – запитально-відповідальні (бесіда), зокрема – евристична або катехізична. Особлива увага надавалася вивченню у курсі початкової школи молитов.

Важлива роль у загальній структурі релігійної освіти і виховання відводилася законовчителю. Він мав бути як викладачем, так і своєрідним проповідником, обов'язком якого було не лише збагачувати дітей знанням Священного Писання, а й заохочувати їх до практичного використання норм християнської моралі у власному житті.

Список використаної літератури

1. Балталон Ц.В. Воспитательное чтение. – М.: Тип. И.Д. Сытина, 1908. – 226 с.

2. Драч Оксана Олександрівна Розвиток початкової освіти в Україні (1861-1917 рр.): Дис... канд. істор. наук. – Харків: Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, 2001. – 189 с.

3. Доклады в связи с отчетом Черниговской уездной земской управы по народному образованию за 1896 год. – Чернигов: Тип. Губернского земства, 1897. – 192 с.

4. Звягинцев Е. Проект новых программ для начальных школ // Вестник воспитания. – 1913. – № 6. – С. 53-76.

5. Ильминский Н. Беседы о народной школе. – СПб.: Синодальная тип., 1889. – 40 с.

6. Лебедев Д.В. Церковно-приходские школы в системе начального образования Екатеринославской губернии (на примере Мариупольского уезда) в конце ХІХ – начале ХХ веков // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк: ІПШІ МОНУ і НАНУ „Наука і освіта", 2007. – №1. – С. 46-51.

7. Народное образование // Производительные силы Росии / Под ред. В.И. Ковалевского. – СПб.: Тип. А. Леиферта, И. Гольденберга, 1896. – С. 23-65.

8. Объявление о конкурсе на составление учебника по закону Божию для начальныхъ народныхъ училищъ // Учитель: Журналъ для наставниковъ, родителей и всехъ желающихъ заниматься воспитаниемъ и обучениемъ детей. – 1866. – №№9, 10. – С. 375-376.

9. Перерва В.С. Православне Надросся у ХІХ столітті. – Біла Церква: Видавець О.В.Пшонківський, 2004. – 256 с.

Loading...

 
 

Цікаве