WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Розвиток системи релігійного виховання у школах Міністерства народної освіти Російської імперії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) - Реферат

Розвиток системи релігійного виховання у школах Міністерства народної освіти Російської імперії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) - Реферат

Аналіз діючих на той час положень про народні училища дає підстави стверджувати, що з усіх навчальних предметів визначальним був Закон Божий. Він, на думку уряду, вважався найбільш дієвим засобом для реалізації призначення початкової школи [5, с. 34]. Саме тому у навчальних планах початкових шкіл приділялася значна увага Закону Божому: на його вивчення було виділено більшу частину навчального часу. Разом з іншими навчальними предметами релігійного циклу – церковнослов'янською грамотою і церковним співом – загальна кількість навчального часу становила 12 годин на тиждень. Для порівняння, на інші предмети загальноосвітнього циклу, а саме: російську мову, чистописання та арифметику припадало лише 15 годин [1]. На думку О.Драч, головним недоліком такого розподілу навчального часу було те, що це надавало навчальній системі початкової школи певною мірою професійно-церковного характеру [2, с. 164].

У перший рік навчання у програмі Закону Божого, загальних підходах до навчання станом справ вимагалося ввести учнів у розуміння християнської віри і моралі у всіх її головних проявах. Доказом цього є зміст програми Закону Божого в початкових училищах, відповідно до якої курс поділявся на чотири розділи: перший розділ – навчання молитов, другий – священна історія Старого та Нового Заповітів, третій – короткий катехізис і четвертий – пояснення богослужінь. Перший із цих розділів повинен бути засвоєним у молодшому відділенні, другий – у середньому і два останніх – в одному чи двох старших відділеннях [16].

Таким чином, у перший рік навчання у програмі передбачалося вивчення найбільш вживаних молитов. Однак перед вивченням молитов дітей знайомили з істинами християнства і головними канонами православної віри, оскільки, у протилежному випадку, існувала небезпека, що слова молитви будуть заучуватися дітьми механічно, і таке навчання не буде мати виховного значення.

Це положення підтверджувалося також „Пояснювальною запискою" до програми Закону Божого, в якій зазначалося: „При поясненні молитов викладач повідомляє дітям найзагальніші поняття про Бога, Творця світу, про Його присутність в усьому, всемогутність і доброта, про Його сповнений любові Промисел над усім створеним; про ангелів; душу людини, яка створена за образом Божим; повідає їм про Бога Сина, Спасителя нашого, про Бога Духа Святого, який освячує душі людей, що вірять у Христа, про нашу потребу молитися Богу в усіх обставинах життя, про зовнішні знаки молитви, особливо про хресне знамення, про молитву вдома перед іконами і в храмі, про молитви до Богоматері і святих, про молитви за живих і померлих" [16, с. 12-13].

У програмі другого року навчання було передбачено, що учні вивчають священну історію Старого та Нового Заповітів, яка повинна була викладатися поступово, без усіляких скорочень і пропусків у межах того, що вимагає програма.

Протягом останнього року навчання учні засвоювали короткий катехізис і пояснення богослужіння. У викладанні цих тематичних блоків учням нерідко доводилося звертатися до вже прослуханих розповідей зі священної історії і до пояснення вивчених раніше молитов, а також узагальнювати всі відомості, які вони отримали раніше [16, с. 14].

Навчання Закону Божого велося за відповідними підручниками. На укладення такого підручника Закону Божого для використання в початкових народних училищах за погодженням Міністерства народної освіти зі Священним Синодом, оголошувався конкурс. До змісту підручника, згідно 3 Положення про початкові народні училища, затвердженого 14-го липня 1864 року, повинні були увійти короткий катехізис і священна історія Старого і Нового Заповіту. Для забезпечення законовчителя посібником для ознайомлення учнів з необхідними молитвами і суспільним богослужінням в один з розділів підручника подавався саме цей матеріал. Особливою була вимога до викладення катехізаційного вчення, священної історії, а також пояснення найважливіших молитов та вчення про богослужіння Православної Церкви. Виклад матеріалу мусив бути якомога коротшим, ясним і, разом з тим, пристосованим до особливостей вікового розвитку учнів у початкових училищах [8].

Головна мета вивчення у школі Закону Божого як особливого предмета полягала насамперед у виховному аспекті викладання. Однак не менш важливим був ще й інший – апологетичний аспект викладання Закону Божого. З оголошенням свободи совісті і зняттям опіки над віросповідними переконаннями серед народу почалася пропаганда вчень, які, на думку представників Церкви, або спотворювали вічну істину християнства, або зовсім заперечували будь-яку релігію. Тому викладання Закону Божого, ґрунтуючись виключно на одному заучуванні догматичних тверджень, ставало малоефективним, а то і зовсім неможливим [16].

Провідні законовчителі-методисти зазначали, що початкова школа повинна донести до своїх вихованців позитивне християнське вчення Православної Церкви. Водночас вона повинна також дати зброю проти відхилень, стати засобом зосередження уваги на них і розкриття у них часточки істини і брехні, яка оповиває істину. Зрозуміло, законовчитель не міг передбачити всіх заперечень проти християнства, але більшість із них були відомі всім настільки, що на них можна було без особливих труднощів указати і розкрити та пояснити їх учням. Без цих вказівок учні, зіткнувшись із запереченнями проти того, що вони засвоїли виключно репродуктивно, будуть неспроможні проаналізувати їх, а отже, існувала небезпека від сліпої віри перейти до не менш сліпого безвір'я [16].

У питанні методики викладання Закону Божого чітко було виділено три підходи щодо укладення і вивчення навчального матеріалу: поступальний, концентричний і спільний. Поступальний принцип полягав у послідовному викладенні змісту навчального матеріалу в підручнику і в заучуванні його розділ за розділом. Згідно концентричного підходу священна історія повторювалася протягом навчання у школі кілька разів, у різних обсягах: на першому році – коротко, на другому – більш детально, на третьому – ґрунтовно. Кількість таких концентрів, наприклад, у методиках німецького походження, доходила до восьми. Спільність системи навчання полягала у поєднанні відомостей з усіх розділів курсу Закону Божого у процесі вивчення священної історії [15].

Заняття проводилися у формі уроків, застосовувалися переважно розповідні, акроаматичні методи навчання, але, за можливістю, використовувалися і бесіди, зокрема евристичні. Останні вважалися найбажанішими на уроках у початковій школі, але їх проведення не завжди було оптимальним з огляду на предмет вивчення [16, с. 162]. У початкових училищах, в яких під час засвоєння курсу священної історії учням доводилося зустрічатися з великою кількістю нових понять і нових слів, запам'ятовування матеріалу потребувало його повторення засобом запитань, які б вичерпно розкривали сутність термінів. Тому при такому повторенні необхідною була саме така бесіда, яку ще називали катехізичною [15].

Важливою умовою успіху викладання вважалося використання наочності з найширшим її застосуванням за аналогією. У цьому відношенні прикладом були притчі Спасителя, які показували найдосконаліший зразок застосування аналогії до піднесених істин віри і моралі. Тому завданням християнського законовчителя було вчити не лише того, чого вчив Ісус Христос, але і викладати так, як Він учив [16].

Вагома роль у процесі навчання відводилася читанню Священного Писання. Проте таке читання використовувалося не з навчальною метою, а з повчальною. Вважалося за доцільне використовувати його під час здійснення загальної молитви, у бесідах священика у святкові дні. Показовою була критика окремих педагогів, зокрема і графа Л.М.Толстого, які рекомендували читання книг Священного Писання як спосіб викладання Закону Божого. Такий спосіб, на противагу трьом зазначеним вище принципам, отримав назву реального. Вважалося, що він приваблює викладача своєю легкістю, проте є шкідливим, оскільки лише приховує небажання законовчителя докладати зусилля для підготовки до уроку і вступає у протиріччя з основним дидактичним правилом „вчи усно" [15, с. 27].

Одним із основних принципів викладання Закону Божого був принцип науковості. У цьому методика викладання використовувала досвід отців і вчителів Православної Церкви, які у своїх творах намагалися сприяти розумному і свідомому засвоєнню християнських догматів віруючими, пояснюючи і розкриваючи ці догмати науково відповідно до вимог часу. Врахування цього вважалося необхідним і у викладанні Закону Божого в школі.

Loading...

 
 

Цікаве