WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Розвиток системи релігійного виховання у школах Міністерства народної освіти Російської імперії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) - Реферат

Розвиток системи релігійного виховання у школах Міністерства народної освіти Російської імперії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) - Реферат

Розвиток системи релігійного виховання у школах Міністерства народної освіти Російської імперії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)

У процесі формування всебічно розвиненої особистості вагому роль відіграє моральне виховання. Зміст цього процесу зумовлений як потребами і вимогами суспільства до особистості, так і сформованими поглядами про моральність у певному соціумі. З огляду на ці чинники завданням морального виховання у системі згальної середньої освіти є формування активної життєвої позиції учня, почуття патріотизму, обов'язку та відповідальності, поваги до закону, прагнення жити в гармонії з навколишнім світом, зокрема – з природою. Особливим аспектом морального виховання у сучасності є загальновизнані духовно-моральні цінності, на формуванні яких протягом останнього часу акцентується увага у навчально-виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів України.

Духовно-моральне виховання у системі світської освіти реалізується за різними організаційними формами, зокрема – і на уроках християнської етики. На таких навчальних заняттях не ставиться мета дати дитині увесь загал знань з християнської етики, а також специфічні знання з етики тієї чи іншої конфесії. Це зумовлено тим, що Україна є державою багатоконфесійною, і проведення вузько конфесійних уроків викличе негативну реакцію з боку інших конфесій. Тому викладання у школах уроків Закону Божого або катехизму в такому вигляді, як це було в дореволюційній Росії чи поза межами України, видається нам неможливим.

Проте історичні традиції методики викладання релігійних знань, які склалися у навчальних закладах Міністерства народної освіти Російської імперії, а також форми проведення занять із Закону Божого (як головного предмета релігійного циклу), форми контролю навчального процесу та його кадрове забезпечення заслуговують, на нашу думку, особливої уваги і аналізу. Це дасть змогу, з одного боку, практикувати застосовування перевірених часом методик у процесі викладання християнської етики, а з іншого боку – уникнути небажаних негативних тенденцій при запровадженні такого факультативного предмета.

Отже, метою даної статті є аналіз навчального процесу з предметів релігійного циклу в початкових народних училищах Міністерства народної освіти дореволюційної Росії.

Аналіз джерел дав змогу виявити, що організація шкіл, що відносилися до державного освітнього відомства Російської імперії, стала носити організований характер після прийняття 14 липня 1864 р. Міністерством народної освіти „Положення про початкові народні училища". Відповідно до нього початкові школи різних відомств підпорядковувалися Міністерству народної освіти і оголошувалися загальностановими [10]. Як стверджує Д. Лебедєв, найбільш поширеним типом початкової школи на той час були сільські однокласні і двокласні училища Міністерства народної освіти з трирічним або п'ятирічним курсом навчання, які фінансувалися переважно місцевими земствами, сільськими общинами та приватними особами [6, с. 47].

Для прикладу, у містах Київської губернії основу державної шкільної мережі становили двокласні училища, курс навчання в яких тривав два роки з підготовчим класом за програмою однокласного училища. У сільській місцевості переважали однокласні народні училища. Кількість двокласних училищ у селах була досить обмеженою. Важливим фактором організації народних училищ у сільській місцевості було ще й те, що вони могли створюватися лише у тих селах, де відбулися присуди сільських громад про відведення приміщень для училищ і визначення зобов'язань, пов'язаних з їх ремонтом, опаленням та освітленням. До того ж, у багатьох селах уже діяли церковноприходські школи. Наявність широкої мережі шкіл духовного відомства справляла значний вплив на формування державної шкільної системи. Тому зрозумілим є той факт, що однокласні народні училища в місцевостях, де були церковнопарафіяльні школи, відкривалися лише з дозволу єпархіальної адміністрації [7, с. 57].

Однак відкриття народних училищ у сільській місцевості інколи спричиняло незадоволення духовних властей, оскільки траплялися випадки силового вирішення питання: у селах, де вже були церковноприходські школи, чиновники освітнього відомства намагалися силоміць перетворити їх у народні училища Міністерства народної освіти. Це викликало обурення священнослужителів. У багатьох селах функціонування парафіяльних шкіл поряд з міністерськими відстоювали також селяни [9, с. 195].

На початок ХХ століття перед народними училищами постала ще одна проблема. Практика чотирьох десятиліть народної освіти показала недостатність трирічного терміну навчання, тому в багатьох початкових училищах почали запроваджувати четвертий рік навчання. Це мотивувалося насамперед тим, що учні, які провчились повних три роки, за своїм розвитком стояли значно вище учнів третього відділення, а тому могли засвоювати зміст навчального матеріалу значно ефективніше та більш усвідомлено. А розумність у засвоєнні короткого катехізису і короткого пояснення православного богослужіння учнями, на думку прихильників чотирирічної школи, повинна була складати головну мету навчання під час вивчення цієї частини шкільного курсу [16, с. 158].

Згідно з „Положенням про початкові народні училища" відкривалися також певні можливості прояву громадської ініціативи в розвитку початкової освіти. Так, уряд у справі організації народних училищ надавав широкі можливості для діяльності приватних осіб та громадськості, а головна роль уряду зводилася до координації і спрямовування роботи різних відомств та організацій у цій сфері [18, с. 7]. Їм надавалося право відкривати навчальні заклади, які повинні "утверджувати в народі релігійні й моральні поняття" [12, с. 1227]. Однак це повинно було здійснюватися під контролем шкільних адміністрацій.

У „Положенні про початкові народні училища" 1864 року визначено предмети навчального курсу для початкових шкіл: короткий катехізис і священна історія, які входили до структури Закону Божого, а також церковний спів (за можливістю) складали предметну основу релігійної освіти та виховання. Водночас документі не було визначено розподілу навчальних годин між предметами, не регламентовано обов'язки вчителів [10, с. 506]. Це спонукало шкільні адміністрації до розроблення власних методичних забезпечень навчально-виховного процесу. Окремі училищні ради розробляли проекти навчальних програм, готували пам'ятки для вчителів, які включали орієнтовний розподіл навчальних годин і перелік навчальних посібників. Такі матеріали розсилалися для ознайомлення до інших шкіл [3; 13].

Важливим кроком у формуванні системи методичного забезпечення курсу Закону Божого була також публікація методичних вказівок і конспектів уроків для курсу молодшого і старшого відділень початкової школи. Вперше такі конспекти вийшли окремим виданням у вересні 1906 року і були схвально сприйняті як законовчителями, так і критикою [16].

У 1869 році зразкові училища Міністерства народної освіти вперше отримали навчальні програми. Для них було встановлено єдиний навчальний план, відповідно до якого до курсу першого класу було віднесено перші три роки навчання, які відповідали трирічному курсу однокласних училищ [17].

На вивчення Закону Божого в першому класі двокласної школи виділялось 33% навчальних годин. Щодня після уроків під керуванням учителя діти півгодини повинні були присвятити церковному співу. До обов'язків учителя входила підготовка хору до церковних служб, а також участь учнівського хору в церковному богослужінні на свята [18].

Міністерство народної освіти затвердило програми для однокласних народних училищ 7 лютого 1897 року. У них було визначено тривалість навчального року – не менше шести місяців [11, с. 3]. Проте двокласні зразкові училища навіть після видання загальних для всіх початкових училищ навчальних програм користувалися програмами 1869 року.

У програмах 1897 року було визначено обов'язкову кількість уроків з кожного предмета на тиждень і розподілено навчальний матеріал за роками навчання (відділеннями). Разом з тим у них було визначено обсяг знань і навичок, які повинні були засвоїти учні початкових шкіл. Серед головних предметів навчання були Закон Божий і церковнослов'янська грамота. До них додавалися також заняття з церковного співу, на які відводилося три години на тиждень. Тижневою нормою визначалося 24 навчальні години, а на вивчення церковних дисциплін (Закону Божого та церковнослов'янської грамоти) виділялось вже понад 37% навчального часу [4].

Щодо розподілу навчальних годин, то, відповідно до пояснювальних матеріалів до шкільних навчальних занять, учителю рекомендувалось години із Закону Божого розподіляти порівну між трьома відділеннями. Для вивчення церковнослов'янської мови на молодшому відділенні вважалося за доцільне виділити години у другому півріччі, на другому і третьому відділеннях рекомендувалися спільні заняття для читання книжок церковного друку [11].

Loading...

 
 

Цікаве