WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Психолого-педагогічні умови оптимального творчого самозростання учнів старших класів у процесі вивчення української літератури - Реферат

Психолого-педагогічні умови оптимального творчого самозростання учнів старших класів у процесі вивчення української літератури - Реферат

Окрім цього, враховуючи, що успішність діяльності (і навчальної також) залежить від сукупностей здібностей, тобто обдарованості, вчителю літератури варто зважити, що, для прикладу, учневі, який має яскраво виражені логічні (математичні) здібності, ці якості і властивості стануть в нагоді у процесі вивчення літератури – під час аналізу художнього твору, образу твору тощо – в аналітичній діяльності, яка для старшокласника, обдарованого філологічно, буде більш складною для виконання.

Принципово важливим є такий аспект розглядуваного питання: у сучасній психології і педагогіці розвиток творчої особистості трактується як процес її самозростання на основі забезпечення відповідних умов: "Складність вирішення проблеми полягає також у тому, що мета розвитку якостей творчої особистості не може механічно нав'язуватись, ставитись ззовні перед дитиною, ігноруючи її як суб'єкта діяльності" [33, с.143]. "Неможливо "зі сторони" розвивати здібності дитини. Власні здібності вона розвиває сама. А справа вихователя (педагога, батьків) – створити для цього всі необхідні умови" [43, с.78]. Учень, вважають психологи, повинен визначитись як творча особистість (можливо, з допомогою вчителя), повірити у власні можливості, а потім їх творчо реалізувати під час навчання, одержуючи відповідну підтримку.

Психолого-педагогічна мета вчителя і цілі школярів у цьому процесі, звичайно, відрізняються, але вони взаємопов'язані: "Мета розвитку творчої особистості має спрямовувати зусилля всіх учасників навчально-виховного процесу на формування в учня складних особистісних новоутворень, що сприяють постановці та здійсненню самим учнем творчих цілей власної поведінки та діяльності і в кінцевому рахунку ведуть до досягнення нових оригінальних результатів" [33, с.162].

Щоб в учня виникло бажання творчо самореалізуватись під час вивчення певного предмета, необхідно, вважають дидакти і психологи, виховати в нього пізнавальну потребу, розвинути інтерес до навчання, "жадобу пізнання" (за висловом В.О.Сухомлинського) [2; 4; 7; 19; 31; 32; 37; 38; 41 та ін.]. З цією метою потрібно створити передумови: налаштувати учнів, умотивувати важливість творчої діяльності, інакше кажучи, сприяти виникненню мотиву, забезпечити усвідомлений вибір активної пізнавальної позиції кожним старшокласником у процесі вивчення літератури.

Наступне, що потрібно враховувати на практиці, це загальні положення психології про особливості розвитку особистості. Відомий учений Г.С.Костюк стверджує, що психічному розвитку, як і розвитку взагалі (а отже, й удосконаленню вмінь і навичок творчої діяльності), притаманні суперечності, боротьба протиріч: "Рушійною силою... переходів особистості... від нижчих до вищих ступенів розвитку є внутрішні суперечності... Вони стають джерелом активності, намагань усунути ці суперечності, виробити нові способи поведінки, досконаліші дії і зв'язані з ними властивості" [20, с.379]. За умови такого розуміння творчого зростання школярів педагог може керувати цим процесом, цілеспрямовано використовуючи вплив певних протиріч на розвиток особистості учня чи послаблюючи дію негативних. Зазначене питання ґрунтовно досліджене в сучасній дидактиці [3; 10; 16 та ін.]. М.О.Данилов головним протиріччям у розвитку школярів в навчально-виховному процесі вважає те, яке виникає між поставленими завданнями та наявним рівнем знань, умінь і навичок учнів [10]. Вказану невідповідність, на думку вченого, можна перетворити в рушійну силу за умови усвідомлення школярами ускладнень у вирішенні завдань та необхідності і можливості їх подолання на основі здобуття необхідних знань чи формування нових вмінь (самостійно чи з допомогою вчителя). Важливу роль на цьому етапі відіграє мотивація, яка, на жаль, не завжди має місце у практиці сучасної школи. За допомогою ґрунтовного вмотивування потреби виконання того чи іншого навчального завдання вчитель може нейтралізувати ще одне з головних протиріч – між цілями учнів і метою, яку ставить педагог [16].

Наступне із визначених А.О.Кірсановим протиріч залежить від умов, що не завжди сприяють творчому навчанню і зростанню учнів: часових, матеріальних, духовних обмежень, які виникають у процесі навчальної діяльності й розвитку школяра. Вказані суттєві недостатності можливо принаймні послабити за допомогою ґрунтовної мотивації, розв'язання завдань різних видів, застосування функціонально повної сукупності форм мисленнєвої діяльності (розпізнавання, аналізу, синтезу, перетворення, оцінювання тощо), інакше кажучи, за умови організації такої пізнавальної діяльності, в основі якої – розумові дії (мислительні операції) аналізу, синтезування, порівняння, узагальнення, абстрагування, систематизації, класифікації, рефлексії, що передбачають активне застосування суджень, міркувань, умовиводів як форм мислительної діяльності.

Таким чином, ще однією з визначальних умов розвитку вмінь і навичок творчо вчитися в учнів визначаємо наявність протиріч у навчально-виховному процесі, а саме: використання певних із них з метою підвищення активності учня, розвитку в нього на цій основі нових, більш досконалих способів творчої діяльності, компетенцій, здобуття ним нових знань; урахування та, за можливістю, усунення вчителем реальних часових, матеріальних недостатностей.

Важливо усвідомлювати ще одну суперечність, обґрунтовану дидактом В.І.Андрєєвим, яка, варто зазначити, і сьогодні має місце у практиці сучасної школи [3]. Йдеться про командно-адміністративний, авторитарний стиль керування вчителем навчально-пізнавальною діяльністю школярів, використання при цьому лише методів прямого й оперативного управління, що, звісно, пригнічує творчий підхід до вивчення предмета учнем.

Уникнути цього, вважають психологи і дидакти, можливо за умови врахування низки важливих факторів [3; 4; 16; 35; 45; 49 та ін.]. Насамперед, потрібно використовувати не лише пряме керування творчою навчальною діяльністю школярів (що втілюється в розробленні й реалізації комплексу способів її організації), а оптимально поєднувати його з непрямим управлінням (створенням матеріальних, інформаційних, організаційних умов для реалізації цієї діяльності) [16] та забезпечувати передумови (активізацію пізнавального інтересу, розвиток потреби в діяльності творчого виду тощо).

По-друге, в основі спілкування зі школярами, керування процесом розвитку творчої навчальної діяльності повинен переважати демократичний стиль спілкування, педагогіка співробітництва [4; 8; 10; 13; 14; 15; 27; 28; 42та ін.]. "Демократичний стиль спілкування з учнями найоптимальніший з погляду ефективності викладання літератури в школі не тільки тому, що приносить радість і задоволення від спілкування з твором, з письменником. Він забезпечує найсприятливіші умови для мотиваційних основ навчання, розвитку творчих сил і можливостей дітей" [28, с.93]. Педагогіка співробітництва, демократичність у стосунках з учнямизабезпечать "безпосереднє звернення вчителя до розуму і серця вихованця" [42, с.452]. Таку співпрацю вчителя й учнів Ш.О.Амонашвілі трактує як уміння педагога допомагати школярам долати труднощі, проводити самооцінку знань, ставити чітко сформульовані навчальні завдання, намагання спільними зусиллями розв'язати їх, надання простору самостійній думці та судженням, творчим пошукам вихованців, що в сучасній педагогіці трактується як нові ролі педагога – фасилітатора, наставника, консультанта – серед низки інших, якими він повинен володіти.. "Головна мета уроку, навчально-пізнавальних завдань у тому, щоб повернути дитину до самої себе, на розвиток власних здібностей і можливостей, на самовиховання" [1, с.73].

Більше того, вчитель-словесник на навчальних заняттях з української літератури мусить прагнути до здійснення духовного діалогу, зважаючи на особливості літератури як шкільного предмета, "бо ж хоче не тільки просвітити, а й передати своє розуміння духовних скарбів рідного письменства" [42, с.39]. Це завдання є складним навіть для педагога, який має високий рівень професійної майстерності. "Зробити духовний діалог визначальним у своїй роботі зможуть одиниці, проте працювати зовсім без нього – значить не виконати завдання викладача української літератури" [42, с.40]. Продовжимо цю думку: без такого духовного спілкування, без емоційного сприймання художнього твору юною особистістю не варто чекати зацікавленості літературою, творчого пошуку, евристичних відкриттів, оригінальних власних творчих робіт і знахідок старшокласників.

Loading...

 
 

Цікаве