WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Підготовка спеціалістів з викладання курсу «Біблійна історія та християнська етика» в загальноосвітній школи - Реферат

Підготовка спеціалістів з викладання курсу «Біблійна історія та християнська етика» в загальноосвітній школи - Реферат

Підготовка спеціалістів з викладання курсу "Біблійна історія та християнська етика" в загальноосвітній школі

Важливе місце у становленні системи духовно-морального виховання в загальноосвітній школі відводиться вивченню курсу християнської етики, а також підготовці спеціалістів з його викладання.

Учитель, який навчає християнської етики, повинен стати своєрідним живим прикладом і носієм високих етичних і моральних якостей. Такий підхід до підбору кадрів є загально-педагогічним завданням у системі навчально-виховної роботи школи в умовах національного і духовного відродження.

Система підготовки спеціалістів до викладання християнської етики у загальноосвітніх навчальних закладах ґрунтується на положеннях Закону України "Про загальну середню освіту", у 24 статті якого зазначено, що "педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки в навчальних закладах системи загальної середньої освіти" [7].

У концептуальних засадах предмета духовно-морального спрямування у загальноосвітніх навчальних закладах (курси "Етика", "Основи християнської етики", "Основи релігійної етики") визначено, що "предмет духовно-морального спрямування може викладатися вчителями загальноосвітніх навчальних закладів, які пройшли відповідну педагогічну підготовку у вищих навчальних закладах" [9].

Таким чином, у цих двох документах визначено, що викладання духовно-морального курсу християнської етики повинно проводитися спеціалістами-педагогами, які здобули відповідну фахову підготовку.

У зазначених документах наголошено також на необхідності відкриття відповідні спеціальності для забезпечення підготовки спеціалістів з викладання предмету духовно-морального спрямування. З огляду на це, дієвим вкладом у практичну реалізацію цього положення, на думку Української Православної Церкви, є запровадження в систему державної освіти курсу "Християнська етика" і введення спеціальності "вчитель християнської етики" у "Державний перелік напрямів та спеціальностей", за яким здійснюється підготовка та перепідготовка фахівців. Підготовка спеціалістів з предмета "Християнська етика" може стати тим чинником, який "постійно і позитивно впливатиме на духовну сферу підростаючого покоління і формуватиме майбутнє обличчя нашого народу, душа якого споконвіків була християнською" [8, с. 2-3].

На основі детального аналізу підходів прихильників запровадження християнської етики у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів робимо висновок, що питання впровадження подібних курсів підготовки викладачів до цього часу остаточно не з'ясоване.

Так, у своєму дослідженні О.М.Білоус наводить дані соціологічного опитування про ставлення суспільства до ідеї зближення школи і Церкви. Важливим у цьому значенні, на нашу думку є те, як громадськість ставиться до можливості викладання курсу духовно-морального спрямування у загальноосвітніх навчальних закладах України духовенством і світськими педагогами. Так, 33,3 відсотка респондентів вважає за необхідне вивчення у школі Закону Божого за умови, що цей предмет викладатиме священик, 16,2 відсотка також підтримують цю ідею за умови, що він викладатиметься світською особою. Досить вагома частина респондентів не визначилися із позицією щодо вказаної проблеми. Таких – 26,1 відсотка. Разом з тим 24,4 відсотка опитаних категорично висловилися проти впровадження цього предмета до шкільних навчальних планів, не зважаючи на питання кадрового забезпечення [1, с. 152].

Основні пропозиції представників освітньої галузі та Церкви зводяться до думки, що курс християнської етики можуть викладати:

а) педагоги, які пройшли відповідну фахову підготовку;

б) священнослужителі або особи, які мають духовну освіту;

в) віруючі світські особи.

Більшість наукового і педагогічного загалу вважає, що викладання курсу християнської етики варто доручити педагогам. На думку О.Сухомлинської, духовну, моральну особистість не можна виховати без учителя, наставника, вихователя, тобто без людини, яка є поводирем для дітей та молоді у світ духовності [12]. Вона визнає аксіоматичним те, що християнську етику має читати педагог, який глибоко обізнаний з християнством, Біблією, Старим Завітом з його десятьма заповідями, вільно володіє цим матеріалом, переносячи ці вічні ідеї до ситуацій і поведінки сьогоднішніх школярів [13].

Архієпископ Львівський і Дрогобицький Августин зауважує, що предмет "Християнська етика" повинна читати людина з вищою педагогічною та духовною освітою, яка живе як бездоганний християнин [14, с. 488].

Подібної думки дотримуються і представники УПЦ-КП, вважаючи, що викладання повинні проводити особи, які мають педагогічну освіту, однак педагоги мають бути віруючими християнами, без огляду на те, до якої конфесії вони належатимуть [6].

На думку відомого російського богослова Андрія Кураєва, такими спеціалістами, разом із священиками, можуть бути дійсно віруючі, глибоко ерудовані, схильні до духовної діяльності світські особи. Вони повинні під опікою Церкви пройти спеціальну підготовку, яка буде включати вивчення предмета християнської етики, педагогіки і психології. Цей підхід є, на думку А.Кураєва, найбільш прийнятним, тому що дозволить уникнути міжконфесійних суперечок [10, с. 45-63].

На фахову придатність педагога, який викладає християнську етику, звертає увагу архієпископ Полтавський і Миргородський Филип (УПЦ), зазначаючи, що викладання предметів християнського наповнення потребує підготовки кваліфікованих викладачів. На його думку, не можна вимагати високого професійного духовного рівня від учителів, які самі не читали Біблії, але викладають її; самі не відвідали жодної церковної служби, але навчають про богослужіння; самі не читали житій святих, але розповідають про них дітям [15].

З точки зору О. Вишневського, такий предмет, як "Християнська етика", повинна викладати "особлива", "небуденна" людина, яка приходить до школи лише задля цього [3].

А Л.Я.Геник вбачає у вихованні в молодого покоління певних морально-етичних переконань та повагу до рідних традицій одне з найголовніших і почесних завдань сучасного учителя [4, с. 43].

Від викладння курсу християнської етики педагогами з низьким рівнем кваліфікації застерігає О.Гентош, наголошщуючи, що "навчати дітей має не будь-хто, біолог чи математик, якого "довантажують годинами", а людина з ґрунтовними знаннями, до того ж "особлива", що має в серці іскру Божу. В іншому разі відбувається профанація релігійного предмета" [5].

На думку Н.Химич, "якщо педагог не може донести зміст твору до серця і розуму дитини – він не має права використовувати його у своїй роботі, щоб не зашкодити дитячій природі" [16, с. 45].

О.О.Лобач та Г.А.Каліберда вважають, що відвідування вчителем спеціальних курсів з методики викладання дисциплін духовного спрямування і самостійне ретельне вивчення відповідної літератури сприятиме не лише його професійному росту, а й допоможе уникнути язичницьких традицій під час проведення виховних заходів християнського наповнення [11].

Таким чином, враховуючи викладене вище, можна стверджувати, що, зважаючи на запропоновані якісні показники характеристики вчителя християнської етики, питання створення системи підготовки таких спеціалістів в інших аспектах практично не розроблено, що і обґрунтовує актуальність представленої статті.

Багаторічні спостереження за спробами організації курсів духовно-моральної та релігієзнавчої освіти переконують у тому, що навчання цього курсу повинно будуватися, як і будь-який базовий шкільний предмет, відповідно до вікових особливостей учнів, що вимагає, зокрема, більш ретельної методичної підготовки. Якщо місце викладача курсу займе не досвідчений педагог, який здобув спеціальну освіту і добре володіє класно-урочною системою навчання, а людина без педагогічної освіти, яка бажає "проповідувати релігію", то навчання приречене на невдачу [2].

Тому, вважаємо, професійна педагогічна підготовленість учителя і любов до дітей є не лише не менш значущими факторами для успішного викладання курсу, ніж релігієзнавча чи богословська освіта, але визначальними.

Суттєвою проблемою кадрового забезпечення, на нашу думку, може стати те, що релігійне наповнення змісту курсу іноді приваблює людей, які не мають педагогічної освіти і досвіду роботи у школі і тому недооцінюють значущість професійної підготовки учителя і методичного опрацювання уроку. В результаті не враховується специфіка світської освіти і вікові особливості учнів, робляться спроби під виглядом навчання провести духовно-моральне наставництво, організувати урок у формі проповіді. Важливо зрозуміти, що метою навчального курсу є, насамперед, навчання. А "проповіддю" повинне стати власне життя учителя, його ставлення до людей, тобто особистий приклад виконання євангельських заповідей.

Неправильними є і такі висновки: зважаючи на особливості змісту курсу, важливим є не методичне опрацювання і підготовка уроку, а певний настрій, атмосфера навчання. Однак особлива духовна атмосфера, довіра і повага учнів і вчителя мають місце в педагогічній практиці лише тоді, коли урок методично правильно побудований, ретельно продумані зміст, мета і завдання, методи і прийоми навчання, ілюстративний матеріал і домашнє завдання до заняття.

Досвід викладання християнської етики показує, що ефективність засвоєння курсу залежить від того, як учитель розглядає історичні факти і явища культури, працює зі спеціальною літературою, наочністю, намагається викликати інтерес до питань, що вивчаються, вчить аналізувати події, знаходити особливості, порівнювати факти, робити висновки, порівнювати їх з іншими і перевіряти.

Вважаємо, що викладання духовно-морального курсу релігійного спрямування, на нашу думку, буде успішним, якщо учитель має такі здатності та якості:

Loading...

 
 

Цікаве