WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Підготовка майбутнього вчителя до реалізації комунікативного підходу в навчанні іноземної мови - Реферат

Підготовка майбутнього вчителя до реалізації комунікативного підходу в навчанні іноземної мови - Реферат

Підготовка майбутнього вчителя до реалізації комунікативного підходу в навчанні іноземної мови

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими і практичними завданнями. У сучасності метою професійної підготовки викладача іноземної мови в європейському освітньому просторі є формування професійно мотивованого вчителя, здатного до мiжкультурного спілкування й автономного підвищення своєї кваліфікації, до постійного діалогу з учнями (вчителя, який хоче і вміє вчити і вчитися), "вчителя-партнера у спілкуванні", "вчителя-порадника", посередника між культурами, а не "ретранслятора" готових знань. Найважливішими інтеграційними тенденціями, що реалізуються у змісті підготовки "євровикладачів", є розвиток демократичної орієнтації в розвитку суспільства, гуманізація суспільної свідомості, соціальних взаємин. Удосконалення особистісних властивостей педагога сприяє ефективному вирішенню професійних завдань в умовах інформаційного поля, що розширюється, застосування інформаційних технологій, розвитку міжкультурних і міжнаукових комунікацій з провідними науково-освітніми центрами Європи. Провідна ідея полягає в переході до нового (вищого) рівня підготовки викладачів іноземної мови, орієнтованої на принципи глобалізації, цілісності, автономного і мiжкультурного навчання. На сучасному етапі найважливішим засобом розвитку теорії, історії і практики підготовки європейського викладача іноземних мов є розвиток міжнаукових комунікацій [6]. Отже, з огляду на зазначене робимо висновок, що однією з умов підготовки майбутнього вчителя іноземної мови повинна стати організація мiжкультурної комунікації у навчальному процесі вищого навчального закладу з метою формування комунікативної особистості, здатної до взаємодії в європейському і світовому просторі.

Майбутній учитель буде готовий до реалізації комунікативного підходу в навчанні іноземної мови учнів, якщо йому властиві такі характеристики:

–сприймає мету розвитку комунікативної компетенції школяра як соціально і професійно значущу;

–методологічним підґрунтям його діяльності є комунікативний підхід до навчання іноземної мови учнів на засадах особистісно орієнтованого навчання;

–володіє комунікативно орієнтованими технологіями навчання іноземної мови та інноваційними комунікаційними технологіями;

–вміє забезпечити процес формування іншомовної комунікативної компетенції школяра, його культурного та духовного розвитку засобами, методами освіти;

–має здатність здійснювати міжкультурну комунікацію, вести професійно-орієнтоване спілкування іноземною мовою та організовувати спілкування між школярами;

–зацікавлений у власному професійному зростанні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання проблеми і які використовує автор. На процес удосконалення професійної підготовки викладача іноземної мови в Україні мають вплив нові концепції європейської системи підготовки викладачів для об'єднаної Європи. Для забезпечення трансляції досвіду від покоління до покоління в єдиному європейському просторі створено необхідне відповідне інформаційне забезпечення: всесвітньо відомі європейські інформаційні мережі EURODYCE (Європейська Комісія з питань освіти і культури), The Research Methods Knowledge Base (Центр вивчення методів дослідження), TERENA – Trans-European Research and Education Networking Association (Транс'європейська асоціація дослідження питань освіти), CEPES – European Centre for Higher Education (Європейський центр з вищої освіти), IBE – International Bureau of Education (Міжнародна асоціація освіти і виховання), Leonardo Da Vinci (Співпраця у сфері професійної підготовки), EUROD1CAUTOM – Multilingual terminology datebase (Багатомовна термінологічна база даних), ORTELIUS – Datebase on higher education in Europe (База даних з питань вищої освіти в Європі) та інші, в яких розроблено моделі, концепції, технології підготовки викладача іноземних мов для нової континентальної освітньої системи об'єднаної Європи [6; 2].

Визначення не вирішених раніше частин загальної проблеми, які розглядаються у статті. Маючи за мету діяльності становлення і самоздійснення особистості учня, педагог повинен керувати процесом його інтелектуального, емоційного і фізичного розвитку та формування духовного світу. Тому, для прикладу, О.Я. Савченко наголошує на необхідності формування майбутнього спеціаліста як особистості, здатної до самонавчання упродовж життя, до прийняття рішень в інтересах дитини [10]. Вона стверджує, що у вищому навчальному закладі майбутній учитель має оволодіти достатнім обсягом практичних умінь, серед яких чи не найважливішими є діагностичні, комунікативні і дидактико-аналітичні.

Приєднуємося до думки Ю.І. Пассова про те, що змістом професійної освіти майбутнього вчителя іноземної мови повинна також стати іншомовна культура, яка включає такі процеси: 1) пізнання культури країни, мова якої вивчається, в діалозі з рідною культурою; 2) розвиток здібностей здійснювати мовленнєву діяльність, спілкування, навчальну діяльність; 3) виховання патріотизму, інтернаціоналізму, етичної та естетичної культури; 4) учіння – оволодіння вміннями говоріння, читання, аудіювання, письма як засобами спілкування. Водночас головною функцією іншомовної культури студента повинні стати не стільки пізнання і розуміння іншої культури, скільки його духовне вдосконалення на основі нової культури в її діалозі з рідною [7]. Такий підхід розширює межі програми професійної підготовки майбутнього вчителя іноземної мови і дозволяє зорієнтувати його навчання, окрім професійної діяльності, і на культурологічний аспект процесу оволодіння іноземною мовою як важливим засобом мiжкультурного спілкування.

Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Реалізація змісту освіти, зокрема змісту її навчального аспекту, реалізується у різновидах організаційних форм навчання, завдання яких – упорядкувати навчальний процес у різних типах навчальних закладів. Якщо за допомогою принципів визначається, чому саме так потрібно навчати, обрані методи розкривають сутність навчальної взаємодії, то організаційні форми, поєднуючи цілі, зміст і методи, встановлюють організацію навчання в реальних умовах [2; 4]. Відповідно до цього, на думку вчених (С.У. Гончаренко), організаційна форма навчання як дидактична категорія означає зовнішній вигляд організації навчального процесу, який пов'язаний з кількістю тих, хто навчається, місцем і часом їхнього навчання та порядком його здійснення [5]. Як один із складників педагогічної системи організаційні форми навчання є видами навчальних занять, які різняться дидактичними цілями, складом студентів, місцем проведення, тривалістю, змістом діяльності викладача і студентів [4].

У структурі навчального процесу у вищому навчальному закладі вченими виділено три групи організаційних форм навчання: 1) форми, спрямовані переважно на теоретичну підготовку студентів; 2) форми практичної підготовки студентів; 3) форми, що застосовуються для контролю знань, умінь і навичок студентів [7]. Вибір організаційних форм навчання зумовлюється особливостями навчального предмета, змістом навчального матеріалу, особливостями навчальної групи тощо. Кожна з організаційних форм навчання у вищому навчальному закладі має певні особливості. До форм, спрямованих переважно на теоретичну підготовку, віднесено лекцію, семінар, навчальну екскурсію, навчальну конференцію, консультацію; форми переважно практичної підготовки – це лабораторні і практичні заняття; форми, що слугують контролю знань, умінь і навичок студентів – курсове і дипломне проектування та виробнича (навчальна) практика. Проміжне місце займають самостійні позааудиторні заняття.

Проте сучасність вимагає такої організації освітнього процесу у вищому навчальному закладі, яка уможливлює природний перехід студента від сьогоденної навчальної діяльності до майбутньої професійної із відповідною трансформацією предмета, мотивів, цілей, засобів, способів і результатів діяльності, застосування у навчальному процесі активних форм, методів і прийомів навчання, пов'язаних із загальним напрямом перебудови сучасної вищої освіти, зокрема її тенденцією переходу від переважно інформативних форм, методів і прийомів навчання до активних, збільшення неінформаційної діяльності викладача, а пізнавальної діяльності студента за умови найтіснішого зв'язку освіти і професійної практики. Такими формами навчання, на думку вчених, є інтерактивні лекції, проблемні лекції, лекція-провокація, лекція-діалог, семінар-диспут, семінар-бесіда, змішаний семінар, ділові та рольові ігри, тренінги [4]. Одним із ефективних засобів становлення особистості вчителя іноземної мови, на нашу думку, є педагогічний тренінг як альтернатива традиційним формам і методам навчання. Розглянемо його структуру детальніше.

Термін "тренінг" походить від англійського "to train" – навчати, тренувати. Тренінг – це вид навчання, тренування, а також спеціальний тренувальний режим, вправи для вдосконалення навички, майстерності [1]. Л.Й. Волкова вважає, що у процесі тренінгу людина пізнає себе та навколишній світ; змінює своє "Я" за допомогою спілкування; спілкується у дружній атмосфері та неформальній обстановці; ефективно засвоює знання; формує вміння та навички [3]. На думку вченої, педагогічний тренінг – це форма організації навчального процесу у вищому навчальному закладі, за якої студенти набувають психологічні знання, вміння, навички спілкування у проблемних, конфліктних ситуаціях. Отримані у ході тренінгу нові відомості про себе та інших людей спонукають студента по-іншому усвідомити власну самооцінку особистості й оцінку оточуючих. Нам імпонує думка П.І. Підкасистого, що тренінг є сукупністю групових методів формування вмінь і навичок самопізнання, спілкування і взаємодії людей у групі [9]. Тренінг застосовується як з метою формування і вдосконалення загальної комунікативної готовності особистості, так і для формування специфічних комунікативних навичок у представників тих професій, що передбачають інтенсивний контакт з іншими людьми (викладачі, керівники, тренери і т.д.).

Розвиток умінь і навичок спілкування – основна мета тренінгових занять у малих і великих групах. Студентам властиве прагнення до неформального спілкування, наповненого особистим змістом. Таке спілкування не завжди вдається – дуже багато залежить від бажання зрозуміти партнера, сконцентруватися на ньому, а також від техніки спілкування (засобів установлення контакту, комунікативних умінь). Неформальне спілкування може стати для студента довірливим, якщо він відчуває зацікавленість викладача.

Серед принципів педагогічного тренінгу вчені виділяють такі:

– принцип "неоцінювання" дій та особистості учасників, запобігання будь-яким оцінним судженням ведучого та учасників один одного;

Loading...

 
 

Цікаве