WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Нові вимоги до людини і освіти - Реферат

Нові вимоги до людини і освіти - Реферат

Наступною причиною необхідності поглиблення особистісного розвитку людини, формування самодостатності особистості є об'єктивно обумовлений у світі і, зрозуміло, в Україні, процес зростання демократичності суспільства. Цей процес, у свою чергу, викликаний різноманітними причинами. Серед них — необхідність регулюювальних, управлінських дій у масштабах людства, що обумовлено глобалізацією і зростанням цілісності світу; створення регіональних організацій держав, яким добровільно передано низку функцій держав; необхідність демократичної загальної атмосфери для розвитку сучасних науково-інформаційних технологій; потреба, врешті-решт, у дедалі розвиненішій демократії для дедалі глибшого розвитку й самореалізації особистості в суспільстві і т. ін. Одним словом, демократизація є необхідною передумовою подальшого прогресу суспільства і людини.

Водночас варто зазначити, що головний чинник подальшої демократизації — в розвитку особистості, в її самодостатності, здатності своєю сутністю обумовлювати характер і дедалі вищий рівень демократії. Так, для демократичності країни важливо, яким є президент держави, який склад парламенту і характер законів, що ним приймаються, з представників яких політичних сил складається уряд і т. ін. Але справжню демократичність суспільства, насамперед, визначає рівень самодосконалості громадян, їх здатність до самостійної й усвідомленої дії, зокрема і раціонального, з погляду демократичності, формування владних структур різних рівнів у державі. Освіта має готувати демократичну людину, яка органічно, всім своїм єством, а не за закликом провідників, прагне демократичного суспільства і не здатна жити в авторитарному суспільстві. Тому навчально-виховний процес в освітніх закладах, а також соціальне середовище в суспільстві в цілому мають бути максимально зорієнтованими на формування розвиненої, демократичної, самодостатньої особистості. А проблем тут поки що багато.

Освіта в Україні, як і в будь-якій іншій країні, нерозривно пов'язана з суспільством, його традиціями та цінностями, і тому зберігає багато рис минулого. На превеликий жаль, толерантне ставлення до особистості, турбота про утвердження її самодостатності не були, кажучи дуже м'яко, сильною стороною ні політики царської Росії, ні політики Радянського Союзу. Навпаки, нехтування правами людини, а інколи і її життям, свідчення чого є і Голодомор в Україні у тридцятих роках, мало природний і логічний характер для суспільства минулого. Ці особливості суспільних відносин перейшли до вітчизняної освіти і склали сутнісну основу стосунків у навчальних закладах. І хоча за роки незалежності відбулася певна демократизація атмосфери в освітніх закладах, на превеликий жаль, прояви репресивної, авторитарної педагогіки, суб'єктно-об'єктний тип взаємостосунків того, хто навчає, і того, хто навчається (коли перший є активним суб'єктом, а другий — пасивним об'єктом), ще досить поширені. Як результат часто формується не самодостатня особистість, а несамостійна людина, людина-пристосуванець, людина, що діє за принципом "чего изволите". Такий тип стосунків потрібно залишити в минулому якомога швидше. Це потрібно не так для освіти, як для суспільства. Не зробивши цього, ми ніколи не матимемо сталого демократичного суспільства і цивілізованої ринкової економіки. Бо дитина, провчившись десять і більше років в авторитарному середовищі школи, у дорослому віці, навіть несвідомо, вимагатиме і творитиме авторитарне, а не демократичне суспільство. Так, учителеві, якого не шанують діти, працювати в умовах демократії, толерантної педагогіки і рівноправних суб'єктно-суб'єктних відносин із учнями значно складніше. Але навіщо дорога, яка не веде до храму, навіщо навчання, яке не формує особистість?

Із метою посилення формування самодостатньої особистості в модернізації освіти останніми роками було вирішено низку проблем. Так, у початковій школі введено інтегрований курс "Я і Україна". На заняттях не просто розкривають навколишній світ, визначальними є поняття: Я-особистість, мої взаємини з середовищем, як з іншими людьми, колективами, суспільством у цілому, так і з природою. У 5—6 класах запроваджено новий предмет "Етика", який також покликаний посилити особистісну орієнтацію навчання. Введено позитивне дванадцятибальне оцінювання, яке має більше заохочувальних, спонукальних можливостей, ніж попереднє, що мало три позитивні (3, 4, 5) і дві негативні оцінки (1, 2). Відбувається демократизація стосунків учителя і учня тощо. Водночас багато ще належить зробити. Найбільше турбує ставлення до особистості в суспільстві і в сім'ї. Маємо багато прикладів жорстокого ставлення до дитини, нехтування її думкою, позицією, що, безумовно, негативно позначається на розвитку дитини. Тому демократизація суспільства важлива також і як передумова для формування вільної, самостійної особистості.

Дитиноцентризм

У сучасних умовах дедалі стає очевидним, що смислом і основним показником прогресу людства є розвиток кожної окремої людини на основі її здібностей. До того ж це – головний важіль подальшого прогресу суспільства, особливо в умовах переходу до науково-інформаційних технологій, а потім – і суспільства знань, де успіх у виробництві й життєдіяльності залежатиме насамперед від розвитку людини. У зв'язку з цим істотно актуалізується, не тільки з огляду на інтереси окремої людини, а й суспільства в цілому, завдання — якомога більше наблизити навчання і виховання кожної дитини до її сутності, здібностей та особливостей. На наш погляд, цей принцип має бути визначальним під час проведення будь-яких змін в освіті. Бо саме він дозволить досягти найвищої якості освіти і, що надзвичайно важливо, не всупереч природі кожної дитини, а завдяки її пізнанню й розвитку.

І тут на перший план виступає принцип дитиноцентризму, але не у значенні уваги до дитини як такої, до дитини абстрактної, узагальненої, що часто проголошувалося і робилося у нас раніше, – а до конкретної дитини з її сутнісними характеристиками. Це важливо на всіх етапах освітньої діяльності — починаючи від дошкілля і закінчуючи університетом. Потрібно максимально наблизити освіту і виховання дітей до конкретної сутності кожного з них. Варто не формувати дитину під власні копії чи то батьком, чи то матір'ю, чи державою, чи кимсь іншим, а розпізнати її єство і плекати особистість на його основі, а не всупереч чи нехтуючи ним.

Це набагато складніше для вчителя, однак це єдиний спосіб формування людиноцентристського, гуманного, демократичного й ефективного сучасного суспільства, не кажучи про те, що це єдиний шлях до щастя кожної людини. Власне кажучи, вчитель разом із батьками повинен допомогти дитині самопізнати й саморозвинути себе, і тоді, ставши дорослою, людина найбільш повно себе самореалізує, забезпечивши і власний успіх, бо займатиметься вона улюбленою справою і робитиме це фахово, а отже забезпечить найбільш динамічний і несуперечливий розвиток країни, де мільйони людей одержать можливість максимальної самореалізації.

Перехід до нового змісту та 12-річного терміна навчання передбачає зміни в напрямі утвердження дитиноцентризму. Для цього вже в основній середній школі (5–9 класи) передбачено чотири варіанти навчальних планів. Але справді серйозні можливості для профільного навчання з урахуванням потреб дитини з'являться у старшій школі (10–12 класи), де з шести напрямів передбачено понад тридцять варіантів навчальних планів. Формування індивідуальної траєкторії набуття знань в університетах передбачено також вимогами Болонського процесу, до якого Україна після кількарічної підготовки та експериментальної роботи приєдналася рік тому. Аналогічні підходи відпрацьовуються і в системі профтехосвіти.

Але цього не досить. Потрібно змінити взаємостосунки вчителя й учня (професора і студента). Вчитель повинен перестати бути "над учнем", перестати жорстко регламентувати й однозначно визначати його розвиток і пізнання. Він має стати "поруч із ним", допомагаючи кожній дитині сконструювати і реалізувати оптимальний шлях пізнання та розвитку на основі індивідуальної сутності. Тим більше, що час об'єктивно вимагає зміни ролі і місця вчителя в навчальному процесі. З огляду на низку причин, і насамперед, на наявність нових інформаційних технологій, учитель перестає бути єдиним чи головним джерелом знань для учня. Він повинен стати його партнером у навчанні і розвитку. На допомогу вчителю повинні прийти шкільні психологи, які б створювали психолого-педагогічний портрет кожної дитини, ознайомлювали з ним кожного вчителя, що приходить у клас, спостерігали за змінами, що відбуваються з дитиною, і т. ін.

Останніми роками у школі побільшало психологів, дедалі ефективніше діє підпорядкований Міністерству освіти і науки та Академії педагогічних наук України Науково-практичний центр психології, але повноцінної системи психологічної, а тим більше психолого-методичної служби в освіті, яка б опікувалась і здоров'ям дитини, немає. Вищу психологічну підготовку повинні мати вчителі, майстри як теперішні, так і майбутні, для чого потрібно внести відповідні корективи у навчальний процес педагогічних університетів.

Глобалістична людина

Освіта має готувати глобалістичну людину, точніше здатну жити і ефективно діяти в глобальному середовищі. Тут є надзвичайно широкий спектр завдань – від формування відповідних світоглядних позицій, розуміння українського розвитку в контексті світових цивілізаційних процесів до відпрацювання навичок спілкування зі світом, людьми з інших країн, переймання їх досвіду і досягнень. Це особливо важливо в умовах, коли прогрес кожної окремої країни залежить не тільки від зусиль її громадян, але і від того, наскільки вони здатні сприймати все краще, що є в інших країнах.

Різноманітні зміни, що вимагають світоглядних коректив в освітньо–виховному процесі, відбуваються у взаємовідносинах людини і світу, держави і світу, людини і держави. Обумовлені вони передусім глобалізацією, хоч нею далеко і на вичерпуються.

Loading...

 
 

Цікаве