WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Мистецько-педагогічна концепція Готфріда Земпера та її актуальність для розвитку українського національного дизайну та дизайн-освіти - Реферат

Мистецько-педагогічна концепція Готфріда Земпера та її актуальність для розвитку українського національного дизайну та дизайн-освіти - Реферат

Мистецтвознавець, як вважає В.Аронов, всіляко наголошував, що абстрактна філософська естетика з її рекомендаціями не тільки є далекою від того, що цікавить художників, але й суперечить багатьом їхнім прагненням. Г.Земпер виходив передусім з чіткого усвідомлення практики, реального матеріалу, накопиченого істориками мистецтва. Реформатор був глибоко переконаний, що державні художні академії, які „готують художників до роботи у високому стилі" [3, с.67], є малоефективними у підготовці кадрів для художньої промисловості, оскільки „чисте" мистецтво не має підґрунтя для здійснення впливу на промисловість. Цю тезу автор довів за допомогою фактів – реальних результатів впливу академічного мистецтва на художню промисловість. Зокрема, він відзначав, що створення предмета за задумом художника дуже часто є неможливим через обмеження матеріалу, з якого виготовляється предмет, адже художник, що досконало володіє рисунком і скульптурою, майже не знайомий із властивостями матеріалів, технологіями оброблення в різних видах прикладного мистецтва (кераміка, килимове, ювелірне мистецтво тощо) [3]. Г.Земпер зазначав, що такий стан художньої освіти, що особливо яскраво виражений у Німеччині, визнаний усіма як навчання „від низів до верхів". Для виправлення ситуації вдалися до створення так званих промислових училищ які додатку до художніх академій. Водночас мистецтвознавець наголошував на малій ефективності таких заходів, оскільки промислові училища не в змозі забезпечити того практичного навчання, на переваги якого так розраховували, а відтак – залишалася невирішеною головна проблема – розділення мистецтва на чисте і прикладне як паралельне існування двох видів навчальних закладів.

За переконанням Г.Земпера, саме прикладні мистецтва „найбільше піддаються впливу сучасного стану народної освіти й виховання та сучасних тенденцій" [3, с. 177]. Тому, вважав він, „для підняття загального рівня розуміння мистецтва, а у зв'язку з цим і самого мистецтва, немає нічого більш необхіднішого, ніж домогтися цього у галузі прикладного мистецтва" [3, с.177]. Необхідним кроком для цього, за Г.Земпером, є реформа системи художньої освіти з домінантою емпіричного характеру навчання. У якості зразка Г.Земпер наводив принципи навчання у часи „розквіту мистецтв". За його переконанням, раніше, коли дотримувались точки зору про необхідніость художнього виховання, народна освіта за своєю сутністю будувалася на основах ідеалізму; в сучасних мистецтвознавцю умовах вона керувалася прямо протилежними принципами реалізму, за яких провідну роль відігравали точні науки. Автор відзначав, що тогочасне викладання прагнуло до підготовки спеціаліста. Така система призводила до „принципового знищення саме того органу, який призначений як для художнього сприймання, так і для художньої творчості" [3, с.178]. Мистецтвознавець мав на увазі почуття і суто людське безкорисливе прагнення до творчості як самоцілі, а також здатність до безпосередньо споглядального мислення, яке, на його переконання, є безумовно необхідним будь-якому художнику і людині, сприйнятливої до мистецтва.

Г.Земпер звертав увагу на таку негативну тенденцію у сучасній йому системі художньої освіти, як невідповідність і неузгодженість між її різними ланками. Зокрема, ті, хто закінчив реальні училища і вступив до художніх закладів, зобов'язані були витратити більшу частину терміну навчання на проходження підготовчих дисциплін, які викладалися без будь-якого натяку на їх прямий зв'язок зі спеціальністю. Тоді як учень, якого систематично і з ранніх літ привчали до „практичного" ладу почуттів і думок, шукає прямого зв'язку між своєю спеціальністю і наукою з першого ж знайомства з її основами. Не виявивши такого зв'язку, він, за Г.Земпером, втрачає будь-яку цікавість до лекцій, що не може бути компенсовано ані примусом, ані страхом перед іспитом. На противагу цьому, автор знову звернувся до минулого, коли навчання практиці розпочиналося із самої практики, без попереднього засвоєння теорії. „Схильність учня до творчості заохочувалася й розвивалася передусім, ніж його здібності до інших точних знань. Він сам осягав речі, які він повинен був знати, щоб просунутися у своїй роботі; у ньому розвивалася допитливість, яка штовхала його до наукових занять, яким, однак, зазвичай, не вистачало систематичності, що компенсувалося прагненням до досліджень та активної самостійної творчості", – писав він, наголошуючи на перевагах емпіричного характеру навчання. [3, с.179]. У такий спосіб накопичені знання з їх науковим обґрунтуванням, за Г.Земпером, ставали тим особисто здобутим капіталом, який відразу ж приносив проценти й прибуток, а не систематичними, проте ззовні вкладеними у голову недосвідченого учня знаннями, розрахованими на сумнівні дивіденди у майбутньому. На переконання Г.Земпера, за подібними принципами повинна будуватися підготовка в суспільних художньо-технічних навчальних закладах, а саме: спочатку – підготовчі училища гуманітарного напряму, метою яких є виховання в учня людських якостей та розвиток його розумових і фізичних здібностей; потім – майстерні, в яких оволодівають майстерністю; і, нарешті, - створення таких умов, за яких учень без примусу зможе задовольняти свої прагнення до знань, пробуджені працею. Г.Земпер зазначав, що такі умови створені, наприклад, у Парижі, де провідні діячі різноманітних галузей науки читають відкриті лекції усім без винятку спеціалістам і насамперед учням художніх майстерень на базі „Ecole des Beaux Arts" („Школи витончених мистецтв").

Отже, у своїх педагогічних поглядах Г.Земпер розвивав теоретичні положення свого вчення, наголошуючи на необхідності реформування всієї системи мистецької освіти. Критикуючи академічну освіту, яка виявилася неспроможною адаптуватися до тогочасних вимог суспільства, він відстоював емпіричний характер навчання на основі широкого залучення прикладного мистецтва до навчально-виховного процесу. Вагомого значення він надавав роботі у майстернях, оскільки вважав знання властивостей матеріалів і технічних способів їх оброблення у різних галузях промисловості напрочуд важливим для майбутніх художників в аспекті розуміння особливостей художнього формотворення. Теоретична підготовка та академічні дисципліни повинні мати допоміжний характер. Навчання мало, за Г.Земпером, передусім, сприяти розвитку творчих здібностей і вихованню смаку учнів, що неможливо без систематичного сприймання та аналізу творів прикладного мистецтва різних історичних періодів і народів.

Реформаторські змістовий і дидактичний компоненти педагогічної концепції Г.Земпера вимагали нової організаційної форми навчання, яка б сприяла їх найбільш ефективній реалізації. З цією метою автор розробив цілком оригінальну модель новітнього освітнього закладу.

Г.Земпер запропонував створити цілу систему „виховання смаку", яка б складалася з чотирьох елементів (колекції та зібрання; лекції і доповіді; майстерні; конкурси та премії), що функціонують як єдиний організм, доповнюючи один одного.

Колекції і зібрання. Г.Земпер був переконаний, що важливою і необхідною частиною комплексу повинні бути музейні колекції і зібрання творів прикладного мистецтва, зібрані та упорядковані за певною системою, яка б уможливлювала їх ефективне використання у навчально-виховному процесі. Він пропонував створити чотири типи зібрань, виходячи з власної класифікації творів прикладного мистецтва: музей кераміки, музей текстильного мистецтва, музей теслярського і столярного мистецтва, музей кам'яних робіт і конструкцій.

У такому підході явно проглядається досвід Г.Земпера у музейній діяльності. За словами В.Аронова, Г.Земпером, по суті, були розроблені цілком особливі принципи класифікації творів, що експонуються у музеї чи на виставках, дякуючи якій у ранг художніх творів потрапляли і такі предмети, які раніше не розглядали з естетичної точки зору. Вони подавалися лише як пам'ятники матеріальної культури, свідки минулих історичних подій.

Лекції та доповіді. Лекції, присвячені мистецтву і художній промисловості, Г.Земпер вважав за доречне використовувати в якості пояснень до згаданих вище зібрань і проводити їх у будівлях цих самих зібрань. Однією з найбільш важливих тем лекцій, на думку Г.Земпера, є теорія зумовленості стилю, оскільки „з цією темою безпосередньо пов'язані всі питання художньої технології" [3, с.86]. Однак він констатував, що ця тема розглядалася вченими-мистецтвознавцями вкрай туманно і неповно, всього лиш як один з найнезначніших розділів естетики.

Loading...

 
 

Цікаве