WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Мистецько-педагогічна концепція Готфріда Земпера та її актуальність для розвитку українського національного дизайну та дизайн-освіти - Реферат

Мистецько-педагогічна концепція Готфріда Земпера та її актуальність для розвитку українського національного дизайну та дизайн-освіти - Реферат

Мистецько-педагогічна концепція Готфріда Земпера та її актуальність для розвитку українського національного дизайну та дизайн-освіти

У період глобалізації тенденції до створення загальноєвропейського освітнього простору проблема збереження традицій власної національної культури та інтеграція вікових культурних традицій одного народу у культури інших особливо актуальною. Збереження власного духовного потенціалу, власного історичного коріння і одночасне освоєння досягнень інших національних культур – важливе питання світового розвитку.

Сьогодні, в умовах модернізації вищої професійної освіти, залучення зарубіжного досвіду в цю сферу бачиться доцільним і своєчасним, оскільки може стати спонукальною причиною в усвідомленні специфіки власних напрямів розвитку. В цьому аспекті дослідження педагогічної концепції Г.Земпера є надзвичайно корисним для подальшого розвитку української дизайн-освіти відповідно до реалій. Адже саме він вважається одним з перших теоретиків дизайну і реформаторів мистецької освіти Західної Європи другої половини ХІХ століття.

Готфрід Земпер (1803-1879) – відомий німецький архітектор, теоретик мистецтва і педагог ХІХ століття, який відіграв значну роль у розвитку питання зв'язку мистецтва і промисловості. Г.Земпер вважав, що у його час спостерігався занепад художнього смаку, але при цьому він не виступав проти машинного виробництва. Він намагався зрозуміти закономірності нового способу виготовлення виробів, його специфіку та особливу естетику. За словами А.Харитонова, Г.Земпер запропонував конкретні пропозиції з реформування системи освіти у художніх школах, уперше порушивши проблеми викладання основ дизайну як такі, що мають самостійне значення [8]. Він одним з перших обґрунтував необхідність залучення художників у промисловість з метою підвищення якості машинної продукції і підготовки спеціальних кадрів для цього. Мистецтвознавець розробив власну унікальну освітню модель, яка мала значний вплив на становлення дизайн-освіти.

Тому дослідження педагогічної концепції Г.Земпера є актуальним в умовах реформування вітчизняної дизайн-освіти та пошуку українського національного стилю в дизайні. Необхідно зазначити, що системного аналізу творчості вченого саме в такому аспекті не існує як в Україні, так і за кордоном.

Педагогічну концепцію Г.Земпера як систему синтезуємо на основі його провідних ідей, висловлених у творах різних періодів та реалізованих у практичній діяльності у сфері мистецької освіти. Лише умовно з метою аналізу виділяємо три компоненти цієї концепції, а саме: змістовий, дидактичний і організаційний, оскільки вони складають єдиний механізм, взаємозумовлюючи і доповнюючи один одного.

Основою педагогічної концепції Г.Земпера є змістовий компонент, який ґрунтується на його вченні про порівняльну теорію стилів формотворення, „практичній естетиці". Змістовий компонент певною мірою зумовлює інші складові, тому для кращого усвідомлення всієї системи необхідно з'ясувати його визначальні, ключові положення.

1. „Практична естетика" Г.Земпера – це естетика, в основі якої – порівняльне мистецтвознавство; вона розвивається від емпірично накопиченого досвіду до побудови нових правил дослідження форми. Така теорія на основі вивчення історії мистецтв давала можливість не тільки зрозуміти специфіку вже існуючих форм, а й передбачати їх майбутній розвиток, оскільки за нею вивчаються не власне формальні системи як такі, а принципи їх формування.

2. Визначальне місце у своєму вченні Г.Земпер відводить поняттю „стиль" (у мистецтві), яке він трактував так: „Стиль – це піднесення на найвищий щабель художньої значущості вираження основної ідеї твору мистецтва й усіх внутрішніх та зовнішніх факторів, які впливають на її втілення" [3, с.54]. З такого визначення слідує, що відсутність стилю є вираженням недоліків твору, які можуть бути зумовлені нехтуванням притаманної йому основної ідеї і цілком безпорадним використанням наявних художніх засобів. Тобто Г.Земпер, по суті, запропонував нову методику вивчення стилю, яка повністю не співпадала з традицією опису і аналізу формальних систем, що існувала тоді.

3. Г.Земпер виходив з того, що всі основні типи сучасного йому розвиненого мистецтва походять від прототипів різних прикладних мистецтв, від видів праці. Проводячи свої дослідження на матеріалі прикладного мистецтва, мистецтвознавець ґрунтовно вивчив його особливості та провів структурування його змісту, виділивши 4 основних види (текстильне мистецтво, керамічне мистецтво, тектоніка та стереотомія), що уособлюють основні принципи художнього формотворення. Але автор при цьому наголошував на умовності такого поділу; за Г.Земпером, кожен із розділів класифікації варто розглядати у найбільш широкому сенсі, у зв'язку з чим між ними можуть бути виявлені найрізноманітніші взаємозалежності. Визнання умовності такого поділу приводило автора до важливого висновку про те, що між різними видами мистецтва не існує неперехідних кордонів, що відкривало широке поле для вивчення загальних закономірностей у мистецтві. Таким чином, Г.Земпер обґрунтував нові естетичні принципи, за якими прикладні мистецтва прирівнювалися до так званих мистецтв „високих".

4. Г.Земпер одним із перших порушив питання про відношення прикладних мистецтв до архітектури, що, за В.Ароновим, у ті часи було значним, прогресивним явищем. Використовуючи матеріал прикладного мистецтва для доказів своїх теоретичних архітектурних ідей, Г.Земпер об'єднав ці сфери загальними законами виникнення і розвитку форм, що на практиці призводило до знищення принципових відмінностей у процесі навчання архітектора і „прикладника-декоратора" і було втілено в життя у знаменитих школах промислового конструювання ХХ століття (Веркбунд, Баухауз).

5. Г.Земпер майже підійшов до теорії функціоналізму, виявивши залежність формотворення від зміни ідей, матеріалів техніки оброблення. Виходячи з власного розуміння стилю і враховуючи особливості формотворення у природі, він прийшов до висновку, що в основі формотворення у мистецтві лежать певні первинні, вихідні форми, зумовлені первісною ідеєю, і проявляються під час їх відтворення у нескінченній багатоманітності, обумовленій обставинами, що безпосередньо на них впливають. Первісна форма (тип) як найбільш лаконічне вираження ідеї найбільше піддається модифікації під впливом зміни матеріалів, застосованих у ході її подальшого використання, а також залежно від інструментів і технологій, застосованих при цьому. Водночас, зазначає Г.Земпер, існує також велика кількість зовнішніх впливів, які є досить важливими факторами створення твору, – місцевих природних та етнографічних умов, які впливають на художню форму; кліматичних умов, релігійних і політичних установлень та інших національних умов.

6. Г.Земпер увів в естетику об'єктивні закони механіки для пояснення сутності форми. Він був переконаний, що художні форми розвиваються й існують за тими ж закономірностями, що і форми природні. „У принципах побудови форм мистецтво повинно з точністю дотримуючись законів природи", – писав мистецтвознавець [3, с.209].

Матеріальні основи прекрасного зводяться, за Г.Земпером, до законів динаміки і статики. У цьому твердженні дослідник виходив з того, що будь-яка завершена форма не може існувати без тієї матеріальної основи, до якої необхідно було докласти певних зусиль з метою надання їй цієї форми, а потім і для її збереження. В цьому напрямі теоретик був провісником такої науки, як біоніка.

7. Метою головної теоретичної праці „Стиль у технічних і тектонічних мистецтвах або практична естетика" Г.Земпер вважав створення практичної теорії формотворення для кожної галузі промислового виробництва, які мають певне відношення до мистецтва. [3]. Але ця теорія, вважав мистецтвознавець, не повинна перетворитися у звід знань, підручник, який знищить, а не збудить у багатьох людей розуміння, відчуття художньої сутності форми. Тому, розвиваючи ідею обумовленості всіх форм у мистецтві від об'єктивних факторів, що діють на них у матеріальній, соціальній і суспільній сферах, він переймався тим, щоб його висновки давали не тільки нове знання, але й розуміння питання. В результаті йому вдалося створити „живе вчення" (за В.Ароновим), яке різко відрізнялося від традиційних у той час „професорських читань" з питань мистецтва. З цього приводу німецький дослідник Ю.Пауль зауважив: „Стиль" Г.Земпера є практичним посібником з дизайну, але, водночас, і об'ємною, цілком оригінальною та аргументованою теорією мистецтва" [1, с.29].

Дидактичний компонент складають погляди Г.Земпера на навчання і виховання у системі мистецької освіти, які корелюються зі змістовим компонентом і певним чином ним зумовлюються.

Г.Земпер пропагував реформування мистецької освіти, зміну її парадигми в аспекті надання їй практичного, прикладного спрямування і був напрочуд прогресивним у своїй теоретичній і педагогічній практиці. Він викладав у закладах художньої освіти Германії, Англії, Швейцарії і одним з перших усвідомив вади академічної художньої освіти, яка продовжувала ігнорувати об'єктивні реалії тогочасного життя та була неспроможною підготувати спеціалістів, необхідних суспільству. Г.Земпер, аналізуючи „жалюгідний стан" тогочасної художньої промисловості, побачив причини занепаду у „розрізненості між художниками і техніками, у загальному падінні смаку у зв'язку з появою виробів-сурогатів, що імітували колишню ручну роботу, і, нарешті, у повному розриві між високими і практичними видами мистецтв" [3, с.22].

Loading...

 
 

Цікаве