WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Дистанційна освіта та передумови віртуальної форми навчання - Реферат

Дистанційна освіта та передумови віртуальної форми навчання - Реферат

Дистанційна освіта та передумови віртуальної форми навчання

Науковим підґрунтям освітнього процесу є педагогіка як теорія і практика виховання, навчання й управління навчальним процесом.

У часи існування Давньої Греції педагогіка була складовою частиною філософської системи, а головною організаційною формою педагогічного процесу тих часів було індивідуальне навчання.

Ян Амос Коменський (1592-1670) – чеський мислитель-гуманіст і педагог – уперше розробив основи шкільної педагогічної системи та обґрунтував дидактику як складову педагогіки, запропонував наукове тлумачення її категорій – принципів, змісту, мети, результатів, методів, форм.

Йоганн Генріх Песталоцці (1746–1827) – швейцарський педагог-демократ, засновник теорії елементарного навчання; він уперше розглядав виховну, навчальну і розвивальну функції педагогічного процесу як один дидактичний принцип.

Йоганн Фрідріх Гербарт (1776-1841) – німецький філософ, психолог, педагог, засновник педагогічної школи в Німеччині ХІХ ст. – науково обґрунтував єдність чотирьох принципів дидактики – ясності, асоціації, системності, навчального методу.

Основи наукової педагогіки, що базуються на принципах демократизації народної освіти, започатковано російським педагогом-демократом К.Д.Ушинським (1824-1871). Ним уперше запропоновано принципи відбору змісту навчального матеріалу на основі індивідуально орієнтованого навчання .

Вважаємо, що саме з педагогічною і науковою діяльністю зазначених особистостей значною мірою пов'язане становлення класичної дидактики ХІХ століття.

Суттєвий внесок у розвиток педагогічної думки в Україні зробили А.С.Макаренко і В.О.Сухомлинський. Талановитий педагог-практик А.С.Макаренко (1888-1939) вперше в педагогічній практиці реалізував перевиховання дітей-правопорушників на принципах поєднання навчання і виховання з трудовою діяльністю.

В.О.Сухомлинським (1918-1970) у своїх теоретико-методологічних дослідженнях зосереджено увагу на проблемі виховання соціально значущої особистості та науково обґрунтовано один з провідних принципів сучасної дидактики – єдність навчальної, розвивальної і виховної функцій.

Трансформаційні процеси в освіті у ХХІ столітті взаємопов'язані з динамікою соціально-економічних, індустріально-технологічних і матеріально-технічних перетворень. Саме за таких умов особливо важливим є визначення стратегічних напрямів наукового пошуку – балансу групового й індивідуального навчання. Очевидною є тенденція до зменшення частки очної форми освіти і зростання ролі сучасної – дистанційної. Тому на нинішньому етапі розвитку дидактичної науки дослідження об'єкта і предмета дистанційного навчання набуває особливої актуальності, зокрема – пошук теоретико-методологічних закономірностей розвитку і впровадження комп'ютерних педагогічних технологій в освітній процес, визначення місця і ролі комп'ютерно орієнтованих педагогічних засобів у групових та індивідуальних формах навчання. Водночас варто зазначити, що сьогодні відсутня чітка визначеність у теоретико-методичних підходах дидактичного проектування програмно-педагогічних засобів, їх застосування у денній, вечірній, заочній, дистанційній формах навчання й екстернаті.

У ринкових умовах проблема педагогічної практики полягає в тому, що для широкого загалу населення особливо актуальною стала потреба отримання освітніх послуг без відриву від виробництва. Особливого значення набуває створення умов для оволодіння одночасно двома і більше спеціальностями. У цьому контексті класичне навчання є неефективним щодо надання освітніх послуг, а його індивідуальне представлення переважно спирається на організаційно-педагогічні закономірності заочної форми навчання й екстернату та на програмно-технічні можливості сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.

Поширення в освіті інформаційних технологій зумовило хаотичну інтеграцію традиційних і нетрадиційних форм навчання. Поруч із загальноприйнятими назвами "очна", "заочна", "вечірня", "екстернат" вживаються такі поняття, як "очно-заочне", "очно-дистанційне", "заочно-дистанційне" навчання [1]. Така ситуація спонукає багатьох учених педагогічної галузі до аналітичного перегляду певних дефініцій освіти, зокрема і введення нових понять у педагогіці [2; 3; 8].

Розглядаючи освіту в її трансформаційному розвитку під впливом сучасних інформаційно-технологічних перетворень, виокремимо два характерних її аспекти: зовнішній і внутрішній. Зовнішній аспект – це освітнє середовище, нормативно-організаційні документи, навчальні матеріали і технічні засоби. Внутрішнім аспектом вважають суб'єкт-об'єктні відносини учасників освітнього процесу, в результаті яких відбувається збагачення життєвого досвіду, способів діяльності і виявів здібностей.

У педагогічній літературі подано декілька визначень освіти. "Освіта – це процес і результат оволодіння систематизованими знаннями, вміннями і навичками, удосконалення здібностей і поведінки, досягнення соціальної зрілості та індивідуального зростання особистості" (Хуторской А.В., Данилов М.А., Есипов Б.П.) [9; 10]. "Освіта – це не тільки і не скільки передача знань, це формування образу, обличчя, культури особистості" (Гончаренко С.У., Ремезова І.І., Анішина Т.П.) [2; 11].

За характером функціонування внутрішніх і зовнішніх аспектів освітнього процесу можна виокремити дві суттєві відмінності, що характеризують умови суб'єкт-об'єктної взаємодії учасників освітнього процесу, варіанта нормативно-організаційного регламенту і використання навчально-методичних і матеріально-технічних засобів. Ці відмінності дозволяють виокремити дві форми освіти: очну і дистанційну (рис.1).

Рис.1. Форми освіти і навчання

Головною ознакою очної освіти є цілісний, організований у навчальному закладі організаційно-педагогічний процес спільної двосторонньої навчально-пізнавальної діяльності тих, хто навчається, з тими, хто їх навчає.

Цей освітній процес має денну і вечірню форми навчання, головними організаційно-педагогічними формами суб'єкт-об'єктної взаємодії в яких виступають групові форми навчальних занять: урок, лекція, семінар тощо.

Для очної освіти характерний жорсткий регламент навчального процесу, в основі якого закладено заданий перелік навчальних дисциплін, чітке кредитування навчального часу, обмежені можливості індивідуалізації навчальних планів і програм.

Дистанційна освіта – це організаційно-педагогічний процес, характерною ознакою якого є опосередкована взаємодія тих, хто надає освітні послуги, з користувачами цих послуг у створеному навчальним закладом інформаційному навчальному середовищі.

За зовнішніми чинниками інформаційному навчальному середовищу дистанційної освіти властиві гнучкість і модульність побудови, оперативність оновлення, особистісна орієнтація змісту і методів навчання. За внутрішніми чинниками дистанційну освіту характеризують паралельність, віддаленість, асинхронність і масштабність процесу навчання.

Цьому освітньому процесу притаманні заочна форма навчання, екстернат і дистанційне навчання як нова дидактична форма. Головними організаційно-педагогічними особливостями суб'єкт-об'єктної взаємодії зазначеної форми є сесійні збори з проведенням лекцій, семінарів, інших видів занять, оцінно-контрольних заходів, що притаманні денній формі навчання, і самостійна робота слухачів у міжсесійні періоди. Екстернат передбачає навчання за індивідуальними навчальними планами і графіками.

Loading...

 
 

Цікаве